13 грудня 2007 р.
№ 6/189
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
С. Шевчук,
С. Владимиренко, І. Воліка (доповідача),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна по Закарпатській області
на рішення
від 07.08.2007 року
господарського суду Львівської області
у справі
№ 6/189
за позовом
РВ ФДМУ по Закарпатській області
до
Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Концерн Галнафтогаз"
про
стягнення 17 875 520,74 грн.
В судове засідання представники сторін не з'явились
Заслухавши суддю-доповідача - І. Воліка та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
РВ ФДМУ по Закарпатській області звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ВАТ “Концерн Галнафтогаз» 17 875 520 грн. 74 коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору оренди № 40 від 18.11.1993 року, укладеного між Закарпатським РВ ФДМУ та організацією орендарів “Закарпатнафтопродукт», останньому було передано оборотні засоби, включаючи і мобілізаційні запаси бензину та дизпалива на суму 14 073 790 тис.крб., які не підлягають приватизації, в результаті чого не увійшли у вартість майна, що підлягало приватизації. З метою захисту інтересів держави в частині виконання зобов'язань орендаря з повернення орендованого майна за договором оренди № 40 від 18.11.1993 року, позивач розрахував суму компенсації вартості використаних орендованих оборотних засобів, а саме: бензину та дизпалива, які вилучені в процесі приватизації як мобілізаційний запас, з урахуванням базового коефіцієнта індексації, встановленого станом на 01.01.2001 року, залежно від дати укладання договору оренди та індексу інфляції, починаючи з 2001 року до року, в якому визначено дату оцінки, відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ № 1891 від 10.12.2003 року, що становить 17 875 520,74 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 07.08.2007 року по справі № 6/189 (суддя З. Гуменюк) в позові відмовлено.
Приймаючи оскаржуване судове рішення у справі, господарський суд першої інстанції виходив з наступних обставин, що встановлені в ході судового розгляду.
Доповідач: Волік І.М.
18.11.1993 року між Закарпатським РВ ФДМУ та організацією орендарів “Закарпатнафтопродукт» укладено договір оренди майна № 40, згідно з яким орендодавець передає, а орендатор приймає в оренду майно: основні засоби, незавершене капітальне будівництво, запаси і затрати, грошові кошти, статутний фонд, фонд розвитку виробництва, амортизаційний фонд. Після підписання цього договору і прийомки майна орендар набуває статус орендного підприємства та іменується надалі - обласна орендна виробничо-комерційна фірма “Закарпатнафтопродукт». Додатками і невід'ємною частиною договору виступають баланс підприємства (додаток № 1), акт прийому-передачі основних виробничих фондів (додаток № 2), розрахунок орендної плати (додаток № 3).
ВАТ “Концерн Галнафтогаз» створене внаслідок реорганізації шляхом злиття відкритих акціонерних товариств, зокрема ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Ужгород»та ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст». Відповідно до п.п. 1.1.3 статуту ВАТ “Концерн Галнафтогаз» є правонаступником вищевказаних відкритих акціонерних товариств. В той же час, ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Ужгород» та ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст»були створені шляхом перетворення Закарпатської обласної орендної виробничо-комерційної фірми «Закарпатнафтопродукт»і є його правонаступниками (п. п. 1.1., 1.4 статутів).
Доводи позивача про те, що оборотні засоби здані в оренду станом на 01.11.1993 року (запаси і затрати -15 556 00 тис. крб.; фінансові активи - 35 179 000 тис. крб.) включали і мобілізаційні запаси бензину та дизельного пального на суму 14 073 790 тис. крб., а саме: фірма Ужгород -3 948 668 тис крб., Мукачівське ППЗН -6 807 200 тис. крб., Хустське ППЗН -3 317 922 тис. крб., господарським судом першої інстанції визнані документально не обґрунтованими, з огляду на недоведеність складу і вартості майна (об'єкту оренди), що являє собою істотну умову договору оренди згідно ст. 11 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», як і не доведено зв'язок між кількісним та вартісним показником спірного майна.
Розмір збитків розраховано у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року № 1891, однак, як зазначає суд першої інстанції, застосування позивачем зазначеної Методики є неправомірним, зокрема, з огляду на приписи ст. 623 ЦК України.
До того ж, господарський суд Львівської області зазначає, що нафтопродукти в кількості 480 т бензину та 200 т дизельного пального, компенсацію вартості яких вимагає відшкодувати позивач у даній справі, були предметом розгляду у справі № 1/804-20/215 (1/942-24/302) за позовом РВ ФДМУ по Закарпатській області до ВАТ «Концерн Галнафтогаз»про визнання права державної власності на майно. Рішенням господарського суду Львівської області від 07.11.2006 року у зазначеній справі, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Виходячи з наведеного, господарським судом зроблено висновок, що позивачем належними, документально обґрунтованими доказами не доведено існування суб'єктивного цивільного права, про захист якого він просить, в зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач просить оскаржуване у справі судове рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки при його прийнятті судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення виходячи з такого.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна визначає Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.12.1992р. № 2269-ХІІ із змінами і доповненнями. Статтею 4 вказаного Закону визначено, що об'єктом оренди є: цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), за винятком тих, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону Української РСР "Про підприємництво". Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг); окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» в редакції від 20.05.1993 року істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань. Позивач стверджує, що згідно з договором оренди № 40 від 18.11.1993 року, укладеним між Закарпатським РВ ФДМУ та організацією орендарів «Закарпатнафтопродукт»станом на 01.11.1993 року здані в оренду запаси і затрати -15 556 000 тис. крб.; фінансові активи -35 179 000 тис. крб., включали і мобілізаційні запаси бензину та дизельного пального на суму 14 073 790 тис. крб., а саме: фірма Ужгород -3 948 668 тис. крб., Мукачівське ППЗН -6 807 200 тис крб.., Хустське ППЗН - 3 317 922 тис. крб..
У розрахунку суми компенсації вартості використаних орендованих оборотних засобів, які під час приватизації не увійшли до статутних фондів ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Ужгород», ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст», правонаступником яких є ВАТ «Концерн Галнафтогаз», позивачем визначено загальну кількість нафтопродуктів, а саме: 480 т бензину та 200 т дизпалива.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що позивачем документально обґрунтованими доказами не доведено склад і вартість майна зв'язок між кількісними та вартісними показниками майна (об'єкт оренди) за договором оренди № 40 від 18.11.1993 року в той час, як згідно ст.11 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій»об'єкт оренди являє собою істотну умову договору оренди. Згідно зі ст. 262 ЦК УРСР, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна, аналогічна за змістом норма закріплена і в ст. 13 вищевказаного Закону в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди № 40 від 18.11.1993 року. У разі допущення наймачем погіршення найнятого майна він повинен відшкодувати наймодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення майна сталося не з його вини (ст. 271 ЦК УРСР).
Виходячи з вищевикладеного, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем документальними доказами не доведено виконання законодавчих вимог та п.6.1 договору оренди № 40 від 18.11.1993 року в частині передачі майна орендарю, про що згідно умов даного договору складається акт прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору оренди.
При цьому господарський суд зазначає, що спірні у даній справі паливно-мастильні матеріали, а саме 480 т бензину та 200 т дизельного пального, як мобілізаційні запаси, що в процесі приватизації були вилучені як об'єкти, які не підлягають приватизації, в результаті чого не увійшли до статутних фондів ВАТ «Закарпатнафтопролдукт-Ужгород»та ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст», були предметом спору у справі № 1/804-20/215 (1/942-24/302) за позовом РВ ФДМУ по Закарпатській області до ВАТ «Концерн Галнафтогаз»про визнання права державної власності на зазначене майно, рішенням за яким від 07.11.2006 року, яке набрало законної сили в установленому законом порядку, в задоволені позовних вимог відмовлено.
Однак, в ході розгляду даної справи встановлено наявність у відповідача паливно-мастильних матеріалів в розмірі 480 т бензину та 200 т дизельного пального у 1997 році та їх відсутність на момент звернення позивача до суду у справі про визнання права власності.
Проте, господарським судом першої інстанції всупереч положенням ст. ст. 38, 43 ГПК України не були витребувані необхідні докази на підтвердження або спростування фактів передачі спірного майна, його використання, та відсутності або наявності відмови ВАТ "Концерн Галнафтогаз", або ухилення, від виконання зобов'язань за укладеним між сторонами договором.
Таким чином, господарським судом прийнято рішення про відмову у позові, однак обставини щодо належності спірних нафтопродуктів на праві власності державі до приватизації Ужгородської фірми «Закарпатнафтопродукт», про невключення їх до переліку майна, що підлягало приватизації, та до статутних фондів створених в процесі приватизації ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Ужгород», ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Хуст, а у випадку необґрунтованості позовних вимог, про час та підстави набуття ними чи їх правонаступником ВАТ “Концерн Галнафтогаз» і втрати державою права власності на спірне майно, не знайшли свого повного, всебічного і об'єктивного дослідження в оскаржуваному рішенні.
Беручи до уваги, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не були всебічно і повно розглянуті всі обставини справи та виходячи з повноважень касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення обставин справи у рішенні або постанові господарського суду, передбачених частиною 2 ст. 1115 ГПК України, відсутність якої унеможливлює правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа має бути направлена на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та в залежності від встановленого і відповідно до чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна по Закарпатській області задовольнити.
Рішення господарського суду Львівської області від 07.08.2007 року по справі № 6/189 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя С. Шевчук
Судді: С. Владимиренко
І. Волік