Іменем України
01 квітня 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/10316/24
провадження № 22-ц/4809/593/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 січня 2025 року у складі головуючого судді Варакіної Н. Б.
Короткий зміст позову і ухвали суду першої інстанції.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» в особі правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 29.11.2007 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №030/11.07/71-423К.Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. та 1.3. Кредитного договору, ПАТ «ТАС-Комерцбанк» надав позичальнику кредит в іноземній валюті, на загальну суму 63 000 доларів США, строком з 29.11.2007 до 28.11.2032 зі сплатою 11,9 % відсотків річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами і виконати зобов'язання згідно з умовами Кредитного договору в повному обсязі.Згідно умов Кредитного договору, п.п. 3.1., 3.2. та 3.3. позичальник зобов'язався погашати заборгованість шляхом внесення коштів рівними частинами, щомісяця до "10" числа наступного місяця. Відсотки за користування кредитними коштами підлягають сплаті щомісяця (за час фактичного користування коштами протягом календарного місяця) у термін до "10" числа наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент припинення Кредитного договору, зазначеного в п. 1.1.
Кредитний договір діє від дня його підписання і до повного виконання зобов'язань по ньому (п. 10.5. Кредитного договору).
В забезпечення виконання умов Кредитного договору між ПАТ «ТАС-Комерцбанк» та позичальником 29.11.2007 був укладений Договір іпотеки.
Предметом застави за іпотечним договором є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заставна вартість предмета іпотеки на момент укладання Іпотечного договору становить 70825,00 доларів США.
В умовах укладеного Кредитного договору №030/11.07/71-423К, його сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту, а також порядок внесення змін до його змісту.
Позивач вказує, що Кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов, передбачених законодавцем.
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 просила суд:
-Визнати порушеним право ОСОБА_1 споживача фінансових послуг банку;
-Визнати недійсним Кредитний договір №030/11.07/71-423К від 29 листопада 2007 року, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ОСОБА_1 ;
-Визнати недійсним Іпотечний договір від 29 листопада 2007 року, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ОСОБА_1 (а.с.113-117).
03 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер С. В. подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , заборонивши вчиняти будь-які правочини щодо вказаного домоволодіння, до вирішення справи по суті.
В обґрунтування заяви зазначив, що предметом Іпотечного договору від 29.11.2007 року є власність ОСОБА_1 , а саме домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Стверджує, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вже намагалось позбавити позивачку ОСОБА_1 права власності на належне їй домоволодіння.
Представник вказує, що для вирішення спору по суті потрібен певний час, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи уможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивачки.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 січня 2025 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними.
Накладено арешт на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті вимог заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.
Задовольняючи частково вимоги заяви про забезпечення позову суд вказав, що у разі здійснення відповідачем дій, пов'язаних з відчуженням спірного домоволодіння, яке є предметом Іпотечного договору та даного спору, може бути порушене право позивачки на ефективний захист.
При цьому суд врахував, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне домоволодіння є співмірним із заявленими позивачкою вимогами, не порушує прав власника на користування майном, в той час як його відчуження в подальшому може утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому окрема заборона відповідачеві вчиняти будь-які дії пов'язані з відчуженням домоволодіння не є необхідною за умови накладення арешту на даний об'єкт нерухомості.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 січня 2025 року в частині задоволення вимог заяви позивачки, та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування мотивів апеляційної скарги вказано, що позивачка не довела суду ймовірність припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може заподіяти шкоду її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Крім того, позивачка не довела, що відповідач має намір вчинити дії, які в подальшому, у випадку задоволення позову, ускладнять захист прав та інтересів ОСОБА_1 без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачкою не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача - Ковалевського Є. В., представника позивачки - адвоката Вітера С. В., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Звертаючись до суду із заявою позивачка стверджувала, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції установив, що між сторонами у справі виник спір щодо визнання кредитного договору та іпотечного договору недійними. Встановивши, що між сторонами виник спір, суд вказав, що у разі здійснення здійснення відповідачем дій, пов'язаних з відчуженням спірного домоволодіння, яке є предметом Іпотечного договору та спору у цій справі, може бути порушене право позивачки на ефективний захист.
При цьому суд врахував, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний будинок є співмірним із заявленими позивачкою вимогами, не порушує прав власника на користування майном, в той час як його відчуження в подальшому може утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому окрема заборона відповідачу вчиняти будь-які дії пов'язані з відчуженням будинку не є необхідною за умови накладення арешту на даний об'єкт нерухомості.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачкою позовними вимогами.
Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер та жодним чином не порушують права відповідача, оскільки таке забезпечення позову гарантуватиме виконання можливого рішення суду в подальшому.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 484, 48 грн, однак розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється, з огляду на те, що дане судове рішення апеляційної інстанції не є остаточним вирішенням справи по суті.
Колегією суддів враховано правову позицію Об'єднаної палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16ц, за якою розподіл судових витрат здійснюється по закінченню розгляду справи з врахуванням оскарження процесуальних ухвал.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 09.04.2025.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
С. І. Мурашко