вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" березня 2025 р. Справа№ 910/11082/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Сидоренко Є.О.,
від відповідача - Подольський А.А.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11082/24 (суддя Паламар П.І. повний текст складено - 10.12.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-випробувальний центр "Промінь" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 5 125 507,15 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-випробувальний центр "Промінь" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення основної заборгованості у розмірі 4 412 263,68 грн, 3% річних в сумі 43 029,20 грн та інфляційних в сумі 144 867,26 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11082/24 закрито провадження в частині стягнення 396 299, 29 грн; позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 4 015 964,39 грн, 142388,19 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 40733,42 грн три проценти річних з простроченої суми, 20000 грн витрат по оплаті послуг адвоката, 68930,78 грн витрат по оплаті судового збору.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з доведеності позивачем обставин невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати, отриманої електроенергії.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати.
Апелянт, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує на положення п. 11.4 Порядку № 641 та зазначає про недоотримання від Національної енергетичної компанії "Укренерго" коштів, в результаті чого відповідач не може виконати свої зобов'язання, зокрема, перед позивачем.
Окрім наведеного, апелянт посилається на наявність у нього права на зменшення рівня розрахунків у зв'язку з тим, що у позивача перед ним наявна заборгованість за послугу з відшкодування частки вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 6 925 149,26 грн.
Також, в апеляцій скарзі апелянт посилається на те, що стягнута судом сума витрат правничої допомоги неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
25 березня 2019 р. між позивачем та Державним підприємством "Енергоринок" укладений договір № 16734/01, згідно з яким позивач зобов'язався продавати, а Державне підприємство "Енергоринок" купувати електроенергію, вироблену позивачем, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
5 липня 2019 р. між позивачем, відповідачем та Державним підприємством "Енергоринок" було укладено додаткову угоду № 416/01 до договору, що є невід'ємною його частиною, згідно з якою сторони замінили слова "Державне підприємство "Енергоринок" на "Державне підприємство "Гарантований покупець", привели договір у відповідність до типового договору про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом між ним та відповідачем.
Додатковими угодами №№ 1214/01 від 11 грудня 2019 р., 992/01/20 від 31 березня 2020 р., 391/01/21 від 11 лютого 2021 р., 1974/07/23 від 12 червня 2023 р., 1109/07/24 від 26 січня 2024 р. сторони у справі вносили зміни в указаний договір.
За умовами вищевказаного договору з урахуванням додаткових угод до нього позивач як виробник за "зеленим" тарифом зобов'язався продавати, а відповідач купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену ним за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у т.ч. Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП № 641 від 26 квітня 2019 р. (далі - Порядок) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП № 2804 від 13 грудня 2019 р.
Згідно п. 3.1. договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупця адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Згідно п. 3.3. договору в редакції додаткової угоди № 992/01/20 до договору оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Актами купівлі-продажу електричної енергії від 30 вересня 2022 р., від 31 жовтня 2022 р., від 30 листопада 2022 р., від 31 грудня 2022 р., від 28 лютого 2023 р., від 31 березня 2023 р., від 30 квітня 2023 р., від 31 травня 2023 р., від 30 червня 2023 р., від 31 липня 2023 р., від 30 вересня 2023 р., від 31 жовтня 2023 р., від 30 листопада 2023 р., від 31 грудня 2023 р. підтверджується факт передачі позивачем відповідачу електричної енергії за "зеленим" тарифом за договором вартістю 35396685,66 грн.
Виписками по особовому рахунку позивача за січень, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 р., вересень - грудень 2022 року, вересень, жовтень 2024 р., платіжними інструкціями №№ 409606 від 23 жовтня 2024 р., 411243 від 25 жовтня 2024 р., 415568 від 30 жовтня 2024 р., 419899 від 14 листопада 2024 р. підтверджується факт оплати відповідачем одержаної електричної енергії за спірний період за договором у розмірі 31380721,27 грн., у т.ч. 396299,29 грн. після звернення позивача в суд з цим позовом.
Оскільки заявлена до стягнення сума боргу у розмірі 396299,29 грн. відповідачем сплачена після звернення позивача до суду з даним позовом, судом першої інстанції закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 396299,29 грн. боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Доказів оплати суми боргу у розмірі 4015964,39 грн відповідачем не подано.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість вказаних вимог, задовольнив позов.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з пунктом 11.4 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 24.01.2024 № 178) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги з забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №№ 858 від 30 квітня 2024 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 1 травня 2024 р.), 896 від 8 травня 2024 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 10 травня 2024 р.), 946 від 15 травня 2024 р. (дата оприлюднення на офіційному вебсайті Регулятора 16 травня 2024 р.), затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема, протягом вересня-грудня 2022, лютого-грудня 2023 років.
З урахуванням наведеного відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за електричну енергію, поставлену протягом січня, лютого, липня-вересня 2023 року у строк до 9 травня 2024 р., у грудні 2022 та протягом березня-червня, листопада, грудня 2023 років - до 18 травня 2024 р., протягом вересня-листопада 2022 та у жовтні 2023 років - до 24 травня 2024 р.
Як вже було вказано, відповідач неналежно виконував свої зобов'язання щодо оплати електричної енергії у зв'язку з чим, у нього утворився борг в сумі 4015964,39 грн (розмір боргу станом на момент прийняття рішення).
Стосовно посилань в апеляційній скарзі на положення п. 11.4 Порядку № 641 та недоотримання від Національної енергетичної компанії "Укренерго" коштів, в результаті чого відповідач не може виконати свої зобов'язання, зокрема, перед позивачем, слід зазначити наступне.
Згідно п. 11 Порядку № 641 при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за "зеленим" тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Так, правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійним зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами.
Ні Договір, ні Порядок не містять умов та правил, які би визначали стан виконання гарантованим покупцем обов'язків за Договором в залежності від виконання приватним акціонерним товариством Національна енергетична компанія "Укренерго" обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
При цьому, умова про те, що для здійснення остаточного місячного платежу враховується сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, не пов'язує настання строку виконання гарантованим покупцем зобов'язання з оплати електричної енергії з надходженням коштів від ОСП.
Стосовно посилань скаржника на наявність у нього права на зменшення рівня розрахунків у зв'язку з тим, що у позивача перед ним наявна заборгованість за послугу з відшкодування частки вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 6 925 149,26 грн, слід зазначити наступне.
Так, суд відхиляє в даному контексті доводи апелянта щодо необхідності застосування приписів постанови НКРЕКП від 3 квітня 2024 року №652 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану», якою абзац 3 підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року №332 викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення», - з огляду на те, що положення вказаної постанови, жодним чином не звільняють Підприємство від обов'язку здійснення ним повної оплати придбаної електричної енергії за відповідними договорами.
Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що норма абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332, якою відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині.
Так само, у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останній не був позбавлений права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред'явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався.
З огляду на викладене, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення боргу.
Також, окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 144867,26 грн збитків внаслідок інфляції та 43029,20 грн три проценти річних.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 40733,42 грн та інфляційних втрат у розмірі 142388,19 грн.
Доводів в частині непогодження скаржника із задоволенням вказаних вимог апеляційна скарга не містить.
Стосовно непогодження апелянта із присудженою до стягнення сумою витрат правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 25 000 грн. заявник надав: договір про надання правничої допомоги від 01.08.2024; детальний опис наданих послуг від 20.11.2024; платіжну інструкцію №352 від 20.11.2024.
Згідно п. 3.1 договору за правову допомогу замовник сплачує адвокату винагороду у розмірі 35 000 грн.
Відповідно до детального опису наданих послуг від 20.11.2024 адвокатом були надані наступні послуги:
підготовка до складання та подання позовної заяви, а саме: зустріч та консультація клієнта, вивчення наявних у клієнта матеріалів, аналіз судової практики, узгодження правової позиції (10 год.) - 5 000 грн.;
збір доказів, здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, складання позовної заяви та надіслання суду та відповідачу (22 год.) - 11 000 грн.;
вивчення відзиву на позовну заяву (2 год.) - 1 000 грн.;
здійснення нового розрахунку суми основного боргу та складання заяви про зменшення розміру позовних вимог, надіслання суду та відповідачу (6 год.) - 3 000 грн.;
представництво інтересів позивача в суді, з урахуванням часу та фінансових витрат на дорогу з м. Кропивницького до м. Києва (10 год.) - 5 000 грн.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Колегія суддів зазначає стосовно таких послуг, як підготовка до складання та подання позовної заяви, а саме: зустріч та консультація клієнта, вивчення наявних у клієнта матеріалів, аналіз судової практики, узгодження правової позиції; збір доказів, здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, то вони поглинаються такою послугою, як підготовка позовної заяви.
Крім цього, обсяг технічної роботи, зазначеної позивачем в описі (направлення документів), не потребує спеціальних знань в галузі права та може бути виконаний не адвокатом, а іншим працівником.
Крім цього, вивчення відзиву на позовну заяву не є необхідною послугою.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-випробувальний центр "Промінь" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Отже, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно вказав, що розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 20 000 грн.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.
При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, апелянт не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
Таким чином, присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 20 000 грн. колегія суддів не вважає завищеним.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11082/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова (враховуючи перебування судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці з 25.03.2025 по 28.03.2025, судді Барсук М.А. - з 27.03.2025 по 28.03.2025, з 31.03.2025 по 04.04.2025) складена: 09.04.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
Л.В. Кропивна