65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про повернення позовної заяви
"10" квітня 2025 р. м. Одеса № 916/5781/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали заяви
за позовом Головного управління ДПС в Одеській області
до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАНВОК ДЕЛАЙТ»
відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Група компаній “СВІТОЧ»
про визнання договору недійсним та застосування двосторонньої реституції
встановив:
У грудні 2024 р. Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до Господарського суду Одеської області через підсистему Електронний суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВАНВОК ДЕЛАЙТ», Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУПА КОМПАНІЙ “СВІТОЧ», в якому просить суд:
1) визнати недійсним договір № 6-24 від 01.02.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВАНВОК ДЕЛАЙТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГРУПА КОМПАНІЙ “СВІТОЧ»;
2) застосувати принцип двосторонньої реституції до договору № 6-24 від 01.02.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВАНВОК ДЕЛАЙТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГРУПА КОМПАНІЙ “СВІТОЧ», та повернути сторони договору у первісний стан.
Ухвалою від 03.01.2025 (суддя Волков Р.В.) позовну заяву повернуто заявнику на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.01.2025 про повернення позовної заяви у справі № 916/5781/24 скасовано, справу № 916/5781/24 направлено до Господарського суду Одеської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 25.03.2025 суддя Волков Р.В. заявив самовідвід.
Згідно протоколу авторозподілу від 25.03.2025 заяву передано судді Литвиновій В.В.
Ухвалою від 26.03.2025 суд залишив позовну заяву без руху та встановлено позивачу строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме - надати відповідні документи, докази і пояснення, щодо визначення змісту позовної вимоги про застосування двосторонньої реституції шляхом конкретизації наслідків, про які йде мова у зазначеній вимозі; з урахуванням чого надати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Позивач отримав ухвалу в електронному кабінеті 26.03.2025, що підтверджується довідкою.
Таким чином, у позивача строк для усунення недоліків позовної заяви становить до 07.04.2025 включно (враховуючи, що 5 і 6 квітня - вихідні дні).
04.04.2025, у встановлений строк, через підсистему Електронний суд позивач подав заяву, якою просить відстрочити сплату судового збору, посилаючись на те, що він фінансується з бюджету, а наразі відсутнє фінансування для сплати судового збору і надає виписку з рахунку за 03.04.2025 про відсутність коштів.
Зазначена заява зареєстрована судом 07.04.2025 за вх. № 10970/25.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, суд не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Отже, за поясненнями позивача, що Закон України «Про судовий збір» розповсюджується лише на питання щодо звільнення від сплати судового збору, тому позивач як юридична особа не позбавлений права звернутись з клопотанням про відстрочення чи розстрочення судового збору.
Суд враховує, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, наведеними правовими нормами статті 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору.
Виходячи з положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд наділений правом відстрочення, зменшення та звільнення від сплати судового збору: 1) за клопотанням фізичних осіб, тільки за наявності певних умов, або 2) якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, положення пунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини 1 статті 8 Закону "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
З огляду на те, що предметом спору у справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви не підлягає задоволенню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 зробила відповідні висновки, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату; крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору, з урахуванням положень частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як було зазначено вище, частина 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Аналогічне положення закріплено в частині 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частина 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Отже, вказана норма права без відсилки до статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачає можливість зменшення розміру судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат.
У той же час Господарський процесуальний кодекс України не містить подібних положень до тих, які закріплені у частині 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказане свідчить про відмінність правового регулювання та, відповідно, нетотожність випадків, за яких юридичній особі може бути відстрочено сплату судового збору в адміністративному та господарському процесах.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2024 у справі № 918/872/23.
З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.
Крім того, позивач просить суд надати додатковий час для направлення до суду доказів щодо доплати судового збору. Тобто фактично, це є клопотанням про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви.
Суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 174 ГПК України у ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.
Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках.
З огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків.
Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 119 Господарського процесуального кодексу суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущений строк.
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Правовий аналіз частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
При цьому у випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, суд не наділений повноваженнями продовжити строк понад встановлений процесуальним законом строк. Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16 та в постанові Верховного Суду від 21.10.2024 у справі № 923/1188/21.
Верховний Суд зазначив про те, що у частині другій статті 174 Господарського процесуального кодексу України імперативно закріплений процесуальний строк на усунення недоліків заяви (скарги), що становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви (скарги) без руху. При цьому, зазначений строк є строком, встановленим законом, відповідно не може бути продовженим судом відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України, оскільки його максимальна межа визначена Законом - Господарським процесуальним кодексом України, а може бути поновлений судом лише за заявою учасника, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. Строк, встановлений законом, не може бути поновлений судом з власної ініціативи.
Подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 08 лютого 2023 року у справі № 908/2087/21, від 05 жовтня 2023 року у справі № 907/20/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 914/2450/22 (914/2413/23).
Крім того, позивач в позовній заяві посилається на те, що його вимога про застосування принципу двосторонньої реституції до договору № 6-24 від 01.02.2024, та повернення сторін договору у первісний стан, не є майновою, оскільки податковим органом не зазначено вимогу про стягнення коштів у державний бюджет, отриманих за рахунок поставки товару на адресу ТОВ «ВАНВОК ДЕЛАЙТ», а тому, у разі задоволення позовних вимог, відповідачами буде виписано розрахунок коригування на суму поставленого товару відповідно договору поставки № 6-24 від 01.02.2024.
Суд зауважує, що в ухвалі про залишення позову без руху суд зазначив про необхідність позивачу усунути недоліки позовної заяви - а саме надати відповідні документи, докази і пояснення, щодо визначення змісту позовної вимоги про застосування двосторонньої реституції шляхом конкретизації наслідків, про які йде мова у зазначеній вимозі; з урахуванням чого надати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Отже, позивачу на виконання вимог ухвали суду необхідно було визначити зміст позовних вимог і зазначити відповідно, про застосування яких саме наслідків двосторонньої реституції він просить. І вже після цього можна визначати, чи є ця вимога немайновою або майновою, про що суд зазначав в ухвалі від 26.03.2025.
Разом з тим нерелевантними є посилання позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, які стосуються правовідносин очевидно не подібних з тими, що виникли між сторонами даного спору.
09.04.2025 через підсистему Електронний суд позивач подав клопотання про залучення доказів сплати 3028 грн судового збору відповідно до платіжної інструкції від 08.04.2025 № 844 і просить вважати усунутими недоліки позовної заяви, оскільки позовна вимога про застосування принципу двосторонньої реституції до договору та повернення сторін договору у первісний стан є немайновою вимогою.
Суд відхиляє клопотання позивача від 09.04.2025, оскільки, по-перше, докази сплати судового збору подані після закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позову, який сплинув 07.07.2025, про що зазначено вище і суд відмовив в його продовженні.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення
Згідно з ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено вище, позивач мав права заявити клопотання про поновлення строку відповідно до ст. 119 ГПК України, але такого клопотання позивач не подавав.
По-друге, суд зазначає, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, оскільки він так і не виклав чітко змісту своїх позовних вимог, з яких було б видно, що позовна вимога про застосування принципу двосторонньої реституції до договору та повернення сторін договору у первісний стан є саме немайновою вимогою.
Так, в заяві від 04.04.2025 позивач зазначив, що у разі задоволення позовних вимог, відповідачами буде виписано розрахунок коригування на суму поставленого товару відповідно договору поставки № 6-24 від 01.02.2024.
Отже, якщо вже позивач заявив позовну вимогу про двосторонню реституцію, то позивач був не позбавлений можливості викласти позовні вимоги і зазначити про те, що внаслідок двосторонньої реституції відповідачі зобов'язані виписати розрахунок коригування на суму поставленого товару відповідно до договору.
Доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не є абсолютним та підлягає державному регулюванню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Окрім того, суд звертає увагу на наступне.
Частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність.
Статтею 7 вказаного Кодексу передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не усунув недоліки позовної заяви у встановлений строк.
Згідно з ч. 4, 8 ст. 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Суд звертає увагу, що позивач має право подати заяву про повернення судового збору відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 119, 123, 174, 234 ГПК України, суд,
ухвалив:
1. Відмовити Головному управлінню ДПС в Одеській області в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
2. Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Одеській області про продовження строку для подання доказів сплати судового збору.
3. Відмовити в задоволенні клопотання від 09.04.2025 про приєднання доказів сплати судового збору.
4. Позовну заяву з додатками повернути Головному управлінню ДПС в Одеській області.
Суд зауважує, що в даному випадку позовна заява була подана через підсистему "Електронний суд", тобто позивач не подавав її в паперовому виді, тому і позовна заява з додатками в паперовому виді йому не повертається, а направляється лише дана ухвала до Електронного кабінету.
Дата підписання ухвали 10.04.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 235, ст. 255 ГПК України ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена. Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя В.В. Литвинова