ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/12923/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"
до відповідача 1: Київської міської військової адміністрації (Київська міська державна адміністрація"
до відповідача 2: Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до відповідача 3: Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до відповідача 4: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про визнання укладеним договору,
За участю представників сторін:
від позивача: Воробцов Р.С.
від відповідача 1: Авдєєва О.І.
від відповідача 2: Бондар - Дякуновська О.Г.
від відповідача 3: Авдєєва О.І.
від відповідача 4: Будник Б.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Київської міської військової адміністрації (Київська міська державна адміністрація", 2. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3. Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання укладеним договору про організацію розрахунків з різниці в тарифах на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися відповідним категоріям споживачів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування для відповідної категорії споживачів, підтверджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах та не профінансована з державного бюджету у попередніх періодах, яка виникла за період з 01.06.2021р. по 31.12.2022р., між товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", Департамент економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент житлово-комунальної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київською міською військовою адміністрацією (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», у редакції позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" у порядку п.5 Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" звернувся до відповідачів з листом №9/5-18/1765 про укладення договору про організацію взаєморозрахунків. Проте, в порушення вимог вказаного вище порядку відповідачами не було підписано направленого позивачем проекту та не надано письмової мотивованої відмови в його підписання.
Ухвалою від 21.08.2023 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.09.2023.
07.09.2023 до суду надійшов відзив відповідача 4, в якому останній проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що укладенню договору про організацію взаєморозрахунків має передувати виділення субвенції у відповідності до постанови №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України. Проте, субвенція з державного бюджету місцевим на компенсацію різниці в тарифах в 2022 надана не була. Також вказаним учасником судового процесу наголошено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, в тому числі, з огляду на таке: зміни до постанови №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України не вносились, його дію на 2023 розповсюджено не було; окремий порядок, який передбачав умови надання у 2023 коштів з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах не прийнято; у Законі України "Про державний бюджет на 2023 рік", статті, якими б передбачалось надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах - відсутні. Як вказує відповідач 4, у разі задоволення позову на всіх відповідачів фактично буде покладено певні бюджетні зобов'язання без відповідних асигнувань, чим фактично буде порушено бюджетне законодавство. До відзиву долучено докази направлення 04.09.2023 його копії на адресу, в тому числі, позивача.
07.09.2023 до суду надійшов відзив відповідача 1, в якому останній проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що на підтвердження своїх вимог позивачем надано в якості доказу копію проекту договору, редакція якого відмінні від редакції проекту договору, який позивач надіслав відповідачу 1 листом №9/5-18/1765 від 31.07.2023, оскільки у п.3-7 наданого до позову проекту договору зазначено суму заборгованості в сумі 371 660 186,30 грн, а у надісланому відповідачу 1 - не вказано жодної суми. Одночасно, посилання позивача на постанову №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України є безпідставними, оскільки вона вичерпала свою дію у 2022. Крім того, відповідачем 1 наголошено, що у останнього відсутні транзитні рахунки для перерахування від головного розпорядника Мінрегіону субвенції для погашення заборгованості з різниці в тарифах, оскільки такі кошти спрямовуються відразу на відповідні рахунки Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Крім того, відповідачем 1 наголошено, що визначена позивачем сума заборгованості не є узгодженою Київською міською територіальною комісією з питань узгодження заборгованості в різниці в тарифах, що з поміж іншого унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову. До відзиву долучено докази направлення 05.09.2023 його копії на адресу, в тому числі, позивача.
08.09.2023 до суду надійшов відзив відповідача 3, в якому останній проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що на підтвердження своїх вимог позивачем надано в якості доказу копію проекту договору, редакція якого відмінні від редакції проекту договору, який позивач надіслав відповідачу 1 листом №9/5-18/1765 від 31.07.2023, оскільки у п.3-7 наданого до позову проекту договору зазначено суму заборгованості в сумі 371 660 186,30 грн, а у надісланому відповідачу 1 - не вказано жодної суми. Одночасно, посилання позивача на постанову №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України є безпідставними, оскільки вона вичерпала свою дію у 2022. Крім того, відповідачем 1 наголошено, що у останнього відсутні транзитні рахунки для перерахування від головного розпорядника Мінрегіону субвенції для погашення заборгованості з різниці в тарифах, оскільки такі кошти спрямовуються відразу на відповідні рахунки Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Крім того, відповідачем 1 наголошено, що визначена позивачем сума заборгованості не є узгодженою Київською міською територіальною комісією з питань узгодження заборгованості в різниці в тарифах, що з поміж іншого унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову. До відзиву долучено докази направлення 06.09.2023 його копії на адресу, в тому числі, позивача.
08.09.2023 до суду надійшов відзив відповідача 2, в якому останній проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є неналежним відповідачем у справі, оскільки учасників розрахунків згідно постанови №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України є структурні підрозділі з питань фінансів, а позивачем у запропонованому проекті договору визначено відповідача 2 саме як місцевий фінансовий орган, яким департамент у даному випадку не є. Таким органом, за твердженнями означеного учасника судового процесу, є Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Відповідачем 2 вказано, що сума коштів, зазначена в запропонованому проекті договору, менша ніж сума заборгованості, узгоджена протоколом територіальної комісії, що в свою чергу, у випадку укладання договору на таку суму заборгованість матиме наслідком порушення вимог законодавства, а саме порядку, який затверджено постановою №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України. Також відповідачем 2 наголошено, що укладання договору у даному випадку є правом відповідача, а не його обов'язком. До відзиву долучено докази направлення 08.09.2023 його копії на адресу, в тому числі, позивача.
20.09.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 25.10.2023.
25.10.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державної казначейської служби України.
У судовому засіданні 25.10.2023 представниками позивача було надано усні пояснення по суті поданого клопотання, згідно змісту яких підтримано означені вимоги.
Представниками відповідачів проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" про залучення третьої особи, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для його задоволення.
25.10.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 29.11.2023.
29.11.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 13.12.2023.
12.12.2023 представником позивача було подано клопотання про поновлення строків на подачу доказу, долучення доказу до матеріалів справи та повернення суду до стадії підготовчого провадження.
У судовому засіданні 13.12.2023 судом було розглянуто вказане клопотання та задоволено останнє в частині поновлення строків на подачу доказу, долучення доказу до матеріалів справи.
13.12.2023 до Господарського суму міста Києва надійшла заява позивача про уточнення позовниї вимог, в якій вказаний учасник судового процесу просив суд прийняти до розгляду уточненні позовні вимоги виклавши наступні пункти проекту договору в наступній редакції:
Пункт 3. «Казначейство на підставі поданої Мінрегіоном узагальненої відомості договорів про організацію взаєморозрахунків і їх учасників та розподілу субвенції у розрізі місцевих бюджетів перераховує субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися відповідним категоріям споживачів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування для відповідної категорії споживачів, підтверджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах та не профінансована з державного бюджету у попередніх періодах (далі - заборгованість з різниці в тарифах) стороні першій у сумі 500 000 095,42 гривень.»
Пункт 4. «Сторона перша перераховує на рахунок сторони другої кошти у сумі 500 000 095,42 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися споживачам, що утворена за період з 01 липня 2023 року по 30вересня 2023 року та обсяги (уточненні) заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.06.2021 до 30.06.2022 (станом на 1 липня 2022 року), з 01.07.2022 до 30.09.2022 (станом на 1 жовтня 2022), з 01.10.2022 до 31.12.2022 (станом на 1 січня 2023) та не була погашена станом на дату укладення договору з державного бюджету.»
Пункт 5. «Сторона друга перераховує на рахунок сторони третьої кошти у сумі 500 000 095,42 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися споживачам, що утворена за період з 01 липня 2023 року по 30вересня 2023 року та обсяги (уточненні) заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.06.2021 до 30.06.2022 (станом на 1 липня 2022 року), з 01.07.2022 до 30.09.2022 (станом на 1 жовтня 2022), з 01.10.2022 до 31.12.2022 (станом на 1 січня 2023) та не була погашена станом на дату укладення договору з державного бюджету.»
Пункт 6. «Сторона третя перераховує на рахунок сторони четвертої кошти у сумі 500 000 095,42 гривень для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися споживачам, що утворена за період з 01 липня 2023 року по 30вересня 2023 року та обсяги (уточненні) заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.06.2021 до 30.06.2022 (станом на 1 липня 2022 року), з 01.07.2022 до 30.09.2022 (станом на 1 жовтня 2022), з 01.10.2022 до 31.12.2022 (станом на 1 січня 2023) та не була погашена станом на дату укладення договору з державного бюджету.»
Пункт 7. «Сторона четверта перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сум 500 000 095,42 гривень, у тому числі податок на додану вартість 10 000 019,08гривень.»
В іншому позовну заяву залишити без змін.
Оцінюючи вказану заяву, суд дійшов висновку, що остання не підлягає прийняттю, оскільки суперечить приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 13.12.2023 судом було залишено без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" про уточнення позовних вимог.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/12923/23 та задовольнити заяву позивача про уточнення позовних вимог.
Ухвалою від 04.01.2024 Північного апеляційного господарського суду витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12923/23.
Ухвалою від 12.01.2024 було зупинено провадження по справі №910/12923/23 до перегляду ухвали від 13.12.2023 Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку.
Супровідним листом 16.12.2024 матеріали справи було скеровано до Північного апеляційного господарського .
05.03.2024 13.12.2023 .
"-" 22.03.2024 13.12.2023 05.03.2024 910/12923/23.
04.04.2024 "-" .
02.05.2024 "-" ? ? 13.12.2023 ? ? 05.03.2024 910/12923/23 . 910/12923/23 ? ? "-?" ? 13.12.2023 05.03.2024 910/12923/23 ? ? 757/47946/19- , .
16.12.2024 910/12923/23; / 910/12923/23 "-" ( ), ( ), - ( ), ? "? " ?" ?.
26.12.2024 .
15.01.2025 "-" ; ? ? 13 2023 ? ? 05 2024 910/12923/23 .
Ухвалою від 06.02.2025 судом було поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 12.03.2025.
12.03.2025 судом було відкладено розгляд справи по суті на 09.04.2025.
У судовому засіданні 09.04.2025 представником позивача було надано письмові пояснення по справі, згідно змісту позов підтримано в повному обсязі.
Представчниками відповідачів проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 09.04.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією і ліцензіатом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Як вказано в позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" застосовує тарифи, які встановлені Київською міською військовою адміністрацією, а до 01.10.2022 - Київською міською державною адміністрацією.
З огляду на набрання чинності Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», Київською міською військовою адміністрацією було прийнято рішення про застосування в період дії воєнного стану тарифів на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії та горячої води у розмірі нижчому від економічно обґрунтованих.
Згідно змісту протоколу №1 від 23.03.2023 засідання Київської міської територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, останньою узгоджено Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" уточнені обсяги заборгованості з різниці в тарифах за періоди з 01.06.2021 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 30.09.2022 по категоріям споживачів: населення; установи та організації, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів; релігійні організації; інші споживачі; обсяги заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 в розмірі 385 196 590,69 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" у порядку п.5 Порядку та умов надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" звернувся до відповідачів з листом №9/5-18/1765 про укладення договору про організацію взаєморозрахунків.
Проте, сторонами так і не було укладено договір про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та посатчання), послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялисьЮ транспортувались та постачались відповідним категоріям споживачів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з постачання теплової енергії та постачанн гарячої води (або послуг з централізованого опалення та центразованого постачання горячої води), послуг з центразованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи органами місцевого самоврядування для відпоаідної категорії споживачів, підтверджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах та не профінансована з державного бюджету у попередніх періодах.
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 1 вказував, що на підтвердження своїх вимог позивачем надано в якості доказу копію проекту договору, редакція якого відмінні від редакції проекту договору, який позивач надіслав відповідачу 1 листом №9/5-18/1765 від 31.07.2023, оскільки у п.3-7 наданого до позову проекту договору зазначено суму заборгованості в сумі 371 660 186,30 грн, а у надісланому відповідачу 1 - не вказано жодної суми. Одночасно, посилання позивача на постанову №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України є безпідставними, оскільки вона вичерпала свою дію у 2022. Крім того, відповідачем 1 наголошено, що у останнього відсутні транзитні рахунки для перерахування від головного розпорядника Мінрегіону субвенції для погашення заборгованості з різниці в тарифах, оскільки такі кошти спрямовуються відразу на відповідні рахунки Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Крім того, відповідачем 1 наголошено, що визначена позивачем сума заборгованості не є узгодженою Київською міською територіальною комісією з питань узгодження заборгованості в різниці в тарифах, що з поміж іншого унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову. До відзиву долучено докази направлення 05.09.2023 його копії на адресу, в тому числі, позивача.
