про повернення касаційної скарги
09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 140/3547/24
адміністративне провадження № К/990/12150/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року (суддя Ксензюк А.Я.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року (колегія у складі суддів Обрізко І.М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І.)
у справі № 140/3547/24
за позовом Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради
до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправним та скасування припису,
Волинський науковий ліцей Волинської обласної ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також - відповідач, скаржник), в якому просив визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 21.03.2023 № ЗХ/ВЛ/7910/272/П.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 позов задоволено.
Надалі Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.02.2025, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача, змінив зазначене рішення суду першої інстанції від 17.06.2024 з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.
21.03.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради, в якій останній з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявляє п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, вказує на пп. «а» і «в» п. 2 ч. 5 ст. 328 цього ж Кодексу.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною 1 ст. 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, згідно з ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас ч. 3 ст. 334 КАС України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема, у випадку подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Одночасно обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не навів обов'язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку за п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України. Так, відповідач не вказав на конкретні норми матеріального права, які були застосовані судами першої та апеляційної інстанцій неправильно, не обгрунтував, у чому саме полягало таке неправильне застосування; натомість описав фактичні обставини, процитувавши норми законодавства із вказівкою на реквізити (дату, номер справи) окремих постанов Верховного Суду (без доведення при цьому як такої подібності правовідносин), що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Загалом зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди відповідача із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що у силу приписів ст. 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
У взаємозв'язку з цим слід зазначати, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок у силу приписів ч. 3 ст. 334 КАС України покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд, -
1. Повернути Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці касаційну скаргу на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 140/3547/24.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Кравчук