справа №357/13382/24 Головуючий у І інстанції - Ярмола О.Я.
апеляційне провадження №22-ц/824/4379/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
09 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
установив:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають чотирьох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Шлюбні відносини між ними не склались та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2024 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.
Зазначала, що троє неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 проживають та знаходяться на її утриманні і виховуються нею одноособово.
Вказувала, що вона не може самостійно забезпечити належний рівень життя дітей, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а батько дітей є здоровим та працездатним, та має змогу сплачувати аліменти.
Просила суд, стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання дітей, у poзміpi 1/2 частини з ycix видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення даного позову i до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей : сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 вересня 2024 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Після досягнення старшою дитиною повноліття аліменти на іншу дитину стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що в консультаційних висновках, які були надані відповідачем, відсутні протипоказання спеціалістів, щодо виконання чи не виконання того чи іншого виду роботи.
Також, відсутні будь-які допустимі докази, щодо наявності погіршення здоров'я, що унеможливлюють виконувати певний вид робіт, відсутні заключення комісій або інших спеціалізованих установ, щодо встановлення інвалідності та рекомендації, щодо режиму роботи.
Вказує, що наразі відповідач має вік повних 48 років, є працездатного віку, на своєму утриманні не має інших дітей, непрацездатних дружини, батьків.
Зокрема, жодним доказом не підтверджено, що за «таких» діагнозів не має можливості працювати, також не надано суду і письмових та допустимих доказів про те, що допомагає матеріально своїм дітям.
Відповідач, маючи намір створювати сім'ю та мати дітей, повинен був усвідомлювати і про наслідки таких намірів, а саме піклуватися та матеріально забезпечувати тих, хто був його сім'єю, незважаючи на те, що збереження сім'ї було неможливим.
Просила суд, скасувати Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей серія НОМЕР_1 від 05 грудня 2007 року, серія НОМЕР_2 від 09 липня 2014 року, серія НОМЕР_3 від 26 вересня 2018 року.
Встановлено, що діти сторін зареєстровані разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , згідно витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади №15.2-03/3257, а відповідач проживає окремо від дітей та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Зі змісту позовної заяви слідує, що подружжя проживає окремо, відповідач ухиляється від утримання дітей, не надає належної матеріальної допомоги їм, на користь інших осіб аліментів не сплачує.
З медичної документації, яку долучено відповідачем до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 встановлено діагноз: депресивний розлад з іпохондрічним компонентом, хронічна ішемія головного мозку 1 ст. з вестибулярним, цереброастенічними синдромами, гіперліпідемія (консультаційний висновок невропатолога від 03.04.2024); соматоморфний розлад; хронічна ішемія головного мозку 1 ст. з вестибулярним, цереброастенічними синдромами, ветреброгеннадорсалгія, помірний міофасціальний больовий синдром, поліартрит (консультаційний висновок невропатолога від 31.07.2023); соматоформний розлад (консультаційний висновок психіатра від 18.05.2021). А також протокол МРТ обстеження шийного відділу хребта, заключення УЗ дуплексного сканування магістральних судин шиї, заключення ехокардіографії.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції враховував обґрунтування позиції сторони відповідача та незадовільний стан його здоров'я, і дійшов висновку визначити аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу відповідача на утримання трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст.5ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12ЦПК України).
За змістом ст. 13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі ст. 77ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Основного Закону України.
Як на підставу задоволення своїх вимог про стягнення аліментів саме у розмірі 1/2 частини від заробітку (доходу) ОСОБА_2 , позивач посилається на те, що відповідач інших осіб на утриманні не має, є працездатним, офіційно працевлаштований, його стан здоров'я дозволяє працювати, а тому може сплачувати аліменти у вказаному розмірі.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях, щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом ст. 180СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно зі ст. 141СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч.3 ст.181 СК України).
Відповідно до ст.182СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з положеннями ст. 183СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Законом України від 17 травня 2017 року № 037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» ч.2 ст.182СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін до ст. 182СК України - 30%).
Відповідач, заперечуючи проти розміру аліментів у частині його заробітку (доходу), посилався на незадовільний стан свого здоров'я та долучив відповідну медичну документацію, протокол МРТ обстеження шийного відділу хребта, заключення УЗ дуплексного сканування магістральних судин шиї та заключення ехокардіографії.
Таким чином, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 вересня 2024 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь які допустимі докази, щодо наявності погіршення здоров'я відповідача, що унеможливлюють виконувати ним певний вид робіт, відсутні заключення комісій або інших спеціалізованих установ, щодо встановлення відповідачу інвалідності та рекомендації, щодо режиму роботи, не можуть бути взяті до уваги, оскільки судом першої інстанції було надано належної оцінки доказам стану здоров'я відповідача, що призвело до надмірного обтяження відповідача, як платника аліментів та враховано, що відповідач постійно потребує кошти на лікування та має незадовільний стан здоров'я, що ускладнює його працевлаштування.
Разом з тим, колегія зауважує, що позивач не позбавлена можливості, у разі зміни матеріального стану платника аліментів, звернутися до суду про збільшення розміру аліментів.
Отже, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позов частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба