Справа № 644/2161/23 Головуючий суддя І інстанції Клименко А. М.
Провадження № 22-ц/818/53/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: за законом.
03 квітня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Катріч Марії Миколаївни на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 лютого 2024 року, по цивільній справі №644/2161/23, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення,
ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Левченка В.П., звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, і просила встановити факт постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу, з червня 2009 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом, у якому просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харків, є її батьком. Обґрунтовуючи заяву посилалася на те, що вона є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . На час її народження батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі. Після смерті ОСОБА_3 вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено та роз'яснено необхідність підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем. Зазначає, що факт родинних відносин між нею та ОСОБА_3 підтверджується нотаріально посвідченими заявами її тітки ОСОБА_5 , яка є рідною сестрою померлого, та свідченнями кумів - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.04.2023 провадження у справі за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, та суд продовжив розгляд зустрічного позову.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - адвокат Катріч М.М. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, та встановити факт, що ОСОБА_3 . Який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Харкові є батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Скарга мотивована тим, що родинні відносини підтверджуються нотаріально посвідченими свідченням її рідної тітки ОСОБА_5 , яка є рідною сестрою ОСОБА_3 .
Також родинні відносини підтверджуються нотаріально посвідченими свідченням ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 .
Вказує, що суд досліджував докази однобоко, не взяв до уваги, що сама відповідач не заперечувала той факт, що ОСОБА_5 є рідною сестрою ОСОБА_3 .
Вважає, що покази свідків сторони відповідача та самого відповідача суперечать наданих нею доказам.
Зауважує, що нею подавалось клопотання про призначення генетично-молекулярної експертизи проте їй було відмовлено у задоволенні клопотання з підстав відсутності свідоцтва про народження ОСОБА_3 .
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянула справу за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції своє рішення мотивував наступним.
Надані позивачкою копії заяв ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не можуть бути оцінені судом у якості достатніх доказів для підтвердження наявності родинних відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_3 , оскільки ці свідки в судове засідання не прибули і свої письмові пояснення не підтвердили, і їх письмові пояснення спростовуються показами допитаних у судовому засіданні свідків відповідача - ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які протягом тривалого часу підтримували стосунки з покійним ОСОБА_3 , який ніколи не казав про наявність у нього доньки, посилався на те, що в нього є лише одна дитина - син ОСОБА_10 . Позивачку вони ніколи не бачили і про неї взагалі не чули.
Надані позивачкою в якості доказів фотознімки суд до уваги не приймає, оскільки вони не містять відомостей про зображених на них осіб.
Враховуючи викладене, оцінюючи досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що в ході судового розгляду юридичний факт наявності родинних відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_3 не знайшов свого об'єктивного підтвердження, не доведений належними, допустимими та достатніми доказами, з огляду на що позов задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, які доводами скарги не спростовані.
Судом першої інстанції встановлено, Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю. була заведена спадкова справа № 56/2022. Згідно довідки № 304/02-14 від 26.10.2022 нотаріусом позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку з відсутністю підтвердження родинних стосунків.
Як вбачається з наданих суду доказів, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Харкові, що підтверджується копією паспорта громадянки України серії НОМЕР_1 та копією повторного свідоцтва про її народження, виданого 04.11.2022, у якому батьком ОСОБА_1 вказаний ОСОБА_3 , а її матір'ю - ОСОБА_4 .
З відповіді начальника Індустріально-Немишлянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вбачається, що відповідно до паперового носія актового запису про народження № 1090 від 26.12.1991, складеного Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та відомостям, внесеним до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, підставою запису відомостей про батька дитини була заява матері від 26.12.1991.
Оскільки ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України.
Відповідно до частини другої статті 53КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Частиною третьою статті 53КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
За приписами статей 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (касаційне провадження № 61-30047св18).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20).
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19).
У даній справі ОСОБА_11 та мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4 уклали спільний шлюб майже через чотири роки після народження позивача ОСОБА_1 .
При цьому у справі відсутні безспірні докази, що після народження ОСОБА_1 визнавав її своєю донькою.
Так, ніщо об'єктивно не заважало ОСОБА_11 після народження ОСОБА_1 у законному порядку оформити своє батьківство, зокрема під час тривалого спільного шлюбу з матір'ю позивача, про наявність істотних перешкод для такої легалізації спірного батьківства за життя ОСОБА_11 - позивача не надала до суду відповідних доказів.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, які дозволяють суду в їх сукупності достовірно вважати, що померлий ОСОБА_11 визнавав себе батьком ОСОБА_1 , а також - про спільне проживання й ведення спільного господарства померлим та матір'ю позивача станом на день її народження, спільного виховання, утримання ними дитини, до того дня, як ОСОБА_11 уклав шлюб з матір'ю позивача ОСОБА_1 .
ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «Калачова проти Російської Федерації», заява № 3451/05, § 34, зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року у аналогічній за обставинами справі № 361/2653/15-ц, провадження № 61-2239св21.
Тому, суд першої інстанції при таких обставинах дійшов обґрунтованого висновку, що для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, зокрема, призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, в тому числі посмертної.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
ОСОБА_1 клопотань про призначення згаданої судової експертизи для встановлення батьківства під час розгляду справи не заявляла, хоча судом відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України заявнику роз'яснювались права та обов'язки надання належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, наслідки ненадання необхідних доказів.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підставою для встановлення батьківства є належні і достатні відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б були визначальними у вирішенні цього питання, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
При цьому колегія суддів зважає на те, що в суді першої та апеляційної інстанції позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи скарги не знайшли свого підтвердження, про відсутність підстав для її задоволення та скасуванні оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої статті 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Катріч Марії Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 10 квітня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді колегії Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова