Провадження № 22-ц/803/3582/25 Справа № 932/3042/24 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
08 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Кругман А. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника Дніпровської міської радина рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
08.04.2024 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2023 року у справі №200/19520/18 встановлено, що: спірна квартира вибула із комунальної власності на користь ОСОБА_3 на підставі неіснуючого рішення органу приватизації. Оскільки останнім набувачем квартири є ОСОБА_1 належним способом захисту прав позивача є вимога до нього про витребування спірної квартири у комунальну власність.
Просив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Дніпровської міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Зазначає, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2023 року у справі №200/19520/18 встановлено,що квартира АДРЕСА_2 вибула із комунальтної власності поза волею власника, чим порушуються права територіальної громади м.Дніпра,а відтак саме Дніпровська міська рада має право на звернення до суду за захистом свого порушенного права. Вважає,що суд першої інстанції дійшов непраивльног овисновку рпо те ,що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване. Позивач вказує в апеляції, що обставинами, які зумовили звернення до суду, є начебто незаконне вибуття спірної квартири з володіння позивача поза його волею, що підтверджується судовим рішенням Бабушкінскього районного суду м.Дніпропетровська по справі № 200/19520/18. Інших законних шляхів для набуття права власності на спірну квартиру ніж її приватизація у відповідності до закону не існує. А відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування - органу приватизації, свідчить про те, що власник волю на відчуження не виявляв. Але зазначене позивачем рішення не доказує вибуття квартири з власності позивача поза його волею.
У рішенні Бабушкінського районного суду від 28 липня 2023 року у справі № 200/19520/18 суд першої інстанції визнав, що відповідач ОСОБА_1 у будь-якому випадку є добросовісним набувачем спірної квартири.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку повісток до електронних кабінетів сторін та представників. Конверти з повістками, направлені на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулися з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». В судове засідання з'явилися представник Дніпровської міської ради- Григоренко А.В. та представник ОСОБА_1 -адвокат Турчанінов І.Ю..
Відповідно до 3, 4 ч.8. ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не обґрунтовано наявність суспільного інтересу,позовна заява не містить жодного обґрунтування важливості для територіальної громади у витребуванні спірної квартири. Відповідач є добросовісним набувачем спірної квартири.
Проте такий висновок суперечить встановленим обставинам та нормам матеріального і процессуального права.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Саме власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
У пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації від 14.11.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_2 вчинено наступні записи:
-від 15.06.2018, на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 10.05.2018 Департаментом житлового господарства ДМР за ОСОБА_2
- від 09.07.2018, на підставі договору купівлі-продажу №947 від 09.07.2018 за ОСОБА_4 ;
- від 10.11.2018, на підставі договору купівлі-продажу №5209, від 10.11.2018 за ОСОБА_1 ;
09.07.2018 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
За інформацією Департаменту житлового господарства від 14.02.2024 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.11.1991 року перебуває в комунальній власності Дніпровської територіальної громади.
Станом на 13.02.2024 року у компютерній базі приватизованого житлового фонду департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2023 року у справі №200/19520/18 встановлено наступне.
Згідно копії ордеру на вселення №746 від 02 квітня 1981 року квартира АДРЕСА_1 була надана бабі позивача ОСОБА_5 та членам її сім'ї.
Місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано 11 червня 2008 року у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта.
Рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради від 27 січня 2017 року переоформлено особові рахунки на вказану квартиру з ОСОБА_5 на позивача ОСОБА_2 ..
Таким чином, ОСОБА_2 на підставі належних та допустимих доказів доведено факт свого довготривалого законного проживання у спірній квартирі.
Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_2 приватизована не була та свідоцтво про право власності на неї уповноваженими на те органами не видавалося. При цьому, саме ОСОБА_2 має законне право на її приватизацію.
Проте, 09 липня 2018 року між ОСОБА_2 (паспорті данні якого відрізняються від паспортних даних позивача ОСОБА_2 ) та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Особою з паспортними даними (серія та номер паспорту, коли та ким виданий) іншими ніж у позивача ОСОБА_2 , під час укладання договору купівлі-продажу від 09 липня 2018 року, було надано свідоцтво про право власності на житло від 10 травня 2018 року реєстраційний номер 48 Б-18, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради.
За інформацією приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких Ольги Олександрівни при укладанні договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 від 09 липня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було надано свідоцтво про право власності на житло від 10 травня 2018 року, реєстраційний №48 Б-18, виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради, на підставі розпорядження від 10 травня 2018 року №2/48-18. Оригінали документів містяться в матеріалах кримінального провадження №12018040640002847.
Згідно відповідей Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, за даними електронної бази, відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам квартири АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на квартиру не видавалося, приватизація квартири не проводилася, у книзі реєстрації свідоцтв про право власності під №48Б-18 від 03.09.2018 зареєстровано свідоцтво про право власності на квартиру за іншою адресою та іншою фізичною особою на підставі розпорядження № 2/48-18.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення державного реєстратора ПН ДМНО Кейтельгіссер О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41728601 від 21.06.2018 року на підставі свідоцтва про право власності серія та номер 48 Б-18 від 10.05.2018 року.
За заявою ОСОБА_2 про заволодіння його майном 07 листопада 2018 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст.356 КК України, №12018040640002847. В межах цього провадження ОСОБА_2 залучено у якості потерпілого.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 09.07.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є нікчемним, оскільки відчужений невстановленою особою, яка не була власником квартири та не мала на це права.
Одночасно апеляційний суд відмовив ОСОБА_2 у задоволенні вимог про визнання недійсним наступного договору купівлі-продажу від 10.11.2018 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з огляду на те, що особою, права якої порушено і яка має право на віндикаційний позов є Дніпровська міська рада. Із тих мотивів, що ОСОБА_2 не є власником квартири та не зареєстрований у ній відмовлено у задоволенні вимоги про вселення його до спірної квартири.
Таким чином належність спірного майна територіальній громаді встановлено судовим рішенням у справі №200/19520/18, яке набрало законної сили.
Квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю, та в даному випадку порушуються права територіальної громади м.Дніпра, а відтак саме Дніпровська міська рада має право не звернення до суду за захистом свого порушеного права з віндикаційним позовом про витребування майна, оскільки саме особа, право якої порушено, має право на його ефективний захист.
Відповідно до ч.4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином судовим рішенням встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння поза волею власника - територіальної громади м.Дніпра, у зв'язку із чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , який є останнім власником, на підставі положень статті 388 ЦК України.
Відсутність спрямованого на приватизацію квартири рішення повноважного органу Дніпровської міської ради - означає, що територіальна громада як власник волю на відчуження спірної квартири не виявляла. Вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.
Таким чином, оскільки територіальна громада в особі Дніпровської міської ради не розпорядилася спірною квартирою у передбачений законом спосіб, невстановлена особа в результаті підробки документів щодо її приватизації відчужила її без вираження на це волі власника, то майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння поза волею власника - територіальної громади м.Дніпра. Зазначеним насамперед порушується право користування спірною квартирою основного квартиронаймача ОСОБА_2 , який вселився у спірну квартиру у встановленому законом порядку, тривалий час (з червня 2008 року) користується квартирою, має право на її приватизацію. Його інтерес переважає перед інтересом відповідача, який придбав спірну квартиру 10.11.2018 року, через три місяці після договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 стала власником спірної квартири (09.07.2018 року). Укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири 10.11.2018 року, у відповідача повинен був бути обгрунтований сумнів щодо законності вибуття квартири від первісного власника за такий короткий проміжок часу. За таких обставин витребування майна є додержанням «справедливого балансу» в питанні незаконного позбавлення житла основного квартиронаймача ОСОБА_2 перед нинішнім власником ОСОБА_1 ..
Відтак, територіальна громада в особі Дніпровської міської ради згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_1 спірної квартири, яка вибула з володіння територіальної громади поза її волею та була набута за договором купівлі-продажу від особи, що не мала права відчужувати цю квартиру.
На встановлені обставини суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави витребувати спірне майно із чужого незаконного володіння.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19).
У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Свідоцтво про право власності на житло від 10 травня 2018 року на ім'я ОСОБА_2 , видане Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради на підставі розпорядження від 10 травня 2018 року №2/48-18.
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 треті особи - Дніпровська міська рада, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких О. О., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2023 року у справі №200/19520/18
відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним наступного договору купівлі-продажу від 10.11.2018 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з огляду на те, що особою, права якої порушено і яка має право на віндикаційний позов є Дніпровська міська рада.
Позивач звернувся із позовом до суду 08.04.2024 року на підставі висновківпостанови Дніпровського апеляційного суду від 30.11.2023 року у справі №200/19520/18.
Звертаючись із завою про застосування строку позовної давності, відповідач зазначав, що Дніпровська міська рада повинна була знати про вибуття спірної квартири із комунальної власностів 2018 року, коли Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради було видане не встановленій особі свідоцтво про право власності на житло від 10 травня 2018 року на ім'я ОСОБА_2 ..
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020 року.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.
Такі висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ) викладені у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 у справі № 926/1812/21.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Позивачеві повинно було стати відомо про порушення його права в грудні 2018 року, коли ОСОБА_2 звернувся із позовом про визнання свідоцтва про право власності та договорів купівлі-продажу спірної квартири недійсними, де в якості сторони по справі було зазначено Дніпровську міську раду.
Таким чином, строк позовної давності спливав в грудні 2021 року, проте на цей час строки позовної давності були продовженіна строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року.
З огляду на норми статей 256, 257, 258, пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, дату звернення позивача із даним позовом до суду - 08.04.2024 року позовна давність щодо вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння не пропущена. За таких обставин відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку.
За встановлених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення.
Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції ,то є підстави для розподілу судових витрат.
Позивачем при зверненні до суду першої інстанції сплачено судовий збір в сумі 6567,45 грн. та при зверненні з апеляційною скаргою- 9851,18 грн., а всього 16418,63 грн..Сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 368, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника Дніпровської міської ради задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року скасувати.
Позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1582429712101).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір в розмірі 16418,63 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2025 року.
Судді: