Справа № 502/147/25
10 квітня 2025 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Березнікова О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Нанєвої А.В.,
розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Красільнікової М.С., до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -
Позивачка через свого представника звернулася до суду із зазначеним позовом у якому посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 5,4931 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5122383900:01:001:0326, яка розташована на території Катлабузької селищної територіальної громади в с. Старі Трояни Ізмаїльського району Одеської області, належної спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 493025. Вказує, що вона спадщину після смерті батька прийняла, проте оформити спадщину не може у зв'язку з відмовою нотаріуса. У зв'язку з цим звернулася до суду з вказаним позовом.
Просить суд визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті батька.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
В судове засідання відповідачка не з'явилася, надала заяву про проведення розгляду справи без її участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити.
З матеріалів справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження та свідоцтвом про шлюб позивачки.
ОСОБА_3 за життя набув право власності на земельну ділянку площею 5,4931 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5122383900:01:001:0326, яка розташована на території Катлабузької селищної територіальної громади в с. Старі Трояни Ізмаїльського району Одеської області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 493025.
Відповідно до спадкової справи №118/2022, заведеної після смерті ОСОБА_3 , встановлено, що позивачка подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, датовану 26.08.2022. Спадкоємець першої черги за законом - дружина спадкодавця ОСОБА_2 подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини, датовану 31.08.2022.
Нотаріусом у листі від 18.11.2024 №1128/02-14 позивачу повідомлено, що немає можливості видати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки позивачкою пропущено шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини.
Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходить з наступного.
Як встановлено вище позивачка подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, датовану 26.08.2022, а спадкоємець - дружина спадкодавця ОСОБА_2 подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини, датовану 31.08.2022. Тобто зазначені заяви подані з пропуском строку, встановленого ст. 1270 ЦК України.
У позові представник позивача, як на підставу прийняття спадщини позивачкою та відмови від спадщини дружиною спадкодавця, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року №719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану», а саме п.3 цієї Постанови, якою передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 (чотири) місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.
Суд не може врахувати вказане, оскільки п. 3 постанови КМУ №164 суперечить статтям 1270, 1273 Цивільного кодексу України, а тому не підлягає застосуванню. До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №676/47/21 (провадження №61-8014св22).
Так, Верховний Суд вказав, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України).
Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).
У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі) (див. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І.В. Спасибо -Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2020. - С. 45).
Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі N 5-рп/2012), Верховним Судом України (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі N 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі N 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі N 334/3161/17 (провадження N 14-188 цс 20).
Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі N 490/7071/16-ц (провадження N 61-25815св18).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (стаття 1270 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина перша статті 1273 ЦК України).
Строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку "присікає" право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як "зупинення перебігу строку на прийняття спадщини" та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.
У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, відповідно до ст. 1272 ЦК визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
При розгляді справи, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
За наведених вище обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки право позивачки щодо оформлення спадщини в нотаріальному порядку жодним чином не порушено, ба більше, нотаріусом позивачку повідомлено про пропуск нею шестимісячного строку для прийняття спадщини, у зв'язку з чим зазначено про необхідність звернення до суду, тобто у даному випадку для реалізації права, встановленого частиною третьою статті 1272 ЦК України.
Слід також зазначити, що враховуючи ту обставину, що дружина спадкодавця подала заяву про відмову від спадщини також з порушеннями строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, та відповідно до довідки Суворовської селищної ради про те, що на час смерті спадкодавця з ним була зареєстрована та проживала його дружина - ОСОБА_2 , остання відповідно є такою, що спадщину прийняла на підставі до ч.3 ст. 1268 ЦК України.
У такому разі позивачка також може реалізувати своє право на прийняття спадщини в порядку, визначеному ч.2 ст. 1272 ЦК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Красільнікової М.С., до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Березніков