Відповідач 2 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є неналежним відповідачем у справі, оскільки учасників розрахунків згідно постанови №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України є структурні підрозділі з питань фінансів, а позивачем у запропонованому проекті договору визначено відповідача 2 саме як місцевий фінансовий орган, яким департамент у даному випадку не є. Таким органом, за твердженнями означеного учасника судового процесу, є Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Відповідачем 2 вказано, що сума коштів, зазначена в запропонованому проекті договору, менша ніж сума заборгованості, узгоджена протоколом територіальної комісії, що в свою чергу, у випадку укладання договору на таку суму заборгованість матиме наслідком порушення вимог законодавства, а саме порядку, який затверджено постановою №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України. Також відповідачем 2 наголошено, що укладання договору у даному випадку є правом відповідача, а не його обов'язком.
Відповідач 4 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що на підтвердження своїх вимог позивачем надано в якості доказу копію проекту договору, редакція якого відмінні від редакції проекту договору, який позивач надіслав відповідачу 3 листом №9/5-18/1765 від 31.07.2023, оскільки у п.3-7 наданого до позову проекту договору зазначено суму заборгованості в сумі 371 660 186,30 грн, а у надісланому відповідачу 3 - не вказано жодної суми. Одночасно, посилання позивача на постанову №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України є безпідставними, оскільки вона вичерпала свою дію у 2022. Крім того, відповідачем 1 наголошено, що у останнього відсутні транзитні рахунки для перерахування від головного розпорядника Мінрегіону субвенції для погашення заборгованості з різниці в тарифах, оскільки такі кошти спрямовуються відразу на відповідні рахунки Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Крім того, відповідачем 3 наголошено, що визначена позивачем сума заборгованості не є узгодженою Київською міською територіальною комісією з питань узгодження заборгованості в різниці в тарифах, що з поміж іншого унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову.
Відповідач 4 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що укладенню договору про організацію взаєморозрахунків має передувати виділення субвенції у відповідності до постанови №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України. Проте, субвенція з державного бюджету місцевим на компенсацію різниці в тарифах в 2022 надана не була. Також вказаним учасником судового процесу наголошено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, в тому числі, з огляду на таке: зміни до постанови №1403 від 20.12.2022 Кабінету міністрів України не вносились, його дію на 2023 розповсюджено не було; окремий порядок, який передбачав умови надання у 2023 коштів з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах не прийнято; у Законі України "Про державний бюджет на 2023 рік", статті, якими б передбачалось надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах - відсутні. Як вказує відповідач 4, у разі задоволення позову на всіх відповідачів фактично буде покладено певні бюджетні зобов'язання без відповідних асигнувань, чим фактично буде порушено бюджетне законодавство.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
19.08.2022 набрав чинності Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування».
Статтею 1 вказаного Закону введено мораторій на підвищення тарифів на комунальні послуги. Зокрема, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на послуги: - з розподілу природного газу; - теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Статтею 2 Закону встановлено гарантії, що надаються суб'єктам господарювання. Зокрема, суб'єктам господарювання, що здійснюють виробництво та/або транспортування, та/або постачання теплової енергії і надають послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону, компенсується заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».
При цьому, ч. 2 ст. 3 Закону передбачено, що кошти, отримані з державного бюджету на фінансування гарантій і компенсацій, передбачених частинами першою - третьою статті 2 цього Закону, за виключенням сум відшкодування витрат, понесених суб'єктами ринку природного газу та у сфері теплопостачання внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій на ремонт пошкоджених виробничих потужностей та інфраструктури, використовуються виключно для розрахунків з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «НаФтогаз Трейдинг». товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», акціонерним товариством «Укртрансгаз» з метою подальшої закупівлі зазначеними суб'єктами природного газу для забезпечення потреб опалювального сезону 2022/2023 років, у тому числі для забезпечення балансування газотранспортної системи України, та для розрахунків з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».
Стаття 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення» передбачає, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону , (до такої кредиторської заборгованості, зокрема, включається заборгованість, щодо якої ухвалено судове рішення про стягнення або затверджено мирову угоду):
- кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб'єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, а також за послуги з його розподілу і транспортування;
- заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися відповідним категоріям споживачів та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення відповідним категоріям споживачів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - заборгованість з різниці в тарифах), методика визначення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
У ст. 4 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» визначено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема, кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб'єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу.
Взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та на наступні роки на погашення заборгованості з різниці в тарифах.
Учасники розрахунків підписують договори про організацію взаєморозрахунків або повертають їх суб'єкту господарювання разом із вмотивованою письмовою відмовою в їх підписанні у строк, що не перевищує трьох робочих днів з моменту подання таких договорів.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частиною першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов'язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із статтею 638 Цивільного кодексу України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із частинами 1, 2, 3 та 5 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина 3 статті 184 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору (частина 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів Укарїни №1403 від 20.12.2022 затверджено Порядок та Умови надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».
Відповідно до цих Порядку та умов субвенція спрямовується на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися відповідним категоріям споживачів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування для відповідної категорії споживачів, підтверджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (далі -територіальна комісія) та не профінансована з державного бюджету у попередніх періодах (далі -заборгованість з різниці в тарифах).
За рахунок субвенції компенсується різниця в тарифах, що утворилася, зокрема, після 1 червня 2021 року за відповідними категоріями споживачів (населення, установи і організації, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, релігійні організації, інші споживачі та/або інші підприємства теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення відповідним категоріям споживачів), узгоджена у 2022 році територіальною комісією.
Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок та в межах коштів спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені пунктом 11 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1. Головним розпорядником субвенції є Мінрегіон.
Перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості з різниці в тарифах, не погашеної на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах (далі - договір про організацію взаєморозрахунків), обсяг якої розраховано теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями, що здійснюють виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення споживачам (далі -суб'єкти господарювання) відповідно до Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 р. №977 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 76, ст. 4794), та підтверджено рішенням територіальної комісії.
Підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб'єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі учасники розрахунків).
Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2 до Порядку та Умов.
Кількість сторін договору про організацію взаєморозрахунків є необмеженою та визначається за кількістю учасників розрахунків, виконання договору якими забезпечить погашення заборгованості з різниці в тарифах та забезпечить: кінцеві розрахунки за зобов'язаннями перед стороною, зазначеною останньою у договорі про організацію взаєморозрахунків: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», Акціонерне товариство «Укртрансгаз» - у разі наявності кредиторської заборгованості перед відповідним кредитором (або кредиторами).
При цьому, Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік", Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік" та Законом України "Про державний бюджет України на 2025 рік" надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах не передбачено.
Передумовою виникнення спору є прийняття Верховною Радою України Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», статтею 2 якого встановлено гарантії суб'єктам господарювання, що надають послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, у вигляді компенсації різниці у тарифах.
Наразі, суд зазначає, що фактично причиною виникнення спору у справі є відмова відповідачів від укладення з позивачем договору про організацію розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.
Суд зауважує, що обов'язок сторін укласти договір виникає лише у тому випадку, якщо договір заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 3 статті 179 Господарського кодексу України).
Суд, розглядає спори, що виникають при укладанні господарських договорів лише у тому випадку, коли договір укладається за державним замовленням, або щодо договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом (частина 1 статті 187 Господарського кодексу України).
Законом України від 19.08.2022 "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" введено мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання та встановлено гарантії суб'єктам господарювання, що надають послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, у вигляді компенсації різниці у тарифах.
Заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення".
Джерелом компенсації витрат суб'єктів господарювання з різниці в тарифах є кошти державного бюджету України, які надаються місцевим бюджетам у вигляді субвенцій з державного бюджету.
Статтею 4 Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" встановлено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та на наступні роки на погашення заборгованості з різниці в тарифах.
20.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок та умови проведення у 2022 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (постанова № 1403), відповідно до пункту 5 якого підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків.
Однак, а ні Закон України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", а ні Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" не встановлюють обов'язку відповідачів укласти договір з позивачем. В розрізі означеного суд погоджується із доводами відповідача 2.
Затверджений Кабінетом Міністрів України Порядок та умови проведення у 2022 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та теплову енергію встановлює лише порядок проведення розрахунків та форму примірного договору, який можуть укласти учасники відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання.
Тобто, укладення договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію не є передбаченим законом обов'язком сторін у справі. Відсутня також пряма вказівка у законі щодо обов'язковості укладення такого договору між сторонами. Договір, який позивач просить визнати укладеним, не укладається на виконання державного замовлення.
Визнання судом у спірних приватноправових відносинах укладеним договір між сторонами фактично може призвести до порушення принципу свободи договору та спонукатиме відповідачів до вчинення дій, які не є обов'язковими для них відповідно до закону.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Кодексу України з процедур банкротства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Наразі, оцінюючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відсутність у Законі України «Про державний бюджет України на 2023 рік» та Законі України «Про державний бюджет України на 2024 рік» статті видатків на субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та послуги з постачання теплової енергії та гарячої води нівелює задекларовані державою України гарантії суб'єктам господарювання, що такі послуги надають.
Фактично відсутність таких статей видатків у законі про державний бюджет унеможливлює проведення учасниками відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання взаєморозрахунків, спрямованих на компенсацію різниці в тарифах та послуги з постачання теплової енергії та гарячої веди, у будь-який спосіб, й, зокрема, шляхом укладення договору про організацію взаєморозрахунків.
Таким чином, вимога позивача визнати укладеним договір не відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, не забезпечить поновлення порушеного права і не гарантує позивачу можливість отримати відповідний розрахунок.
Крім того, судом прийнято до уваги, що 20.12.2022 постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок №1403 надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах і він визначав наступне:
1) надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах було передбачено у 2022 році (п.1);
2) субвенція мала спрямовуватися на погашення заборгованості з різниці в тарифах (п.2);
3) субвенція мала надаватися для погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок та в межах коштів спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені пунктом 11 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 (п.3);
4) підставою для проведення розрахунків мав стати договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб'єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі учасники розрахунків).
Зі змісту самого Порядку вбачається, що він визначає механізм надання субвенції саме у 2022 році і укладенню договору про організацію взаєморозрахунків мало передувати виділення таких коштів.
Згідно з п.12 Порядку Мінрегіон узагальнює подані відповідно до пункту 11 цих Порядку та умов документи, формує узагальнені відомості щодо договорів про організацію взаєморозрахунків і їх учасників та подає їх разом з розподілом субвенції у розрізі місцевих бюджетів до Казначейства для фінансування.
Узагальнені відомості щодо договорів про організацію взаєморозрахунків та їх учасників і розподіл субвенції у розрізі місцевих бюджетів подаються Мінрегіоном до Казначейства невідкладно у міру надходження до Мінрегіону зведених реєстрів, але не пізніше 28 грудня 2022 року.
Тобто, Порядок та умови надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" передбачає сукупність послідовних дій, які зобов'язані були вчиняти відповідні органи (Мінрегіон та Казначейство) у визначені цим Порядком строки.
Водночас, строк протягом якого Мінрегіон мав подати для Казначейства узагальнені відомості для проведення фінансування, сплив.
Наразі, в матеріалах справи відсутні докази того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" зверталось до відповідачів з пропозицією укласти відповідний договір у 2022 році, а звернувся лише 31.07.2023.
З огляду на наведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до 1. Київської міської військової адміністрації (Київська міська державна адміністрація", 2. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3. Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання укладеним договору.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи (в тому числі щодо неналежності відповідача 2) та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до 1. Київської міської військової адміністрації (Київська міська державна адміністрація", 2. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3. Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання укладеним договору.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано протягом 09.04.2025.
Суддя В.В. Князьков