08.04.2025 Справа№914/1102/25
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
заяви Яворівської міської ради Львівської області, місто Яворів, Львівська область
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі №914/1102/25
за позовом Яворівської міської ради Львівської області, місто Яворів, Львівська область
до відповідача Українсько-німецького спільного товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРГАН», місто Новояворівськ, Львівська область
про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення способом аукціону.
Представники сторін не викликалися.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Яворівської міської ради Львівської області до відповідача Українсько-німецького спільного товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРГАН» про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення способом аукціону.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025, справу №914/1102/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Одночасно із позовом Яворівська міська рада Львівської області подала до суду заяву про забезпечення позову (вх.№1432/25 від 04.04.2025), у якій заявник просить:
- заборони Українсько-німецькому спільному товариству з обмеженою відповідальністю «ГОРГАН» вчиняти будь-які дії щодо відчуження об'єкта нерухомого майна нежитлового приміщення будівлі котельні (літера А-1) (загальною площею 154,9 кв.м.) по вул. Возз'єднання, 2-А (нова назва вулиці - Європейська) у м. Яворів Львівської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3073508646140.
- заборонити іншим особам у тому числі органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстратором органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам) щодо об'єкта нерухомого майна нежитлового приміщення будівлі котельні (літера А-1) (загальною площею 154,9 кв.м.) по вул. Возз'єднання, 2-А (нова назва вулиці - Європейська) у м. Яворів Львівської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3073508646140.
В обґрунтуванні заяви про забезпечення позову Яворівська міська рада Львівської області зазначає про те, що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовними вимогами до Українсько-німецького спільного товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРГАН» про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення способом аукціону, що був укладений між Яворівською міською радою Львівської області від імені голови Фонду приватизації комунального майна при Яворівській районній раді та Українсько-німецьким спільним товариством з обмеженою відповідальністю «ГОРГАН» та посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дидою І.М. 18.11.2008 року й зареєстрований в реєстрі за №1629.
Крім того, заявник повідомив про те, що покупцем (відповідачем) на момент звернення до суду із цим позовом не виконано умов договору від 18.11.2008 року, кошти за придбане майно позивачу не перераховані. Одночасно, заявник покликається на те, що Українсько-німецьке спільне товариство з обмеженою відповідальністю «ГОРГАН» має нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 18.11.2008 року та раніше неодноразово виставляло оголошення про продаж будівлі котельні на платформі онлайн-оголошень «ОЛХ».
З урахуванням вище згаданого, Яворівська міська рада Львівської області вважає, що існує ймовірність відчуження відповідачем нежитлового приміщення на підставі договору від 18.11.2008 року третім особам. Отже, на думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову, визначених у цій заяві, може утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у випадку задоволення заявлених позивних вимог Яворівської міської ради Львівської області, що у подальшому, позбавить власника належного йому майна.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Як визначено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №903/497/24, «системне тлумачення статей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що:
- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду;
- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п'ять днів, відповідно;
- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;
- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову».
Об'єднана палата при цьому відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23, про те, що норми Господарського процесуального кодексу України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб'єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.
Згідно з ч. ч. 1, 4, 5 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову встановлюється ставка судового збору - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1514,00 грн).
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
З матеріалів справи вбачається, що Яворівська міська рада Львівської області скерувала до суду позовну заяву разом із заявою про забезпечення позову за допомогою системи «Електронний суд», сплативши судовий збір за подання відповідної заяви із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження ставки відповідного розміру (1514,00 грн * 0,8 = 1211,20 грн). Згадане підтверджується наявною у матеріалах заяви копією платіжної інструкції №22 (внутрішній номер 414251134 від 01.04.2025) на суму 1211,20 грн.
Відтак, враховуючи вище наведене, заява позивача про забезпечення позову, як така, що відповідає вимогам, встановленим Господарським процесуальним кодексом України для подання таких заяв, підлягає до розгляду судом по суті.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Суд, ознайомившись із матеріалами заяви про забезпечення позову, не вбачає необхідності у наданні додаткових доказів та пояснень, а відтак, і існування виняткового випадку для призначення заяви до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.ч. 3, 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011).
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, а саме якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Предметом спору у цій справі є немайнова вимога про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення способом аукціону, що був укладений між Яворівською міською радою Львівської області від імені голови Фонду приватизації комунального майна при Яворівській районній раді та Українсько-німецьким спільним товариством з обмеженою відповідальністю «ГОРГАН», що посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дидою І.М. 18.11.2008 року та зареєстрований в реєстрі за №1629.
Оскільки у справі №914/1102/25 позивач звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, то має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі №915/1185/20).
Господарський суд вказує, що в даній справі позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру, а відтак, суд вважає, що у цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував увагу Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 11.08.2020 у справі №911/3136/19, від 26.08.2020 у справі №907/73/19, від 19.10.2020 у справі №915/373/20, від 14.07.2021 у справі №910/17014/20, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі №913/2239/21.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі №914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Відтак, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі №904/4982/21.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.
При цьому в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
При застосування приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяв про забезпечення позову, суд виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав. Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав за індексним №420339039 від 31.03.2025, об'єкт нерухомого майна 3073508646140 (будівля, будівля котельні літ. «А-1» загальною площею 154,9 кв.м., що розташована за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, м. Яворів, вул. Європейська, буд. 2А) належить на праві власності Яворівській міській раді Львівської області (код ЄДРПОУ 33213539), про що 28.01.2025 здійснено запис про державну реєстрацію державним реєстратором Мазяр Іриною Євгенівною, Яворівської державної адміністрації у Львівській області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76907995 від 30.01.2025 згідно з наданими документами для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, серія та номер: САС072184, виданий 06.12.2024, видавник: Яворівська міська рада Львівської області, Дублікат; Документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об'єкту адреси (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: AR01:4691-3435-6755-4253, виданий 27.01.2025, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; інший тип договору, Рішення «Про перейменування вулиці», серії та номер: 7422, виданий 31.01.2025, видавник: Яворівська міська рада Львівської області.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України 2Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (ч.ч. 1-2 ст. 325 Цивільного кодексу України).
Отже, суд дійшов висновку, що заявник припускає наявність факту відчуження майна (приміщення будівлі котельні літ «А-1» загальною площею 154,9 кв.м. по вул. Возз'єднання, 2-А (нова назва вулиці - Європейська) у м. Яворів Львівської області) за час розгляду справи, проте жодних належних та достатніх доказів заявником до матеріалів заяви не було надано.
Приписами ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантуовано принцип непорушності права власності.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути обмежений в своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Також констатується право будь-якої особи на безперешкодне розпорядження своїм майном. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном (у тому числі щодо права розпорядження майном) повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Надаючи оцінку запропонованим позивачем заходам забезпечення позову на предмет їх доцільності, адекватності та співмірності суд, перш за все, зауважує, що з огляду на предмет позову та мети його подання, заявником не подано відповідних доказів, що відповідачем упродовж 2008-2025 років здійснено державну реєстрацію права власності на майно та/або вчинені дії на відчуження такого майна третім особам. Крім того, заявник покликається на наявність оголошень на рекламній онлайн-платформі «ОЛХ», однак доказів наявності таких оголошень останнім не долучено. Натомість, судом враховано, що власником будівлі котельні літ «А-1» загальною площею 154,9 кв.м. щодо якої заявник просить суд застосувати заходи забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження об'єкта нерухомого майна, згідно наданих самим позивачем відомостей з Державного реєстру речових прав, є заявник - Яворівська міська рада Львівської області. Таким чином, у розумінні законодавства України, право на володіння, користування та розпорядження цим майном належить заявнику на праві приватної власності. Інших доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження об'єкта нерухомого майна згідно договору від 18.11.2008 року, що є предметом розгляду цій справі відповідно до заявлених позовних вимог, Яворівська міська рада Львівської області суду не надала.
Проаналізувавши усі обставини та доводи заяви про забезпечення позову, суд зазначає, що у заяві про забезпечення позову та доданих до неї матеріалах відсутні будь-які докази, посилання на фактичні обставини, якими б обґрунтовувалися припущення заявника (позивача), що відповідачем здійснюються будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, визначеного у договорі від 18.11.2008 року. Отже, з наданих заявником доказів, судом не вбачається, що відповідачем або іншою особою вчинялись будь-які дії, на які покликається Яворівська міська рада Львівської області.
Таким чином, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14 звертав увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.97) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У Рішенні Європейського Суду з прав людини «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в п. 1 ст. 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов'язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, мало вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.
При цьому, сфера зобов'язань Договірних держав за ст. 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Крім того, заявником не наведено суду дійсних обставин, що ускладнювали б можливість виконання рішення суду у цій справі, з якими пов'язується необхідність застосування відповідних заходів забезпечення.
При цьому варто акцентувати увагу на тому, що на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21).
Дослідивши та надавши оцінку матеріалам заяви щодо забезпечення позову в їх сукупності, суд зазначає, що заявником не надано належних доказів, які б свідчили про те, що припущення заявника про те, що може відбутися відчуження майна відповідачем, що у майбутньому призведе на порушення прав позивача та може істотно вплинути на виконання рішення суду, у разі його задоволення, не знайшло свого підтвердження у наявних доказах, долучених заявником до матеріалів заяви про забезпечення позову.
Заявником не долучено доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем певних дій, що можуть стати істотною перешкодою під час виконання судового рішення у цій справі у випадку задоволення позовних вимог, а є лише припущенням самого заявника. Суд вважає, що заявником не обґрунтовано, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернутися до суду.
Отже, суд дійшов висновку про те, що матеріали заяви не містять належних доказів, які б підтверджували наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову, а наведені заявником підстави для забезпечення позову, за умови відсутності будь-яких інших доказів, на підтвердження таких фактів, не надають можливості дійти беззаперечних висновків щодо можливого утруднення виконання рішення суду у майбутньому.
При цьому, суд також зауважує на тому, що заявником не долучено до заяви належних доказів, що невжиття заходів забезпечення позову, які просить останній застосувати, унеможливить у подальшому виконання рішення суду та ефективний захист прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.
Оскільки заявником не надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та у подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, суд дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову залишається за заявником.
При цьому, слід наголосити, що у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, та необхідність застосування заходів забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, останній не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 138-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Яворівської міської ради Львівської області про забезпечення позову у справі №914/1102/25 (вх.№1432/25 від 04.04.2025) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Суддя Гоменюк З.П.