Дата документу 08.04.2025 Справа № 333/7183/23
Єдиний унікальний №333/7183/23 Головуючий у 1-й інстанції: Гашук К. В.
Провадження № 22-ц/807/736/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
08 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Полякова О.З., Книш С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -
У серпні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначено, що 24 липня 2004 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. У даному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін по справі народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .
З червня 2015 року у ОСОБА_1 з'явилися позашлюбні відносини, а 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 пішов із сім'ї та подав позовну заяву про розірвання шлюбу. Шлюб було розірвано на підставі заочного рішення від 03 серпня 2016 року. На той час позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років та мала дохід у розмірі 860 грн, молодша дитина перебувала на штучному вгодовуванні, а старший син тяжко хворів, що потребувало грошових коштів.
Весь період з 2015 року по 2017 рік ОСОБА_1 працював у Запорізькому державному медичному університеті на посаді доцента кафедри патологічної анатомії та судової медицини та на 0,5 ставки лікаря паталогоанатома вищої категорії в Запорізькому паталогоанатомічному бюро, а тому аліменти платив регулярно. У додаткових витратах на дітей відповідач участі не приймав, незважаючи на те, що діти постійно хворіли і молодший син потребував оперативного втручання.
У червні 2017 року відповідача було звільнено з університету за постійне зловживання алкоголем, після чого аліменти сплачувалися виходячи з 0,5 ставки лікаря паталогоанатома.
23 листопада 2018 року позивач одружилася із ОСОБА_5 . З цього часу останній піклується не тільки про позивача, але і про її дітей від першого шлюбу, приділяє час дітям, спілкується із ними, знає їх друзів, підтримує різні хобі, займається їх додатковим розвитком, вчить уроки із ним. Коли діти хворіли ОСОБА_5 не тільки сплачував кошти за їх лікування, але і особисто доглядав дітей у лікарнях. Вказані обставини свідчать про те, що новий чоловік позивача повністю виконує всі функції батька для всіх її дітей і хоче усиновити дітей від першого шлюбу ОСОБА_2 .
Сини позивачки проживають разом із нею та перебувають на її утриманні. Відповідач проживає окремо, участі у вихованні та догляді за дітьми не приймає, їх фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, матеріальної допомоги не надає.
17 грудня 2015 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 05 листопада 2015 року.
17 грудня 2018 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, за позовом ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на дітей, суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей щомісячно у розмірі 1/3 частини його заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
11 липня 2023 року державним виконавцем видано довідку, відповідно до якої ОСОБА_2 не отримує аліменти, які стягнуто на її користь на утримання синів.
На підставі вищевикладеного, позивач просить суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до його малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 січня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до його малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, відмовити.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно синів, позивачем не надано. Зазначає, що недостатню приділяє уваги синам, в наслідок того,що колишня дружина систематично перешкоджає йому у спілкуванні з синами, налаштовує синів проти нього, чим грубо порушує його батьківські права, та права дітей. Він не втрачає інтересу до своїх дітей, бажає приймати участь у їх вихованні. Заборгованість зі сплати аліментів виникла у нього внаслідок втрати роботи, однак на теперішній час він офіційно працевлаштований, заборгованість по аліментам, та аліменти за поточний період щомісячно ним сплачуються.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Фельський С.Л. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень судової повістки (т. 2 а.с. 96 ) до апеляційного суду не з'явилася. На адресу апеляційного суду надійшло клопотання від останньої про розгляд справи за їх відсутності ( т. 2 а.с.150-151).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як органу опіки та піклування,
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до суду достатньо доказів, які підтверджують факт ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків та відсутність наміру виховувати власних дітей..При цьому відповідач не підтримує стосунків з неповнолітніми дітьми протягом тривалого часу, не цікавиться їх життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, має заборгованість по аліментам, а тому суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав. При цьому суд також взяв до уваги пояснення дітей, докази їх усталеного способу життя без батька, у повноцінній для них сім'ї, з належними умовами для їх проживання та розвитку, повної втрати сімейного зв'язку дітей з батьком.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , аліменти у розмірі 1/3 частини його заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду - 05.11.2015 і досягнення ОСОБА_3 повноліття (т.1 а.с.18).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2018 року, збільшено розмір стягуваних аліментів, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , аліменти у розмірі 1/3 частини його заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення ОСОБА_3 повноліття (т.1 а.с.20-21).
Як убачається з довідки, відповідач ОСОБА_1 з 27 вересня 2021 року по 07 вересня 2022 року працював у ТОВ «ЛАБКОРП ДАТА САЄНСЕС УКРАЇНА» на посаді старшого фахівця з клінічних досліджень (2 категорія), і його сукупний дохід у вказаний період склав 1 320 335,19 грн, до виплати відповідачу належало - 1 051 751,13 грн (т.1 а.с.150)..
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навчаються у Запорізькій єврейській гімназії «ОРТ-Алєф», де характеризуються з позитивної сторони. Як зазначено у характеристиках на дітей та у психолого-педагогічній характеристиці ОСОБА_4 , вихованням дітей займаються їх мати ОСОБА_2 та вітчим - ОСОБА_5 . Батько дітей, ОСОБА_1 їх успіхами не цікавиться, на класних зборах та шкільних заходах участі не приймав (т.1 а.с.27,29,30,31,67).
Згідно листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» від 28 липня 2023 року № 1781/01-08 діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебувають під спостереженням Центру з народження. Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу укладено матір'ю дітей - ОСОБА_2 . У разі захворювання, профілактичних оглядів, дітей до медичного закладу супроводжує мати. Батько, ОСОБА_1 , за час спостереження дітей до лікаря та адміністрації закладу не звертався (т.1 а.с.28).
Постановами старшого державного виконавця Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11 липня 2023 року, на ОСОБА_1 накладено штраф на користь ОСОБА_2 за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки (т.1 а.с.146, 147).
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2023 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, за несплату аліментів на утримання дітей, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання (т.1 а.с.68-69, 148).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12 лютого 2024 року, у ОСОБА_1 з 01 липня 2017 року наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на лютий 2024 року становить 521 277,59 грн (т.1 а.с.64-66, 151-152).
12 листопада 2024 року відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023087020000036 від 02 лютого 2023 року, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, який кваліфікується, як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) (т.2 а.с.21-22).
Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування, виходячи з наявної під час розгляду на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорозької міської ради по Комунарському району інформації, в інтересах дітей від 15 березня 2024 року, керуючись ст. 19 СК України, районна адміністрація вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання дітей для визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми (т.1 а.с.85,86).
Довідкою старшого державного виконавця Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20 березня 2024 року підтверджений факт не отримання аліментів ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2022 року по 19 березня 2024 року (т.1 а.с.153).
В суді першої інстанції також були допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_7 пояснила, що коли ОСОБА_2 лежала у лікарні з ОСОБА_8 , то ОСОБА_9 був у них з чоловіком та вони за ним доглядали. Батько у лікарню до дітей не приходив, наскільки їй відомо одного разу у лікарню приходили баба та дід, батьки ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_10 , яка є матір'ю позивача у цій справі, у судовому засіданні зазначала, що діти сторін у справі часто хворіли, були випадки, що коли вона з одним із онуків перебувала у лікарні, а її донька перебувала з другим сином вдома, при цьому, наскільки їй відомо, їх батько ніколи до дітей у лікарню не приходив. Батьки ОСОБА_1 допомагали матеріально, але не сам ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_5 , чоловік позивача ОСОБА_2 , також зазначав, що коли діти хворіли, то з дітьми у лікарні була мати, або він, чи його батьки, але не батько дітей - ОСОБА_1 . Свідок також зазначив, що коли ОСОБА_9 робили операцію, батьки ОСОБА_1 компенсували якусь частину лікування, але не сам відповідач.
Допитані у судовому засіданні свідки також зазначали про те, що ОСОБА_2 ніколи не забороняла ОСОБА_1 спілкуватися із дітьми, більш того, за весь час роздільного проживання батько дітей просив побачення із дітьми близько трьох разів, і кожного разу мати не заперечувала їх зустрічі. На зустріч із батьком дітей водили або чоловік позивача - ОСОБА_5 , або його мати ОСОБА_7 .
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що своїм батьком вони вважають нового чоловіка їх матері - ОСОБА_5 , оскільки він виконує всі батьківські обов'язки по відношенню до них, і вони його називають батьком. ОСОБА_1 вони називають просто ОСОБА_1 , і не бажають з ним спілкуватися. Як зазначив ОСОБА_3 , раніше він дуже хотів бачити батька та спілкуватися з ним, але наразі йому вже це нецікаво, в нього є інший батько.
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що "тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19".
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що "тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі "Савіни проти України", пункт 49 рішення у справі "Хант проти України").
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі "Хант проти України").
ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається при зверненні до суду з даним позовом позивач зазначила, що після розірвання шлюбу діти проживають разом з нею та перебувають на її утриманні, відповідач проживає окремо, участі у вихованні та догляду за дітьми не бере, їх фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, матеріальної допомоги не надає, навчанням дітей та їх станом здоров'я не цікавиться, має заборгованість по аліментам. На переконання позивача, ці обставини свідчать про ухилення батьком від виконання своїх обов'язків, що ним вчиняється умисно і без жодних поважних причин.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до суду достатньо доказів, які підтверджують факт ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків та відсутність наміру виховувати власних дітей. При цьому відповідач не підтримує стосунків з неповнолітніми синами протягом тривалого часу, не цікавиться їх життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, має заборгованість зі сплати аліментів, а тому суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав;
Водночас, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Колегія суддів зауважує, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дітей; не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дітей. Позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей; аналізуючи висновок органу опіки та піклування, суд першої інстанції вважав зазначений висновок необґрунтованим, та не містить мотивів у зв'язку із якими обставинами орган опіки та піклування дійшов такого висновку, що не позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати інтересам його дітей.
З висновку органу опіки та піклування Запорізької міської ради по Комунарському району про роз'яснення спору щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його дітей вбачається, що на засіданні комісії були присутні обидва батьки. ОСОБА_1 були надані письмові пояснення спеціалістам відділу по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, де він зазначив, що колишня дружина перешкоджає йому спілкуванню з синами, та він проти позбавлення його батьківських прав. Останній повідомив, що не сплачував аліменти з серпня 2022 року, коли втратив роботу, наразі він працевлаштувався та поновить виплати аліментів. Зазначив, що останній раз бачив синів 8 вересня 2023 року, коли він вітав молодшого сина ОСОБА_8 з днем народження. Також зазначив, що колишня дружина перешкоджає йому у спілкуванні з синами. ОСОБА_2 наголошувала на тому, що батько ОСОБА_12 не піклується про дітей з 2015 року, має заборгованість зі сплати аліментів. Виходячи з наведеного, Запорізька міська рада по Комунарському району, як орган опіки та піклування, вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання дітей для визначення порідку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми. ( т. 1 а.с. 86).
Тобто, з даного висновку вбачається, що доводи ОСОБА_2 зводяться фактично до того, що ОСОБА_1 не піклується про дітей та з 2015 року має заборгованість зі сплати аліментів, що між сторонами виникли неприязні відносини після розлучення, що не свідчить про те, що ОСОБА_1 остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дітей.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини та гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Тому, врахувавши те, що батько не втрачав інтересу до своїх дітей, у тому числі до участі у їх вихованні, а також те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та його винної поведінки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
Необізнаність батька про стан здоров'я дітей, наявність заборгованості за аліментами не є підставою для позбавлення батьківських прав. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дітей.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його дітей, оскільки він є обгрунтованим та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками. Крім того, під час його надання враховано заперечення батька щодо позбавлення його батьківських прав.
Ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції позивач не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно синів, що могли б бути підставою для позбавлення його батьківських прав.
Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з синами та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, апеляційний суд у контексті конкретних обставин цієї справи не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, апеляційний суд не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно дітей.
Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо синів, врахувавши бажання батька спілкуватися з дітьми, а також те, що батько дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у їх вихованні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітніх синів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
Наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не буде грунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
У зв'язку з наведеним, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд неповно з'ясував обставини справи та не надав належної оцінки всім доказам, внаслідок чого зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, апеляційний суд погоджується із тим, що відповідач має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своїх дітей, тому встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Зважаючи на викладене, апеляційний суд в межах доводів та вимог апеляційної скарги приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його неповнолітніх дітей, попередивши ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування про позбавлення ОСОБА_1 батьківських правпо відношенню до його малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 09 квітня 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Поляков О.З.