Справа № 759/23267/24 Головуючий у суді І інстанції Твердохліб Ю.О.
Провадження № 22-ц/824/6823/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
09 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», акціонерного товариства «Антонов» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, призначення та переведення на іншу посаду, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати та інших невиплачених сум,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська оборонна промисловість», АТ «Антонов» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, призначення та переведення на іншу посаду, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати та інших невиплачених сум.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернути позивачу з підстав неналежного усунення ним недоліків цієї заяви, визначених в ухвалі від 08 листопада 2024 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що на виконання вимог ухвали від 08 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без руху 26 листопада 2024 року ним було подано до суду виправлену редакцію позовної заяви, проте суд першої інстанції безпідставно вважав, що позивач не виконав вимоги вказаної ухвали і не усунув недоліки позовної заяви, на які вказав суд.
Однією із підстав для повернення позовної заяви суд вважав те, що позивачем не зазначено ціну позову. Проте це не відповідає дійсності, оскільки в позовній заяві зазначалося, що на момент звернення до суду у позивача відсутні дані про нараховані і виплачені йому суми заробітної плати. Позивач обрахував середній заробіток, виходячи із встановленого контрактом від 20 травня 2021 року № 10К/21 (пункт 3.1) посадового окладу у розмірі 310 000 грн і фактичної кількості місяців, що минули з моменту видання наказу про його звільнення з посади до моменту пред'явлення цього позову. Більш точний підрахунок невиплачених позивачу сум (збільшити ціну позову) можна буде зробити після витребування судом від AT «Укроборонпром» умов та показників преміювання, що були затверджені ДК «Укроборонпром», а також витребування судом від AT «Антонов» довідок про нараховані та виплачені позивачу суми за період з 20 травня 2021 року по 04 квітня 2022 року.
Позивач зазначав, що ціна позову, насамперед, при поданні позовної заяви впливає на розмір судового збору. Однак, з урахуванням положень ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Таким чином, з урахуванням положень частини другої статті 176 ЦПК України, суду не потрібно на етапі вирішення питання про відкриття провадження навіть попередньо визначати у даній справі розмір судового збору. За правилами частини другої статті 176 ЦПК України визначається можливість пред'явлення позову, на момент якого встановити точну його ціну неможливо.
Також, в якості підстави для повернення позовної заяви суд першої інстанції зазначив, що згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. На спростування цих висновків суду позивач вказує, що позовна заява не містила положень, які б передбачали збирання доказів судом з власної ініціативи. Зазначає, що ним було заявлено клопотання про витребування доказів, яких на момент пред'явлення позову у нього не було і отримати які він не міг особисто у зв'язку із застосуванням до нього запобіжних заходів, а також постійним погіршенням стану здоров'я. Тобто позивачем відповідно до вимог статті 84 ЦПК України було заявлено клопотання про витребування доказів, проте судом таке клопотання не було враховано.
Крім того, наведені судом аргументи в ухвалі від 11 грудня 2024 року стосуються тільки вирішення питання про задоволення чи відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів і жодним чином не стосуються вирішення питання про відкриття провадження у справі. Якщо суд вважав клопотання про витребування доказів таким, що не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, він мав відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів, а не повертати позовну заяву позивачу. При цьому клопотання про витребування тих самих доказів містилося і в первісному варіанті позовної заяви, але в ухвалі від 08 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без руху суд не відзначив жодного недоліку, пов'язаного із цим клопотанням, тоді як в оскаржуваній ухвалі від 11 грудня 2024 року суд уже недоліками клопотання про витребування доказів у відповідачів обґрунтовує повернення позовної заяви позивачу.
У відзивах на апеляційну скаргу представники АТ «Антонов» та АТ «Українська оборонна промисловість» просять вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскількивін допустив неналежне виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме не зазначив обґрунтований розрахунок ціни пред'явленого позову та заявив безпідставне клопотання про витребування доказів, тим самим переклавши свій обов'язок зі збирання доказів на суд.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не усунув визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме не обґрунтував ціну позову, заявив безпідставне клопотання про витребування доказів, а крім того в матеріалах позовної заяви відсутній додаток 2 (попередній розрахунок судових витрат), а додаток 9 не відповідає тому додатку, який містять матеріали позовної заяви, що позбавляє суд можливості прийняти позов до провадження.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Частиною третьою статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (пункт 3); зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8); попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (пункт 9).
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (абзац 1 частини першої статті 185 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху, як й інші судові рішення, має бути якісною, чіткою, зрозумілою стороні, якій запропоновано усунути недоліки позовної заяви (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 215/1484/20, від 24 травня 2023 року в справі № 757/31644/21-ц).
Згідно із частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 08 листопада 2024 року судом першої інстанції було визначено лише два недоліки пред'явленого позову, а саме ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам і не зазначення відомостей щодо наявності чи відсутності в учасників справи електронного кабінету.
Інших недоліків позовної заяви в ухвалі судом першої інстанції не зазначалось.
26 листопада 2024 року позивач направив до суду нову (виправлену) редакцію позовної заяви, в якій вказав відсутність в нього та наявність у відповідачів електронних кабінетів, додатково обґрунтував ціну позову та навів розрахунок її складових.
Отже, вимоги суду позивачем були виконані, проте, суд першої інстанції вважав недостатньо обґрунтованими розрахунки позивача щодо розміру сум, які підлягають стягненню.
Колегія суддів вважає, що повернення позовної заяви позивачу з наведених вище підстав є неприйнятним на стадії вирішення питання про відкриття провадженні у справі.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 05 червня 2024 року у справі № 752/17283/22 (провадження № 61-2658св24) про стягнення невиплаченої заробітної плати Верховний Суд вказав, що:
«51. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (зазначений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
52. Крім того, Верховний Суд неодноразово зауважував, що у визначенні розподілу тягаря доказування у подібних справах, саме відповідач як роботодавець зобов'язаний надати суду докази дотримання процедури звільнення і проведення повного розрахунку, оскільки вони знаходяться у його розпорядженні (постанова Верховного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 296/4465/16ц, від 06 березня 2019 року у справі № 450/1886/14).
53. Зі змісту поданої ОСОБА_1 позовної заяви вбачається, що він не погоджується із сумою виплаченої йому заробітної плати при звільненні, посилаючись на те, що відповідач не врахував розмір премії за вересень 2021 року, у зв'язку із чим неправильно обрахував вихідну допомогу, відпускні та лікарняні. Попередній розрахунок сум позивач навів у додатку № 9 до позовної заяви, з посиланням на необхідність витребування у відповідача видаткових касових ордерів з виплати премії за вересень 2021 року згідно з наказом від 01 вересня 2021 року № 55Ф-1.
54. Враховуючи наведене, позивач зазначив обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, надав докази, що їх підтверджують, заявив клопотання у прохальній частині позову про витребування доказів, а також навів попередній розрахунок сум, що ним оспорюються, у додатку до позовної заяви.
55. Оспорювані позивачем суми він вважає такими, що входять до структури заробітної плати, яка має бути виплачена йому при звільненні. Питання оцінки обґрунтованості наведених позивачем розрахунків підлягає вирішенню судом в ході розгляду справи по суті.
56. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
57. З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги завдання цивільного судочинства, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо відсутності достатніх підстав і необхідності у поверненні позовної заяви ОСОБА_1 .
58. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не врахував зміст заявлених позивачем вимог, категорію справи та порядок здійснення доказування у ній, у зв'язку з чим передчасно визнав неподаною позовну заяву та повернув її.
59. Апеляційний суд зазначених недоліків суду першої інстанції не виправив.».
У постанові від 27 березня 2024 року у справі № 297/1881/23 (провадження № 61-912св24) про стягнення невиплаченої заробітної плати Верховний Суд також зазначив, що:
«Як у позовній заяві, так і в заяві про усунення недоліків позовної заяви, ОСОБА_1 наголошував, що у нього відсутні інші, окрім наданих ним суду, докази, які підтверджують підстави і предмет позову, тому ним заявлено клопотання про витребування таких доказів у відповідача.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848св23) та від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20) звертав увагу, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного не урахував, внаслідок чого припустився надмірного формалізму у трактуванні національного процесуального законодавства, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
У прохальній частині заяви про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 остаточно просив стягнути заробітну плату з Медичного центру.
Апеляційний суд у порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України на наведене уваги не звернув, а тому постанову апеляційного суду, як і ухвалу суду першої інстанції, не можна вважати такими, що відповідають завданням цивільного судочинства.
Відмова позивачу у прийнятті позовної заяви є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, оскільки вказана категорія спорів стосується поновлення, наскільки це можливо, прав людини на оплату праці, яке є одне із важливих конституційних соціально-економічних прав людини і громадянина, а тому і враховує необхідність надання більшої можливості на реалізацію права на судовий захист порівняно з іншими категоріями справ.».
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності надання обґрунтованого (підтвердженого доказами) розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та/або за час вимушеного прогулу та інших невиплачених сум, які входять до структури заробітної плати і складають ціну позову, не може бути підставою для повернення позовної заяви та позбавлення особи права на судовий захист.
Визначення точної ціни позову входять до предмета доказування у даному трудовому спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 76 ЦПК України. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19.
В оскаржуваній ухвалі від 11 грудня 2024 року суд першої інстанції також зазначив, що в матеріалах позовної заяви відсутній додаток 2 (попередній розрахунок судових витрат), а також в додатку 9 вказано копію адвокатського запиту до СІЗО, натомість матеріали позовної заяви містять звернення до в.о. генерального директора ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини ім. Ак. Стражеска НАМН України.
У той же час, в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року такий недолік позовної заяви не зазначався. Крім того, суд не врахував, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв'язку із розглядом справи, був наведений як в змісті первісної, так і у змісті виправленої редакції позовної заяви.
Також не може бути підставою для повернення позовної заяви і та обставина, що позивач заявив клопотання про витребування доказів, яке суд першої інстанції вважав необґрунтованим.
Частиною третьою статті 177 ЦПК України визначено, що до позовної заяви у разі необхідності додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Як передбачено положеннями частини першої статті 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, результат вирішення заяв і клопотань позивача, що надійшли разом із позовною заявою, якщо їх вирішення не потребує виклику сторін.
Статтею 190 ЦПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
Отже, клопотання позивача про витребування доказів може бути розглянуто судом першої інстанції, в тому числі на предметом його обґрунтованості, не раніше як під час постановлення ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
При цьому із встановлених обставин даної справи слідує, що в обґрунтування підстав для повернення позовної заяви позивачу в оскаржуваній ухвалі наведено нові недоліки, які не вказувалися в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а тому суд першої інстанції не вправі був стверджувати, що позивач не усунув недоліки позовної заяви у встановлений строк. Усі недоліки позовної заяви, що були вказані в ухвалі від 08 листопада 2024 року були виправлені позивачем.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, зазначені в оскаржуваній ухвалі про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення без руху його позовної заяви не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід також врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 січня 2024 року в справі № 320/14843/23, відповідно до яких неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.
З урахуванням вищевикладеного апеляційний суд приходить до висновку, що в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав визнавати неподаною та повертати позовну заяву ОСОБА_1 , йому належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», акціонерного товариства «Антонов» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, призначення та переведення на іншу посаду, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати та інших невиплачених сум направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 квітня 2025 року.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній