Провадження № 22-ц/803/4253/25 Справа № 214/7663/23 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 квітня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/7663/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ялова Юлія Олександрівна, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Євтушенком О.І. у місті Кривому Розі Дніпрпоетровської області та повне судове рішення складено 23 січня 2025 року, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків у порядку ст.625 ЦК України за порушення виконання зобов'язань за судовим рішенням.
Позовна заява мотивована тим, що 16.06.2021 о 19.35 год. на проїзній частині автодороги, неподалік буд.№32-а по вул. Аношкіна у м. Кам'янському Дніпропетровської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю водія автомобіля марки KIA SPORTAGE, р/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_1 , внаслідок чого ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21.06.2022, у справі №208/7508/21, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, із призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02.11.2022 вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження ВП №70459697 на підставі виконавчого листа, виданого Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в частині виконання вироку щодо стягнення моральної шкоди. У рамках виконавчого провадження з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 06.07.2023 - 16 013 грн. 61 коп., 07.07.2023 - 4 274 грн. 04 коп., 30.08.2023 - 8 502 грн. 32 коп., 31.08.2023 - 110 грн. 41 коп., станом на 11.09.2023 залишок боргу складає 171 099 грн. 62 коп.
Станом на день пред'явлення позову, вирок суду в частині виплати присудженої на користь ОСОБА_1 моральної шкоди ОСОБА_2 у повному обсязі не виконав, всіляко ухиляючись від виконання судового рішення.
На переконання позивачки, грошове зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення, у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 існує саме з моменту постановлення вироку суду, а тому саме з цього часу вона вправі ставити питання про стягнення з ОСОБА_2 збитків в порядку ст.625 ЦК України у вигляді інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, в силу ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України (постанова ВП ВС від 04.06.2019 у справі №916/190/18). До того ж законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим. Відтак, вважає, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних саме з 22.06.2022 (наступного дня після постановлення вироку) до 01.09.2023 є правомірною. За результатами проведеного арифметичного розрахунку до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заявлено 26 060 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 7 272 грн. 31 коп. 3% річних.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у порядку ст.625 ЦК України за порушення виконання ним зобов'язань в частині відшкодування моральної шкоди, присудженої за вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21.06.2022, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2022, а саме: 26 060 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 7 272 грн. 31 коп. 3% річних, нарахованих за період з 22.06.2022 (наступного дня після ухвалення вироку) до 31.08.2023.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ялова Ю.О., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невірне застосування судом норм матеріального права та неврахування того, що позивачка має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Вважає, що суд безпідставно послався на п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, адже підставою для виникнення грошових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 слугує не договір позики/кредитний договір, який між сторонами не укладався, а вирок суду, яким з відповідача стягнуто на користь позивачки моральну шкоду, у зв'язку із невиконанням якого ОСОБА_2 завдано позивачу збитків. ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення про стягнення шкоди, заподіяної злочином, а не за кредитним договором чи договором позики.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Самбурська Т.С., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.06.2021 о 19.35 год. на проїзній частині автодороги, неподалік буд.№32-а по вул. Аношкіна у м. Кам'янське Дніпропетровської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю водія автомобіля марки KIA SPORTAGE, р/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_1 , внаслідок чого ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21.06.2022 у справі №208/7508/21, ОСОБА_2 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.286-1 КК України та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років. У строк призначеного ОСОБА_2 покарання, зараховано строк його перебування під вартою протягом 17.06.2021. Початок строку відбуття ОСОБА_2 призначеного судом покарання, рахувати з моменту приведення вироку до виконання. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати по проведенню експертиз в загальній сумі 2 059 грн. 44 коп. Позовні вимоги цивільного позивача ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди - залишено без розгляду. Позовні вимоги цивільного позивача ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, 200 000 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 15 000 грн. 00 коп. Вирішено питання речових доказів.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03.11.2022 вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21.06.2022 у справі №208/7508/21 залишено без змін.
Вирок суду першої інстанції набрав законної сили 03.11.2022.
ОСОБА_2 відбував покарання у виді позбавлення волі за вищевказаним вироком суду спочатку у ДУ «Водянська виправна колонія (№146)», а з 19.03.2024 - у ДУ «Крюківська виправна колонія (№29)», звільнився 29.08.2024 умовно-достроково на підставі ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 21.08.2024 у справі №545/3374/24 (посилання в ЄДРСР https://reyestr.court.gov.ua/Review/121131443).
На виконання вироку суду, Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 23.11.2022 видано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 200 000 грн., та окремо - про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 15 000 грн. 00 коп., які пред'явлено стягувачем ОСОБА_1 для примусового виконання.
За інформацією Саксаганського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження №71172436 на суму 215 000 грн. 00 коп., яке обліковує в собі два виконавчих провадження: 1) виконавче провадження №70459697 з примусового виконання виконавчого листа №208/7508/21 від 23.11.2022 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 200 000 грн.; 2) виконавче провадження №70459447 з примусового виконання виконавчого листа №208/7508/21 від 23.11.2022 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у сумі 15 000 грн.
Як слідує з відповіді ДВС від 11.09.2023 №13-11/34/134769 на адвокатський запит ОСОБА_4 , у рамках виконавчого провадження з доходу ОСОБА_2 було утримано кошти, які зараховано на депозитний рахунок ДВС та в подальшому перераховано на рахунок стягувача ОСОБА_1 , а саме: 06.07.2023 - 16 013 грн. 61 коп., 07.07.2023 - 4 274 грн. 04 коп., 30.08.2023 - 8 502 грн. 32 коп., 31.08.2023 - 110 грн. 41 коп. Залишок боргу станом на 11.09.2023 складає 171 099 грн. 62 коп. Стягнення за виконавчим провадженням №70459447 не проводилось.
Кім того, з відповіді ДВС від 24.12.2024 №23.11-34/6 на адвокатський запит ОСОБА_5 слідує, що залишок боргу ОСОБА_6 за виконавчим провадженням №70459697 складає 46 798 грн. 54 коп. та виконавчий збір у сумі 3 281 грн. 22 коп. Залишок боргу за виконавчим провадженням №70459447 складає 11 473 грн. 83 коп. та виконавчий збір в сумі 1 345 грн. 43 коп.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вирок суду в частині виплати присудженої на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, ОСОБА_2 у повному обсязі не виконав, всіляко ухиляючись від виконання судового рішення. При цьому, ухвалення судового рішення не свідчить про припинення зобов'язань, які діють до їх повного виконання та не звільняють боржника ОСОБА_7 від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що, зважаючи на доведеність наявності у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 грошових зобов'язань, констатованих вироком суду у чітко визначеному розмірі, не виконаних у повному обсязі, як станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду, так і станом на момент ухвалення судом рішення, які хоча й виконуються відповідачем, однак протягом тривалого часу (понад 2 роки), безсумнівно визначає наявність у позивачки, як кредитора (стягувача), матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в економіці України за цих підстав.
В рамках спірних правовідносин суд констатував право позивачки ОСОБА_1 на застосування ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому, застосування вказаної норми не буде свідченням подвійної відповідальності, оскільки загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер, адже заходи цивільно-правової відповідальності, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Разом з тим, суд зауважив, що заявлені позовні вимоги стосуються стягнення збитків в порядку ч.2 ст.625 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем саме грошового зобов'язання, де відносно ОСОБА_1 відповідач є боржником, тому за результатами системного аналізу положень п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, що регламентують виконання зобов'язань, з урахуванням характеру правовідносин сторін, які трансформувались у грошові зобов'язання та передбачають застосування ст.625 ЦК України, а їх існування констатоване судовим рішення, суд дійшов висновку, що на них розповсюджується дія п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Оскільки вимоги позивачки про застосування ст.625 ЦК України заявлені виключно за період з 22.06.2022 до 31.08.2023, тобто в період дії в Україні воєнного стану, тому з урахування діючих обмежень на застосування ч.2 ст.625 ЦК України, суд не вбачав підстав для їх задоволення.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивачки на підставі частини другої статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання, яке було покладено на боржника вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21.06.2022 у справі №208/7508/21.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом цієї норми, правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.
У частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до змісту цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
Аналіз зазначених норм, дає підстави дійти висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку із стягненням матеріальної і м оральної шкоди, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Правовий аналіз норм статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін та не звільняє боржника від цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
Такий правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц міститься висновок про те, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань. Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, із невиконанням грошового зобов'язання.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведених норм матеріального права і правових висновків Великої Палати Верховного Суду, необхідно дійти висновку про те, що грошове зобов'язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей.
Отже, за період з 22.06.2022 (наступного дня після ухвалення вироку) до 31.08.2023 позивачкою правомірно нараховано 26 060 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 7 272 грн. 31 коп. 3% річних, розмір яких не спростовано відповідачем.
Посилання ж суду першої інстанції на п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, як на підставу звільнення відповідача від відповідальності, є помилковим з огляду на наступні обставини.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23, від 12 лютого 2025 рокув справі № 758/5318/23); на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22, від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).
Положення пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК Українине підлягають застосуванню до договору поставки, який не включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів (постанова Верховного Суду від 11 липня 2024 рокув справі № 902/171/23).
У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22 зазначено, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов'язань щодо повернення авансу, тому вказана норма до цих правовідносин не застосовується.
Законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов'язання щодо повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири. Норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України незастосовна до таких правовідносин (постанова Верховного Судувід 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).
Отже, в цій справі колегія суддів висновує, що до спірних правовідносин, які не пов'язані із наданням позики чи кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягають.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторонни стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторонни звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому колегія суддів стягує судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн. з відповідача ОСОБА_2 на користь держави.
Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ялова Юлія Олександрівна,- задовольнити.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків у порядку ст.625 ЦК України за порушення виконання зобов'язань за судовим рішенням - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання зобов'язань за період з 22 червня 2022 року до 31 серпня 2023 року інфляційні втрати у розмірі 26 060 (двадцять шість тисяч шістдесят) гривень 00 (нуль) копійок та 3% річних 7 272 (сім тисяч двісті сімдесят дві) гривні 31 (тридцять одна) копійка.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у справі у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 (нуль) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 09 січня 2025 року.
Головуючий:
Судді: