вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" березня 2025 р. Справа№ 640/14051/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,
представників сторін:
від позивача: Одуденко В.В. (в залі суду),
від відповідача: Шокун О.В. (в залі суду),
від Полтавської обласної прокуратури: Лисенко Н.М. (прокурор) (в залі суду),
від ФДМУ: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 (повний текст складено 30.01.2025)
у справі № 640/14051/20 (суддя Котков О.В.)
за позовом Офісу Генерального прокурора
до Кабінету Міністрів України,
треті особи: 1. Фонд державного майна України,
2. Полтавська обласна прокуратура,
про визнання протиправним та скасування рішення,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У червні 2020 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати п. 2 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 21.08.2019 №811 «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об'єднаннями» у частині доручення Фонду державного майна (далі - Фонд, ФДМУ) за участю Федерації професійних спілок (далі - Федерація), Генеральної прокуратури України (далі - Прокуратура, ГПУ) у місячний строк вжити заходів до укладення договору оренди щодо переданого згідно з розпорядженням КМУ від 11.01.2018 №13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі Україні» будинку для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради профспілок.
На обґрунтування заявлених вимог Офіс Генерального прокурора посилається на порушення процедури прийняття постанови, видання акта індивідуальної дії у формі постанови без попереднього погодження із заінтересованими органами, в т.ч. і з позивачем, з перевищенням КМУ своїх дискреційних повноважень, через що позивач вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано п. 1 та 2 постанови КМУ від 21.08.2019 №811 «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об'єднаннями»; п. 2 у частині доручення ФДМУ за участю Федерації, ГПУ у місячний строк вжити заходів до укладення договору оренди щодо переданого згідно з розпорядженням КМУ від 11.01.2018 №13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» будинку для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради професійних спілок».
Постановою Верховного Суду від 13.08.2024 касаційну скаргу КМУ задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 скасовано. Провадження у справі №640/14051/20 за позовом Офісу Генерального прокурора до КМУ, треті особи - ФДМУ, Полтавська обласна прокуратура, про визнання протиправним та скасування рішення закрито.
Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2024 справу №640/14051/20 за позовом Офісу Генерального прокурора до КМУ, треті особи - ФДМУ, Полтавська обласна прокуратура, про визнання протиправним та скасування рішення передано до Господарського суду м. Києва.
13.11.2024 через систему «Електронний суд» від Офісу Генерального прокурора надійшла заява про зміну предмета позову (уточнена позовна заява), в якій прокурор просить визнати незаконним та скасувати п. 2 постанови КМУ від 21.08.2019 №811 «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об'єднаннями» в частині доручення ФДМУ за участю Федерації, ГПУ у місячний строк вжити заходів до укладення договору оренди щодо переданого згідно з розпорядженням КМУ від 11.01.2018 №13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» будинку для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради професійних спілок України.
Дослідивши подану прокурором заяву, суд визнав її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46 ГПК України, тому прийняв заяву до розгляду та визначив предмет позову з її урахуванням.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №811 «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об'єднаннями» в частині доручення ФДМУ за участю Федерації, ГПУ у місячний строк вжити заходів до укладення договору оренди щодо переданого згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 №13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» будинку для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради професійних спілок України. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Офісу Генерального прокурора 4 204,00 грн судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2025, КМУ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Офісу Генерального прокурора до КМУ відмовити у повному обсязі.
На думку скаржника, суд першої інстанції у порушення норм матеріального та процесуального права, задовольняючи позов, не з'ясував повно та об'єктивно обставини справи, не надав належної оцінки дослідженим у справі доказам та, як наслідок, ухвалив неправильне рішення.
Апелянт зазначає, що між сторонами у справі, що розглядається, відсутній публічно-правовий спір, натомість спірні правовідносини пов'язані із захистом прав володіння, користування і розпорядження державним майном.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні погоджується з твердженням позивача про те, що під час ухвалення п. 2 Постанови №811 КМУ порушив права власника майна (позивача), зобов'язавши його до вчинення відповідних дій без попередньої на те згоди, з перевищенням повноважень та з порушенням Конституції України, обмеживши речове право Офісу Генерального прокурора щодо можливості використовувати адміністративну будівлю для власних потреб.
КМУ зазначає, що є суб'єктом, який здійснює управління об'єктами державної власності та в силу закону наділений повноваженнями щодо розпоряджання ними у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є ФДМУ - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
На думку КМУ, зазначене положення спростовує висновок суду першої інстанції про те, що «... надання в оренду майна, яке перебуває в сфері управління Офісу Генерального прокурора, належить саме до компетенції позивача як власника майна», оскільки це залежить від площі нерухомого майна, яке передається в оренду.
Скаржник також вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що «з системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що КМУ не наділений повноваженнями встановлювати порядок управління об'єктами державної власності шляхом зобов'язання орендодавців або органу, уповноваженого управляти державним майном, укладати договір оренди».
Помилковість такого висновку, на думку апелянта, полягає в тому, що суд першої інстанції вважає, що КМУ оскаржуваним актом начебто зобов'язав укласти договір оренди.
Також помилковим скаржник вважає визначення судом першої інстанції змісту оскаржуваного акта як підстави для твердження про порушене право позивача.
Апелянт зауважує, що п. 2 Постанови №811 доручає ФДМУ за участю Федерації та ГПУ у місячний строк вжити заходів до укладення договорів оренди щодо переданої згідно з розпорядженням КМУ від 11.01.2018 №13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» будівлі для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради професійних спілок.
На думку скаржника, твердження позивача та висновок суду першої інстанції про втручання Уряду в порядок управління об'єктами державної власності шляхом зобов'язання орендодавців або органу, уповноваженого управляти державним майном, укладати договір оренди є помилковим.
Щодо участі ГПУ у вжитті заходів до укладення договорів оренди КМУ зауважує, що застосування у тексті Постанови №811 саме виразу «вжити заходів до укладання договорів оренди» замість імперативних приписів на кшталт «передати в оренду», «вилучити / передати з управління» тощо, вказують на право позивача прийняти остаточне рішення щодо доцільності/можливості передачі в оренду певних площ будівлі в м. Полтаві, яка знаходиться під управлінням позивача (або безпосередньо виступити в якості орендодавця, якщо площа нерухомого майна, яка передається в оренду, не перевищує 200 кв. м).
Тобто позивачу пропонується: 1) визначитися з можливою наявністю вільних приміщень у будівлі по вул. Ляхова, 1, у м. Полтава, яка була передана Урядом України згідно з Розпорядженням від 11.01.2018 №13-р із сфери управління ФДМУ із закріпленням її на праві оперативного управління за ГПУ; 2) за умови наявності зазначених вище приміщень та за згодою з Федерацією укласти відповідний договір оренди для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради професійних спілок з дотриманням встановленого законодавством України порядку оренди державного майна або надати згоду на укладання договору оренди ФДМУ.
Отже, позивач у процесі заходів з підготовки та укладання договорів оренди не позбавлений Постановою №811 можливостей визначити своє ставлення до передачі в оренду підрозділам Полтавської обласної ради професійних спілок певних площ будівлі без погіршення умов функціонування органів прокуратури, які зараз знаходяться у зазначеній будівлі. Тобто, вказане вимагає висловлення ГПУ свого ставлення до можливості / доцільності оренди (шляхом визначення певних площ, які є надлишковими/вільними для використання органами прокуратури) або заявити про неможливість/недоцільність такої оренди (через відсутність надлишкових / вільних площ).
КМУ також зауважує, що, зобов'язуючи ФДМУ здійснити певні дії щодо правового регулювання використання нерухомого майна, Постанова №811 не містить зобов'язуючих для позивача норм щодо подальшого використання чи обмеження використання такого майна, а відповідно, і не змінює прав позивача на управління певним державним майном.
На думку скаржника, суд помилково виснував, що оскаржуваний п. 2 Постанови №811 має для Офісу Генерального прокурора обов'язковий характер. Суд першої інстанції не дослідив, які саме дії повинен був вчинити зокрема Офіс Генерального прокурора на виконання оскаржуваної Постанови та сам факт їх вчинення.
Посилаючись на наведене, скаржник стверджує, що відсутні підстави вважати порушеними права чи інтереси позивача у використанні певного державного майна, подальша доля якого повинна вирішуватися безпосередньо за його участі.
КМУ звертає увагу на те, що відсутність погодження Офісу Генерального прокурора на передачу в оренду нерухомого майна (її частини) вже є реалізацією його правової волі. Тобто слід констатувати, що позивач вже виконав приписи Постанови №811 шляхом формування свого ставлення до можливості передачі визначеного нерухомого майна в оренду. Відповідно, будь-які інші зобов'язання, які начебто існують для позивача у зв'язку з прийняттям оскаржуваної постанови, слід розглядати виключно як помилкову оцінку позивачем своїх обов'язків.
Висловлена Урядом пропозиція / доручення іншому державному органу (ГПУ / Офісу Генерального прокурора) розглянути питання щодо ефективності використання певного державного майна, наданого такому органу в управління, є належною реалізацію Урядом своїх управлінських функцій у певній сфері та не може розглядатися як втручання в порядок управління державним майном, а отже відсутнє і порушене право позивача.
Позиції учасників справи.
Офіс Генерального прокурора надав відзив на апеляційну скаргу, у якому не погоджується із доводами, викладеними у скарзі КМУ, вважає її необґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без задоволення.
На думку позивача, необґрунтованими є доводи про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права щодо встановлення відсутності повноважень КМУ на власний розсуд зобов'язувати органи управління майном укладати договори оренди державного майна, адже надання в оренду майна, яке знаходиться у сфері управління Офісу Генерального прокурора, належить до компетенції саме позивача.
Позивач вважає, що пунктом 2 оскаржуваної Постанови №811 Уряд фактично зобов'язав ГПУ передати адміністративну будівлю по вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві в оренду Полтавській обласній раді професійних спілок.
Ухвалення п. 2 Постанови Уряду №811 без погодження проєкту розпорядчого акта всіма заінтересованими органами суперечить вимогам абз. 1 п. 5 § 33 Регламенту КМУ та порушує права власника майна - ГПУ (Офісу Генерального прокурора).
Позивач зазначає, що законодавство прямо передбачає обов'язковість виконання постанов i розпоряджень Уряду. Зміст п. 2 оскаржуваної Постанови №811 Уряду, в якій визначено строк укладання договору, а також наголошено на вжитті заходів для його укладення, вказує на її спонукальний та зобов'язальний характер.
Зазначене, на думку позивача, спростовує твердження апелянта про те, що оскаржуваний п. 2 Постанови №811 має для Офісу Генерального прокурора характер пропозиції.
За наведених підстав позивач вважає, що п. 2 оскаржуваної Постанови №811 є незаконним, оскільки суперечить ст. 19 Конституції України, ст. 1, 19, 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст. 1, 4, 5, 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст. 5, 7, 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і абз. 1 п. 5 § 33 Регламенту Кабінету Міністрів України (в редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №640/14051/20 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою КМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 до надходження матеріалів справи №640/14051/20.
03.03.2025 матеріали справи №640/14051/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КМУ на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №640/14051/20. Розгляд справи призначено на 31.03.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Розпорядженням КМУ від 11.01.2018 №13-р Генеральній прокуратурі України передано будівлю по вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві із сфери управління ФДМУ із закріпленням її на праві оперативного управління за ГПУ.
На виконання розпорядження КМУ від 11.01.2018 №13-р та наказу ГПУ від 06.03.2018 №21б за актом приймання-передавання майна від 15.03.2018 прийнято із сфери управління ФДМУ окремо розташовану адміністративну будівлю площею 2330,1 кв. м за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1, передано її в оперативне управління ГПУ (на баланс прокуратури Полтавської області) без зміни форми державної власності.
Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 208798684 від 13.05.2020 свідчить, що право власності на адміністративну будівлю загальною площею 2330,1 кв. м за адресою: вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві зареєстроване за Державою Україна в особі ГПУ.
21.08.2019 КМУ прийняв Постанову №811 «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об'єднаннями» (далі - Постанова №811), якою з метою забезпечення реалізації ст. 42 і 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та створення належних умов для діяльності органів професійних спілок, їх об'єднань, а також утворених за їх участю суб'єктів господарювання, які надають послуги культурно-освітньої, оздоровчої та іншої соціальної спрямованості, постановив:
1. Внести до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (ЗП України, 1996 р., №2, ст. 57; Офіційний вісник України, 2002 р., №28, ст. 1320; 2007 р., №1, ст. 34; 2011 р., №71, ст. 2677; 2019 р., №2, ст. 32), такі зміни:
1) абзац 13 пункту 10 після слів «із всеукраїнським статусом» доповнити словами «, органам профспілок, їх об'єднань з метою безпосереднього їх розміщення»;
2) пункт 21 додатка 2 до Методики доповнити абзацом такого змісту: «суб'єктів господарювання, утворених за участю профспілок, які надають послуги культурно-освітньої, оздоровчої та іншої соціальної спрямованості».
2. ФДМУ за участю Федерації, Державної судової адміністрації та ГПУ у місячний строк вжити заходів до укладення договорів оренди щодо переданих згідно з розпорядженнями КМУ від 11.01.2018 №13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» та від 29.03.2017 №221 «Про передачу частини будівлі у м. Ужгороді до сфери управління Державної судової адміністрації» будівель для розміщення підрозділів Закарпатської і Полтавської обласних рад професійних спілок.
В подальшому п. 1 Постанови №811 втратив чинність на підставі Постанови КМУ №630 від 28.04.2021.
Позивач вважає, що ухваленням п. 2 Постанови №811 КМУ порушив його права як власника майна, зобов'язавши до вчинення відповідних дій без його попередньої на те згоди, з перевищенням повноважень та з порушенням Конституції України, обмеживши його речове право щодо можливості використовувати адміністративну будівлю для власних потреб, а тому просить визнати незаконним та скасувати п. 2 цієї постанови.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 113 Конституції України КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваної постанови) КМУ (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. КМУ здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Повноваження КМУ у спірних правовідносинах регламентовано, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови), Законом України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови), Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрі України від 18.07.2007 №950.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань КМУ належать, зокрема, забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що діяльність КМУ спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності КМУ, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
У сфері економіки та фінансів КМУ, зокрема, здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; подає до Верховної Ради України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (абз. 4 п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V визначено, що управління об'єктами державної власності - здійснення КМУ та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Об'єктами управління державної власності, зокрема, є майно, яке передане державним установам та організаціям (абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
У ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності, зокрема, є КМУ та ФДМУ.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» КМУ є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Здійснюючи управління об'єктами державної власності, КМУ: визначає орган виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом; визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном; проведення конкурсу на право оренди державного майна; затверджує методики оцінки об'єктів оренди, розрахунку, розподілу і використання плати за оренду (суборенду) державного майна; забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності; за поданням ФДМУ забезпечує контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна; виконує відповідно до законів інші функції з управління об'єктами державної власності.
Отже, КМУ є суб'єктом, який здійснює управління об'єктами державної власності та в силу закону наділений повноваженнями щодо розпоряджання ними у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено повноваження ФДМУ, у т.ч. щодо державних підприємств, установ і організацій.
Так, серед іншого, ФДМУ виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів. Щодо нерухомого на іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: виступає згідно із законодавством орендодавцем державного майна; розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна; здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного, тощо.
Водночас організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній і комунальній власності, на момент прийняття оскаржуваної Постанови №811 регулювалися положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-XII.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є ФДМУ - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Згідно зі ст. 7, 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями, пропозиція може надходити від орендодавців. Фонд державного майна України щодо державного майна формує щороку на підставі інформації органів, уповноважених управляти відповідним майном, переліки цілісних майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів і нерухомого майна, що може бути передано в оренду. Зазначені переліки оприлюднюються в засобах масової інформації та на офіційних вебсайтах орендодавців.
Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається ФДМУ, відповідному орендодавцеві, зазначеному у ст. 5 цього Закону.
У разі надходження до орендодавця заяви про оренду нерухомого майна він надсилає матеріали органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.
За змістом ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
З системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що КМУ не наділений повноваженнями встановлювати порядок управління об'єктами державної власності шляхом зобов'язання орендодавців або органу, уповноваженого управляти державним майном, укладати договір оренди.
Передача державного майна в оренду мала здійснюватися відповідно до вимог Законів України «Про оренду державного та комунального майна» та «Про управління об'єктами державної власності» у чітко визначеному порядку, за наявності згоди уповноваженого органу управління на оренду державного майна і пропозицій щодо умов договору оренди.
Суд встановив, що на підставі розпорядження КМУ від 11.01.2018 №13-р «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» зі сфери управління ФДМУ передано ГПУ будівлю по вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві із закріпленням її на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України.
Правомірність видання цього розпорядження підтверджується постановою Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №826/5982/18 за позовом Полтавської обласної ради професійних спілок до КМУ, треті особи - ФДМУ, ГПУ, прокуратура Полтавської області, про визнання протиправним та скасування розпорядження від 11.01.2018 №13-р.
Право власності на адміністративну будівлю за адресою: вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві, загальною площею 2330,1 кв. м зареєстроване за державою в особі ГПУ, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.03.2018.
Отже, органом, уповноваженим державою на управління вказаним майном з відповідним обсягом прав та обов'язків, визначеним законодавством, є Офіс Генерального прокурора (ГПУ), який виступає від імені держави власником адміністративної будівлі за адресою: вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві.
Відповідно, надання в оренду майна, яке перебуває в сфері управління Офісу Генерального прокурора, належить саме до компетенції позивача.
Отже, п. 2 оскаржуваної Постанови №811 в частині доручення ФДМУ за участю Федерації та ГПУ в місячний строк вжити заходів до укладення договору оренди щодо переданої згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 № 13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» будівлі для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради професійних спілок, є незаконною.
Крім того, прийняттям п. 2 оскаржуваної Постанови № 811 відповідач порушив одну з основних засад цивільних правовідносин - свободу договору та вільного волевиявлення, чим фактично створив загрозу позбавлення органу прокуратури речового права щодо можливості використовувати цю будівлю для здійснення своєї діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
За приписами п. 4 Бордоської декларації від 18.11.2009 судді і прокурори повинні, відповідно до діючої національної системи, бути безпосередньо асоційовані з адміністративним апаратом та управлінським керівництвом своїх відповідних органів.
Для цього судді й прокурори мають бути забезпечені достатнім фінансуванням, інфраструктурою, а також належними людськими та матеріальними ресурсами, які мають бути в розпорядженні суддів і прокурорів.
Також ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Отже, передача спірної будівлі в оренду профспілкам повністю нівелює необхідність перебування цього майна на праві оперативного управління в органах прокуратури, які за таких умов не зможуть ним користуватися для забезпечення своєї діяльності.
Крім того, КМУ під час видання п. 2 Постанови №811 в частині доручення ФДМУ за участю Федерації та ГПУ у місячний строк вжити заходів до укладення договору оренди будівлі втрутився в порядок управління майном, власником якого від імені держави є позивач, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до приписів ст. 117 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» КМУ в межах своєї компетенції видає постанови i розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Указані норми права передбачають обов'язковість виконання постанов i розпоряджень Уряду, та є імперативними.
Зміст оскаржуваної Постанови №811 Уряду свідчить про визначення у ній строку укладання договору, а також наголошення на вжитті заходів для його укладення, що вказує на її спонукальний та зобов'язальний характер.
Отже, оскаржуваний п. 2 Постанови №811 Уряду має для Офісу Генерального прокурора обов'язковий характер.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2024 року у справі №640/22029/19.
Також необхідно врахувати, що відповідно до вимог абз. 1 п. 5 §33 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Уряду від 18.07.2007 №950, проект акта КМУ підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).
Тобто прийняття проєкту без погодження заінтересованого органу не допускається.
Заінтересований орган зобов'язаний за зверненням розробника у строк, встановлений § 38 Регламенту, взяти участь в опрацюванні проекту акта КМУ та матеріалів до нього у частині, що стосується його компетенції (п. 2 §37 Регламенту).
За приписами §38 Регламенту розробник визначає строк погодження проекту акта КМУ заінтересованими органами з урахуванням складності та обсягу проекту, характеру його терміновості, пріоритетності та строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями КМУ, дорученнями Прем'єр-міністра.
Також відповідно до пояснювальної записки до проекту оскаржуваної Постанови №811 проєкт постанови листом від 20.08.2019 № 3211-05/34941-03 надіслано на погодження Міністерству фінансів України, Міністерству юстиції України та ФДМУ.
За результатом його розгляду Міністерство юстиції України пропонувало виключити п. 2 оскаржуваної Постанови №811, яким передбачалося ФДМУ разом із Федерацією, Державною судовою адміністрацією України та ГПУ у місячний строк вжити заходів до укладення договорів оренди щодо переданих згідно із розпорядженнями КМУ від 11.01.2018 №13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» та від 29.03.2017 №221 «Про передачу частини будівлі у м. Ужгороді до сфери управління Державної судової адміністрації України» будівель для подальшого розміщення підрозділів Закарпатської і Полтавської обласних рад професійних спілок, що підтверджується висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови КМУ «Деякі питання використання державного майна профспілками, їх об'єднаннями» від 21.08.2019.
Вказаний висновок Міністерства юстиції України датований 21.08.2019, що збігається із датою прийняття відповідачем оскаржуваної Постанови №811.
Також позиція щодо неможливості регулювання постановою КМУ орендних правовідносини, а саме щодо надання профспілкам на умовах оренди державних приміщень, підтверджується листом ФДМУ від 07.08.2019 №10-24-14348.
Крім цього, всупереч вимогам абз. 1 п. 5 §33 Регламенту проєкт оскаржуваної Постанови №811 з Генеральною прокуратурою України як заінтересованою особою не погоджувався.
Отже, ухвалення п. 2 Постанови Уряду №811 без погодження проєкту акта всіма заінтересованими органами суперечить вимогам абз. 1 п. 5 §33 Регламенту КМУ та порушує права власника майна - ГПУ (Офісу Генерального прокурора).
За таких підстав правомірним є висновок суду першої інстанції, що при прийнятті п. 2 оскаржуваної Постанови №811 КМУ порушив права власника майна (позивача), зобов'язавши до вчинення відповідних дій без попередньої на те згоди, всупереч вимог абз. 1 п. 5 § 33 Регламенту, з перевищенням повноважень та з порушенням Конституції України, обмеживши речове право Офісу Генерального прокурора щодо можливості використовувати адміністративну будівлю для власних потреб.
Пункт 2 оскаржуваної Постанови №811 є незаконним, оскільки суперечить ст. 19 Конституції України, ст. 1, 19, 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст. 1, 4, 5, 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст. 5, 7, 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і абз. 1 п. 5 §33 Регламенту Кабінету Міністрів України (в редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №640/22029/19.
Колегія суддів також зауважує, що спірна Постанова №811 була постановлена КМУ з метою забезпечення реалізації ст. 42 і 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та створення належних умов для діяльності органів професійних спілок, їх об'єднань, а також утворених за їх участю суб'єктів господарювання, які надають послуги культурно-освітньої, оздоровчої та іншої соціальної спрямованості.
Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.
Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на державні органи та органи місцевого самоврядування. Дія цього Закону не поширюється на діяльність об'єднань громадян, створених відповідно до інших законів України (ч. 1, 3 ст. 3 Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Так, згідно зі ст. 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції, чинній станом на дату постановлення Постанови №811) «Обов'язок роботодавця щодо створення умов діяльності профспілок» роботодавець зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації. Надання для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою). За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів. Спори, пов'язані з невиконанням роботодавцем цих обов'язків, розглядаються в судовому порядку.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції, чинній станом на дату постановлення Постанови №811) «Надання профспілковим організаціям підприємств, установ або організацій будинків, приміщень, споруд для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи» будинки, приміщення, споруди, в т.ч. орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи або організації та членів їх сімей, а також оздоровчі табори можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям цього підприємства, установи або організації.
Однак у спірних правовідносинах КМУ не є роботодавцем у розумінні цього Закону (який у ст. 1 визначає, що роботодавцем є власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю), а отже і не несе зобов'язань сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.
Крім того, і це не заперечується сторонами, у спірних правовідносинах йдеться про адміністративну будівлю і доказів того, що вона призначена для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи, відповідач не надав.
А тому посилання у Постанові №811 на те, що вона ухвалена з метою забезпечення реалізації ст. 42 і 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд вважає недоречним.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Спір у цій справі стосується п. 2 Постанови №811, яким КМУ, доручивши ФДМУ за участю Федерації та ГПУ вжити заходи до укладення договорів оренди щодо переданих будівель (зокрема, окремо розташовану адміністративну будівлю площею 2330,1 кв.м за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1, право власності на яку зареєстроване за державою Україна в особі ГПУ), втрутився в порядок управління державним майном, яке передано до сфери управління позивача.
За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 5.5. постанови від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16 виснувала, що спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що так буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.
Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та від 11.09.2018 у справі №905/1926/16).
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Звернення позивача з позовом у цій справі пов'язане із захистом переданих йому КМУ повноважень власника об'єкта державної власності в частині здійснення оперативного управління таким об'єктом.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За приписами ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч. 1 ст. 393 ЦК України).
Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що (1) прийняттям оскаржуваної постанови порушено речові права Офісу Генерального прокурора щодо можливості використання спірної будівлі для забезпечення своєї діяльності; (2) оскаржувана постанова прийнята з перевищенням КМУ своїх дискреційних повноважень, без дотримання закріпленого в ст. 19 Конституції України принципу, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; (3) позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права.
За таких підстав суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги і доводами апеляційної скарги це не спростовано.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №640/14051/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №640/14051/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №640/14051/20 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.04.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова