Провадження № 22-ц/803/3900/25 Справа № 185/11922/24 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
08 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Кошара О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він має 10 років загального стажу, з них 10 років у шкідливих умовах праці у відповідача з повним робочим днем під землею в шкідливих умовах. 30 листопада 1995 року позивача звільнено з роботи за станом здоров'я. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання. 01 листопада 1995 року комісією по шахті Степова в/о “Павлогравугілля» МУПУ складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), з якого вбачається, що комісія провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 та встановила діагноз: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія. Цим же актом встановлено обставини виникнення професійного захворювання: внаслідок виконання тяжких фізичних робіт. Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перенавантаження. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені. Як вбачається з наказу директора шахти “Степова» п/о Павлоградвугілля, правонаступником якого є ПрАТ “ДТЕК Павлогравугілля», від 21 грудня 1995 року за № 3575 ОСОБА_1 визначена втрата професійного захворювання у розмірі 40% відповідно до МСЕК від 27 листопада 1995 року. Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, серії ДНА-02, № 021852 від 06 листопада 2007 року ОСОБА_1 , з визначення 3 групи інвалідності, повторно безстроково з 01 грудня 2007 року встановлено 45 % відсотків втрати професійної працездатності. Рекомендовано медикаментозне лікування. Позивач вказує, він має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування, що підтверджується медичним документами. У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання. Враховуючи ступень втрати працездатності, тривалість та глибину фізичних та душевних страждань, не можливість відновити стан здоров'я, істотність змін у життєвих стосунках, необхідність додаткових зусиль для організації повсякденного життя, постійне лікування позивач вважає, що стягнення з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 255 600 грн. є справедливим та розумним. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворювання суму грошових коштів у розмірі 255 600 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2024 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Стягнуто з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 90 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
В апеляційній скарзі ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» просять рішення суду від 30 грудня 2024 року скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставину справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на порушення судом норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Тобто спори щодо відшкодування шкоди заподіяної на виробництві повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) передбачала, що власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
За статтею 12 Закону України “Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень 12 Закону України “Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) відшкодування працівнику моральної шкоди у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок трудового каліцтва, отриманого під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду їй заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача за вказаним трудовим каліцтвом.
У відповідності до положень п. 11 Правилам відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України №472 від 23 червня 1993 року моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).
У справі встановлено, позивач ОСОБА_1 має 10 років загального стажу, з них 10 років у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача з повним робочим днем під землею в шкідливих умовах (а.с.47, 54).
30 листопада 1995 року позивача було звільнено відповідачем із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я (а.с.47).
За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.
01 листопада 1995 року комісією по шахті Степова в/о “Павлогравугілля» МУПУ складений Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), з якого вбачається, що комісія провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 та встановила діагноз: хронічна дискогенна попереково-крижова полірадикулопатія (а.с.54).
Цим же актом встановлено обставини виникнення професійного захворювання: внаслідок виконання тяжких фізичних робіт.
Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перенавантаження. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Як вбачається з наказу директора шахти “Степова» п/о Павлоградвугілля, правонаступником якого є ПрАТ “ДТЕК Павлогравугілля», від 21 грудня 1995 року за №3575 ОСОБА_1 визначена втрата професійного захворювання у розмірі 40% відповідно до МСЕК від 27 листопада 1995 року (а.с.67).
Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, серії ДНА-02, № 021852 від 06 листопада 2007 року ОСОБА_1 , з визначення першої групи інвалідності, повторно безстроково з 01 грудня 2007 року встановлено 45 % відсотків втрати професійної працездатності. Рекомендовано медикаментозне лікування (а.с.53).
Таким чином, внаслідок отримання ушкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання позивач має інвалідність першої групи, втратив 45% за профзахворюваннями професійної працездатності, що порушило нормальні життєві зв'язки позивача, позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Внаслідок отримання хронічних професійних захворювань, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На теперішній період часу самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає позивачу душевного болю та страждань.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в п.13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями, а також постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року (провадження №14-288цс19).
23 травня 2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16 січня 2020 року 466-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».
Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди відповідачем виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності - 27 листопада 1995 року.
Отже, позивачу ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду у період перебування його у трудових відносинах з відповідачем 27 листопада 1995 року - дата встановлення висновком МСЕК непрацездатності у період роботи у відповідача, тобто до набрання чинності нової редакції ст.164.2.14 Податкового кодексу України.
Таким чином, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 90 000 грн. без утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, та такий розмір буде достатнім та необхідним.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди є необґрунтованими належними та допустимими доказами у справі.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» стосовно неповного з'ясування судом обставин у справі незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена
у судовому засіданні 08 квітня 2025 року.
Повний текст постанови складено 09 квітня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова