Справа № 212/2619/25
1-кп/212/425/25
07 квітня 2025 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі колегії: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду м. Кривого Рогу кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024000000000747 від 20 серпня 2024 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 436-2 КК Ук раїни,
У провадженні Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває вищевказане кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 , щодо якого на досудовому розслідуванні застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
04 квітня 2025 року від прокурора ОСОБА_5 надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 днів без визначення застави.
В обґрунтування клопотання прокурором зазначено про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, а також на наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають у тому, що обвинувачений може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне провадження.
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала подане нею клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого з підстав, викладених у ньому та вважала, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні, посилаючись, окрім іншого, на положення ч. 6 ст. 176 КПК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на необґрунтованість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, відсутність доказів на підтвердження вини його підзахисного. Також, зазначив, що дії обвинуваченого не були направлені на державну зраду, а мали за мету отримання грошових коштів, оскільки він повідомляв неіснуючі дані. Співробітниками СБУ сфальсифіковані докази щодо певних обставин та доказів. З боку правоохоронних органів під час затримання та тримання під вартою ОСОБА_6 , були застосовані заходи фізичного впливу на останнього, спрямовані на отримання визнання вини у вчиненні злочину. Ризики, на які посилається прокурор, не обгрунтовані, не конкретизовані, і є лише припущенням. Звернув увагу, що дійсно у ОСОБА_6 відсутні міцні соціальні зв'язки через його молодий вік, він зростав без батьківської опіки, але це не може бути підставою для обґрунтування ризику переховування. Єдиною обставиною, на яку посилається прокурор і яка має місце у даному кримінальному провадженні, це тяжкість покарання, продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися лише на цій обставині. Тримання під вартою унеможливлює здобуття ОСОБА_6 доказів на підтвердження його невинуватості, які іноді потребують кошти та його безпосередню участь. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Також, зазначив про неможливість визначення застави через відсутність коштів у обвинуваченого.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_6 підтримали доводи адвоката ОСОБА_7 .
Суд, заслухавши учасників кримінального провадження, дійшов такого висновку.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року строк тримання під вартою обвинуваченому продовжений до 21 квітня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження /зміну/ запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначених прокурором.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує вимоги ст. 177 КПК України, згідно з якою підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, зокрема переховуватися від органів суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінального провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Крім того, судом враховуються обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність їх соціальних зв'язків у місці його постійного проживання; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію та майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей.
Так, ОСОБА_6 не одружений, неповнолітніх дітей не має, утриманців не має, є працездатною особою, військовослужбовцем, не судимий.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, а також у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, в умовах воєнного стану, під час виконання обов'язків військовослужбовця, основне покарання за вчинення цього злочину передбачено на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі.
При цьому суд, виходить з того, що не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим лише тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням органів досудового розслідування (попереднього слідства). Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Відомості, що дають підстави обґрунтовано обвинувачувати ОСОБА_6 у вчиненні інкримінуємих йому злочинів за ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 436-2 КК України, наведені прокурором у своїх клопотаннях із посиланням на відповідні матеріали досудового розслідування.
Встановити обґрунтованість доводів сторони захисту щодо відсутності належних доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень суд на стадії підготовчого провадження позбавлений можливості, оскільки матеріали досудового розслідування, якими обґрунтовується обвинувачення, судом не досліджувалися, і надання оцінки правильності кваліфікації дій та доказам, зібраним у кримінальному провадженні, можливе лише при ухваленні остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні після їх дослідження на відповідній стадії судового розгляду.
У своєму клопотанні прокурор посилається на те, що на теперішній час існують ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, зокрема експерта, вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, і ці ризики були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Ризик переховування від суду обґрунтований тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, співпрацював з представниками іноземної держави РФ та здобув досвід щодо форм та методів оперативно-розшукової діяльності, засобів та способів конспірації, використовуючи під час спілкування заздалегідь обумовлені засоби, усвідомлює тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі доведення винуватості. Ці обставини можуть свідчити про високий ступінь ймовірності переховування обвинуваченого від суду та відбування покарання у разі визнання його винуватим.
При цьому, суд зважає на практику ЄСПЛ, відповідно до якої тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, зокрема у своєму рішенні у справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Оцінюючи ризик незаконного впливу на свідків та експерта, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша та друга статті 23 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показів та їх дослідження.
Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу на свідків зі сторони обвинуваченого, обізнаного щодо даних про учасників кримінального провадження, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
До того ж, враховуючи, що відповідно до частини другої статті 84, частини першої статті 95 КПК України допит експерта є одним із процесуальних джерел доказів, існує ризик незаконного впливу на експерта з метою надання ним заздалегідь узгоджених свідчень на користь обвинуваченого.
Послідовність кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , а саме у скоєнні у 2023 році під час перебування на військових навчаннях у Королівстві Великої Британії злочину, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, тобто у глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію РФ проти України, розпочату у 2014 році, а також у скоєнні у 2024 році злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, тобто у державній зраді у формі надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, надає суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , який є військовослужбовцем, перебуваючи на волі у період воєнного стану, може вчинити дії, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Разом з тим, колегія суддів вважає недоведеним прокурором існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Так стороною обвинувачення не наведені жодні підстави, які б свідчили про можливість створення обвинуваченим штучних доказів та підбурювання осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до надання ними свідчень на користь обвинуваченого.
Суд, встановивши наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи положення ч. 6 ст. 176 КПК України, згідно з якою під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочину, зокрема передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою, приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб.
При цьому, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 19 червня 2024 року у справі № 7-р(II)/2024 про те, що частина шоста статті 176 КПК України визнана такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), не суперечить статтям 3, 8, частинам першій, другій статті 29, частині першій статті 55, частині першій статті 62, частині першій статті 64 Конституції України, оскільки ця норма Кодексу забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканість особи від свавільного втручання, що їх визначено частиною другою статті 29 Конституції України.
На час вирішення питання продовження запобіжного заходу відомості про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров'я, суду не надані.
Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177, 178 КПК України, при застосуванні запобіжного заходу ОСОБА_6 у виді тримання під вартою, суд не визначає розмір застави, оскільки останній обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 111 КК України.
Керуючись ст. 176, 177, 178, 183, 194, 199, 315, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 05 червня 2025 року включно.
Копію ухвали вручити сторонам кримінального провадження, направити уповноваженій особі за місцем ув'язнення обвинуваченого.
Ухвала про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої ін станції.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3