пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
07 квітня 2025 року Справа № 903/70/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації
до відповідача: Любешівської селищної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України»
про визнання незаконним та скасування рішення, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою
Представники сторін:
прокурор: Лебедюк-Гудкова Тетяна Володимирівна, службове посвідчення №071763 від 01.03.2023;
від позивача: Б'яла Ірина Володимирівна;
від відповідача: Ковалевич Лідія Миколаївна (поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів);
від третьої особи: Шевчук Євгеній Вікторович
Встановив: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Любешівської селищної ради в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 367 додатку до рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 - переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006;
- усунути перешкоди державі в особі уповноваженого органу - Волинської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового та природно-заповідного фонду, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої на ній земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га.;
- усунути перешкоди державі в особі уповноваженого органу - Волинської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового та природно-заповідного фонду, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Любешівської селищної ради на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 незаконно сформована частково за рахунок земель державного лісового та природно-заповідного фонду без вирішення питання про зміну їх цільового призначення та поза волею власника, а відтак доводить, що рішення, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права комунальної власності - рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 в частині прийняття з державної у комунальну власність Любешівської селищної ради вказаної земельної ділянки (№ 367 додатку до рішення - переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність Любешівської селищної ради) є незаконним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.02.2025. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України».
Ухвалою суду від 12.02.2025 відкладено підготовче засідання на 19.03.2025.
Ухвалою суду від 19.03.2025 продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів до 21.04.2025. Відкладено підготовче засідання на 07.04.2025.
Відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву в порядку ст. 191 ГПК України за вх.№01-87/1325/25 від 02.04.2025, у якій просить суд закрити провадження у справі в частині позовної вимоги про скасування пункту 367 додатку до рішення Любешівської сільської ради від 24.02.2021 №5/24 у зв'язку з прийняттям Любешівською селищною радою рішення від 01.04.2025 №71/4, яким спірна земельна ділянка виключена із додатку до рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 №5/24. Пунктом 2 даного рішення визначені завдання щодо формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами сіл Хоцунь та Сваловичі на території Любешівської селищної ради, з врахуванням встановлених накладень на землі лісового фонду державної власності.
Крім того, у заяві зазначає, що в частині інших позовних вимог Любешівська селищна рада позов визнає.
Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх.№01-87/1354/25 від 03.04.2025 у якій просить суд:
- закрити провадження у справі № 903/70/25 за позовною вимогою керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури про визнання незаконним та скасування п. 367 додатку до рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 - переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006;
- повернути Волинській обласній прокуратурі судовий збір в сумі 2 422, 40 грн.;
- прийняти заяву Любешівської селищної ради подану в порядку ст. 191 ГПК України про визнання позову, та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод державі в особі уповноваженого органу - Волинської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового та природно-заповідного фонду, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої на ній земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га, а також скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Любешівської селищної ради на вказану земельну ділянку;
- повернути Волинській обласній прокуратурі з державного бюджету 50 відсотків сплаченого за дві позовні вимоги судового збору, що становить 2 422, 40 грн.;
- решту суми судового збору в розмірі 2 422, 40 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України, стягнути із відповідача на користь Волинської обласної прокуратури.
Прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у судовому засіданні підтримали подані клопотання прокурора та відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про скасування пункту 367 додатку до рішення Любешівської сільської ради від 24.02.2021 №5/24 суд дійшов висновку про задоволення останнього з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Прокурор звертаючись до суду із позовом просить зокрема, визнати незаконним та скасувати п. 367 додатку до рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 - переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006
Разом з тим, суд встановив, що після відкриття судом провадження відповідачем по справі частково вжито заходів до усунення порушень, які слугували підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Так, рішенням Любешівської селищної ради від 01.04.2025 № 71/4 земельну ділянку з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 виключено із переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність, передбаченого п. 367 додатку до рішення вказаного органу місцевого самоврядування від 24.02.2021 № 5/24. Крім цього, пунктом 2 вказаного рішення визначено завдання з формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення з урахуванням встановлених накладень на землі лісового фонду державної власності.
Отже, враховуючи те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі усунув порушення, які стали однією з підстав для звернення прокурора з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", внаслідок закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про скасування пункту 367 додатку до рішення Любешівської сільської ради від 24.02.2021 №5/24 у зв'язку з відсутністю предмету спору, суд дійшов висновку про повернення прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн., сплачений згідно платіжної інструкції від 25.12.2024 № 3032 (внутрішній номер 394660488).
Крім того, прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у судовому засіданні підтримали заяву в порядку ст. 191 ГПК України за вх.№01-87/1325/25 від 02.04.2025 про визнання позову.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 185 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу
Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд встановив, що заява відповідача про визнання позову підписана уповноваженою особою - секретарем Любешівської селищної ради Юрієм Боснюком, а визнання позову відповідачем, на думку суду, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
За наведених обставин, суд приймає визнання позову відповідачем.
Враховуючи визнання позову відповідачем, суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору на підставі ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження ухвалив рішення.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Згідно ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічного змісту положення щодо лісів визначені статтями 7, 8 Лісового кодексу України.
Статтею 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України).
За приписами статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).
Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає у тому, що дії Любешівської районної державної адміністрації щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 призвели до незаконного вилучення земель державного лісового та природно-заповідного фонду та зміни їх цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також подальшої передачі їх у комунальну власність територіальної громади Любешівської селищної ради, що, у свою чергу, може потягти за собою надання цих земель у користування фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та, як наслідок, знищення лісу, розташованого в межах НПП «Прип'ять-Стохід».
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
Прокурор 05.12.2023 поінформував Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 за рахунок земель державного лісового фонду листом № 51- 3071вих-23.
Відповідь, оформлена листом управління містобудування та архітектури Волинської обласної військової адміністрації від 06.12.2023 № 1398/01-19/2-23 на адресу прокуратури, свідчить про бездіяльність та самоусунення вказаного органу державної влади від виконання покладених на нього діючим законодавством правомочностей у сфері розпорядження землями лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів. Зокрема, у вказаній відповіді йдеться про те, що в разі виявлення прокуратурою порушень чинного законодавства облдержадміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах.
Аналогічного змісту інформацію надано управлінням містобудування та архітектури Волинської обласної військової адміністрації у листі від 24.12.2024 № 1206/01-12/2-24, у відповідь на повторний запит Камінь-Каширської окружної прокуратури від 10.12.2024 № 51-2692вих-24.
Враховуючи обставини щодо обізнаності Волинської обласної військової адміністрації про порушення інтересів держави, та беручи до уваги характер наданої вказаним органом державної влади на запит прокуратури відповіді, а саме відсутність у ній належного обґрунтування причин невжиття заходів з метою повернення у державну власність земель державного лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні лісогосподарського підприємства, та попередження негативних наслідків, що можуть настати, у тому числі й у судовому порядку, є виключний випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» при поданні даного позову до суду.
Позов прокурора обґрунтовано тим, що згідно розпорядження Любешівської районної державної адміністрації від 21.08.2013 № 221 Головному управлінню Держземагенства у Волинській області дозволено провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах Любешівського району, у тому числі в межах Хоцунської сільської ради.
Розпорядженням Любешівської районної державної адміністрації від 23.12.2013 № 392 затверджено технічні документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території сільських рад Любешівського району, у тому числі на території Хоцунської сільської ради.
Із матеріалів справи вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Хоцунської сільської ради Любешівського району, розроблена ТОВ «Горизонт» у 2013 році.
На підставі зазначеної землевпорядної документації серед інших 24 земельних ділянок сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га.
Відповідно до матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та витягу з ДЗК вказаній земельній ділянці присвоєно № 18, реєстрацію даної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі проведено 12.12.2013, за цільовим призначенням віднесено до земель сільськогосподарського призначення, видом цільового призначення земельної ділянки - 16.00 Землі запасу, складом угідь - рілля.
Рішенням І сесії VІІ скликання Любешівської селищної ради № 2-1/11 від 30 листопада 2017 року «Про початок реорганізації Березичівської, Бихівської, Бірківської, Великокурінської, Ветлівської, Гірківської, Деревківської, Залаззівської, Залізницької, Зарудчівської, Любешівсько-Волянської, Седлищенської, Судченської, Хоцунської, Цирської сільських рад шляхом приєднання до Любешівської селищної ради» утворено Любешівську об'єднану територіальну громаду Любешівського району Волинської області з адміністративний центром у селищі Любешів, до якої включено територію Хоцунської сільської ради.
В подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 № 15-ОТГ у комунальну власність Любешівської територіальної громади Камінь-Каширського району передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7225,8382 га, у тому числі, згідно додатку до акту приймання-передачі, і земельну ділянку з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га (№ 368 у додатку до акту прийому-передачі).
Згідно рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 (у вільному доступі за посиланням https://lubeshivska-gromada.gov.ua/news/1614687854/) у комунальну власність даного органу місцевого самоврядування прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7244,3921 га відповідно до актів приймання-передачі земельних ділянок від 03.12.2020 та 31.12.2020, серед яких земельну ділянку з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 (пункт 367 додатку до вказаного рішення).
Разом з тим, як вже вище зазначив суд, після відкриття провадження у даній справі, відповідачем частково вжито заходів до усунення порушень, які слугували підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Так, рішенням Любешівської селищної ради від 01.04.2025 № 71/4 земельну ділянку з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 виключено із переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність, передбаченого п. 367 додатку до рішення вказаного органу місцевого самоврядування від 24.02.2021 № 5/24. Крім цього, пунктом 2 вказаного рішення визначено завдання з формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення з урахуванням встановлених накладень на землі лісового фонду державної власності.
Враховуючи зазначені обставини, суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування п. 367 додатку до рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 - переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006.
В подальшому, на підставі вищезазначених розпорядчих актів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.05.2021 внесено відомості спірну земельну ділянку із зазначенням форми власності - комунальна, власника - Любешівська селищна рада.
Згідно Плану лісонасаджень Люб'язівського лісництва ДП СЛАП «Любешівагроліс» 2014 року, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства вказаного державного підприємства, земельна ділянка з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.
Відповідно до таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків 2015 року Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП СЛАП «Любешівагроліс» площа 3 виділу 27 кварталу Люб'язівського лісництва складає 2,9 га, відноситься до: за категорією лісів - національні природні парки (господарська зона); БІОГАЛЯВИНА; елемент лісу - СЗ; 2 КЛАС ЕСТЕТИЧНОЇ ОЦІНКИ, рекреаційна характеристика - ВІДКРИТІ ПРОСТОРИ БЕЗ ДЕРЕВ; господарський захід - ВСТАНОВЛЕННЯ ГОДІВНИЦЬ, ВСТАНОВЛЕННЯ СОЛОНЦІВ.
Згідно пояснювальної записки Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП СЛАП «Любешівагроліс» загальна площа лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення становить 5454,4 га. До цієї категорії віднесено лісові ділянки, що виконують природоохоронну, естетичну функцію і розташовані в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, серед яких раніше виділені ліси НПП «Прип'ять-Стохід» (господарська зона) площею 5108 га та додатково виділені на площі 339,5 га згідно виготовлених державних актів на право постійного користування землею (у тому числі 1748,8 га на території Люб'язівського лісництва у кварталах 3-7, 10, 11, 14, 15, 17-22, 24-33). Це унікальні водно-болотні угіддя в заплаві річок Прип'ять та Стохід. Із лісових порід переважають сосна звичайна, береза повисла, вільха чорна.
Базове лісовпорядкування у ДП СЛАП «Любешівагроліс», зокрема і польові лісовпорядні роботи, за результатами яких виготовлено План лісонасаджень Люб'язівського лісництва, проведено Київською лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання у 2014- 2015 роках. Підставою для його проведення послугував протокол першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів ДП СЛАП «Любешівагроліс» Міністерства аграрної політики України, датований 16.12.2010. Крім цього, протоколом другої лісовпорядної наради від 27.11.2017 затверджено основні положення і заходи Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП СЛАП «Любешівагроліс» на 2015-2024 роки.
Зазначені землі державного лісового фонду були передані лісогосподарському підприємству на підставі розпорядження Волинської облдержадміністрації від 12.09.2007 № 355 «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства у Ратнівському та Любешівському районах», згідно якого у зв'язку зі створенням згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 11.07.2007 № 486 державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Любешівагроліс», погоджено пропозиції Любешівської райдержадміністрації та передано ДП СЛАП «Любешівагроліс» під охорону та проведення лісогосподарських заходів з наступним оформленням права постійного користування в установленому законом порядку 22266 га лісів Любешівського спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
Розпорядженням Любешівської райдержадміністрації від 27.08.2008 № 263 ДП СЛАП «Любешівагроліс» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду у постійне користування.
На виконання вказаного розпорядження Любешівським районним відділом № 1 Волинської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» розпочато виготовлення відповідної землевпорядної документації.
Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 07.06.2010 № 168 ДП СЛАП «Любешівагроліс» надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 23239,45 га у постійне користування для ведення лісового господарства.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ДП СЛАП «Любешівагроліс» для ведення лісового господарства на території Хоцунської сільської ради (Люб'язівське лісництво) виготовлено у 2010 році.
Прокурор зазначає, що за наслідками його опрацювання встановлено, що згідно з матеріалами земельно-кадастрової інвентаризації загальна площа Люб'язівського лісництва становить 2766,0585 га, у тому числі на території Хоцунської сільської ради - 771,0879 га.
Зазначеною землевпорядною документацією запроектовано до відведення у постійне користування ДП СЛАП «Любешівагроліс» 15 земельних ділянок, серед яких ділянка № 5 з кадастровим номером 0723187600:01:002:0048. Зазначено, що згадані землі відносяться до земель Хоцунської сільської ради, не переданих у власність та не наданих у користування.
Згідно графічних матеріалів даної землевпорядної документації земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 частково накладається на землі лісогосподарського призначення - земельну ділянку № 115 з кадастровим номером 0723187600:01:002:0048 загальною площею 122,0758 га.
Вказаний проекту землеустрою погоджено управлінням Держкомзему у Любешівському районі, графічні матеріали також погоджено Хоцунською сільською радою.
Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 14.05.2012 № 199 затверджено проекти землеустрою та надано земельні ділянки загальною площею 23110,489 га лісів та інших лісовкритих площ у постійне користування ДП СЛАП «Любешівагроліс» для ведення лісового господарства за межами населених пунктів Любешівського району, у тому числі 771,0879 га на території Хоцунської сільської ради (зазначена площа відповідає площі, зазначеній у розробленій землевпорядній документації).
Між тим, відомості про сформовані на підставі згаданої вище документації земельні ділянки після їх затвердження уповноваженим державним органом до Державного земельного кадастру не внесено.
У 2017 році Любешівським районним виробничим відділом Волинської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки № 115 з кадастровим номером 0723187600:01:002:0048 загальною площею 122,0758 га в натурі (на місцевості) ДП СЛАП «Любешівагроліс» для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг на території Хоцунської сільської ради Любешівського району Волинської області.
Враховуючи те, що дана землевпорядна документація виготовлялась після формування у 2013 році земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, площа сільськогосподарських земель виключена зі складу земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:01:002:0048.
При цьому, загальна площа зазначеної земельної ділянки залишилась незмінною - 122,0758 га, за рахунок зміни координат кутів зовнішніх меж землекористування (що вбачається за результатами порівняння картографічних матеріалів Проекту землеустрою 2010 року та Технічної документації із землеустрою 2017 року).
Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.10.2021 № 595 Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Любешівагроліс» припинено шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного підприємства «Любешівське лісомисливське господарство».
На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 879 Державне підприємство «Любешівське лісомисливське господарство» припинено шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Із листа філії «Любешівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» від 27.10.2023 № 513/26.5-2023 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га накладається на землі лісогосподарського призначення, розташовані у 3 виділі 27 кварталу Люб'язівського лісництва, вказані землі з постійного користування підприємства не вибували, клопотання про їх вилучення або зміну їх цільового призначення не надходили.
Філією «Камінь-Каширське лісове господарство» ДП «Ліси України» на вимогу окружної прокуратури 24.10.2023 проведено обстеження земель у 3 виділу 27 кварталу Люб'язівського лісництва, за результатами якого встановлено, що відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування підприємства обстежена ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Зазначене підтверджується Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО «Укрдержліспроект» шляхом виготовлення фрагменту картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталів № 27-29 Люб'язівського лісництва ДП СЛАП «Любешівагроліс» за матеріалами лісовпорядкування 2012 року.
Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, наведеній у листі від 30.11.2023 № 10-3-0.31-4393/2-23, відповідно до креслення проектного плану проекту роздержавлення земель КСП «Волинь» Хоцунської сільської ради Любешівського району земельна ділянка з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення.
Разом з тим, проект роздержавлення земель не є документом, який визначає категорію земель за їх цільовим призначенням, а є лише документом, складеним на виконання Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 та відповідно до «Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій», підтверджує лише факт розпаювання земель, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Відповідно до абзацу 2 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №513, якою затверджено Порядок інвентаризації земель (яка була чинною на час проведення інвентаризації), під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Отже, проект роздержавлення земель не був вихідним документом, передбаченим вказаним Порядком для інвентаризації земель.
Прокурор зазначає, що Кабінетом Міністрів України рішення про погодження зміни цільового призначення, передачу згаданої вище земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду, що перебували у постійному користуванні ДП СЛАП «Любешівагроліс», не приймались (лист секретаріату Кабінету Міністрів України від 08.11.2023 № 28711/0/2-23).
Звертаючись до суду із позовом, прокурор доводить, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 на момент її формування як земельної ділянки сільськогосподарського призначення та передачі в комунальну власність, а також на даний час належить до земель державного лісового та природно-заповідного фонду, перебуває у постійному користуванні філії «Любешівське лісомисливське господарство» ДП «Ліси України», а відтак не могла бути віднесена до земель запасу сільськогосподарського призначення.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд встановив, наступне.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпоряджень та наказу).
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6 - 224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6 - 377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц. Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.
Статтею 43, ч. 2 ст. 46-1 Земельного кодексу України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об'єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об'єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Крім того, законодавство допускає додаткові види використання земель природно-заповідного фонду: для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливства, рибальства та інші види використання, однак усі види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду та встановленому для них правовому режиму.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України).
Порядок формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав визначено положенням ст. 79-1 Земельного кодексу України.
Разом з тим, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру та здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
При цьому, Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» також визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до п. п. 49-54 цього Порядку.
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); нормативна грошова оцінка та ін.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій», в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» зазначено, що у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.
Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Інвентаризація земель проводиться виходячи принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану. Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій».
Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (п.п. 27, 29 Порядку).
Приписами ч.13 ст. 186 ЗК України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Спірну земельну ділянку, як зазначив суд вище, сформовано на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Хоцунської сільської ради, у Державному земельному кадастрі зареєстровано відділом Держземагентства у Любешівському районі 12.12.2013.
Висновком відділу Держземагентства у Любешівському районі Волинської області від 23.12.2013 № 396 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Хоцунської (на час проведення інвентаризації) сільської ради, після чого затверджено розпорядженням Любешівської районної державної адміністрації від 23.12.2013 № 392.
Відповідно до зазначеного висновку Держземагентства у Любешівському районі Волинської області земельна ділянка № 18 площею 2,3543 га (земельна ділянка з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006) за складом угідь відноситься до ріллі.
Згідно витягу з ДЗК реєстрацію даної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі проведено 12.12.2013, за цільовим призначенням віднесено до земель сільськогосподарського призначення, видом цільового призначення земельної ділянки - 16.00 Землі запасу, за складом угідь - рілля.
Отже, суд встановив, що під час проведення інвентаризації земель невірно визначено цільове призначення земельної ділянки 0723187600:03:002:0006 як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель державного лісового та природно-заповідного фонду, а тому подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати частина спірної земельної ділянки.
Згідно з абзацом 2 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Між тим, на час пред'явлення позову спірна земельна ділянка зареєстрована на праві комунальної власності за Любешівською селищною радою.
Слід врахувати, що оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.
Враховуючи зазначене, у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісового та природно-заповідного фонду державної власності, а також може призвести до подальшого розпорядження нею не уповноваженим органом для цілей, відмінних від ведення лісового господарства.
Разом з тим, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, шляхом усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га, з одночасним припиненням права комунальної власності Любешівської селищної ради на неї.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 зазначено, що «єдина, стала й уніфікована практика Верховного Суду щодо спірного питання свідчить, що визнання незаконними (протиправними) рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якими порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, є належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів.
Аналогічно з наведених підстав належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів є скасування державної реєстрації земельної ділянки, якщо таку реєстрацію проведено із порушенням прав іншого власника земельної ділянки.
Враховуючи наведене, на підставі належним чином оцінених доказів та врахувавши визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а саме усунення перешкоди державі в особі уповноваженого органу - Волинської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового та природно-заповідного фонду, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої на ній земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га. та усунення перешкоди державі в особі уповноваженого органу - Волинської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового та природно-заповідного фонду, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Любешівської селищної ради на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Звертаючись до суду з позовом, Волинська обласна прокуратура сплатила 7267, 20 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.12.2024 № 3032 (внутрішній номер 394660488).
Оскільки відповідач повністю визнав позов до початку розгляду судом справи по суті, а суд закрив провадження в частині позовних вимог, відтак виникли обставини щодо необхідності вирішення питання про повернення Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір» 2422, 40 грн., що становить 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України решта суми судового збору у розмірі 2422, 40 грн., сплаченого прокурором, у зв'язку із задоволенням позову покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 130, 191, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Закрити провадження у справі за позовною вимогою керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури про визнання незаконним та скасування п. 367 додатку до рішення Любешівської селищної ради від 24.02.2021 № 5/24 - переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які приймаються із державної у комунальну власність, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006.
2. Заяву Любешівської селищної ради за вх.№01-87/1325/25 від 02.04.2025 про визнання позову прийняти.
3. Позов задоволити.
4. Усунути перешкоди державі в особі уповноваженого органу - Волинської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового та природно-заповідного фонду, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації сформованої на ній земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га.
5. Усунути перешкоди державі в особі уповноваженого органу - Волинської обласної військової (державної) адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового та природно-заповідного фонду, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Любешівської селищної ради на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0723187600:03:002:0006 площею 2,3543 га.
6. Стягнути з Любешівської селищної ради (44201, Волинська область., Камінь-Каширський район, селище міського типу Любешів, вулиця Незалежності, будинок 53, код ЄДРПОУ 04333170) на користь Волинської обласної прокуратури (код ЄРДПОУ 02909915, 43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, розрахунковий рахунок UA138201720343140001000004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) 2422, 40 грн. сплаченого судового збору.
7. Повернути Волинській обласній прокуратурі (код ЄРДПОУ 02909915, 43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, розрахунковий рахунок UA138201720343140001000004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4844, 80 грн. сплачений згідно платіжної інструкції від 25.12.2024 № 3032 (внутрішній номер 394660488).
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено 10.04.2025
Суддя В. М. Дем'як