Справа № 369/20308/24 Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/824/6888/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
09 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,
У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі судового наказу.
Судове рішення мотивовано тим, що згідно з відповідями із Єдиного державного демографічного реєстру № 976651 та № 976667 від 19 грудня 2024 року інформації щодо місця реєстрації ОСОБА_2 за вказаними параметрами не знайдено, тому у видачі судового наказу необхідно відмовити на підставі частини дев'ятої статті 165 ЦПК України, оскільки отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявниця звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права,які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що заява про видачу судового наказу про стягнення аліментів була подана нею за правилами альтернативної підсудності, тобто за її зареєстрованим місцем проживання відповідно до частини першої статті 28, статті 162 ЦПК України, відтак неотримання судом інформації про зареєстроване місце проживання боржника не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу, оскільки не свідчитиме про порушення правил підсудності.
Ураховуючи викладене, заявниця вважає, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та дійшов помилкового висновку про відмову у видачі судового наказу.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу.
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені у статті 163 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (пункт 4 частини третьої статті 163 ЦПК України).
У частині статті 165 ЦПК України визначений перелік підстав для відмови у видачі судового наказу.
Постановляючи ухвалу про відмову у видачі судового наказу на підставі частини дев'ятої статті 165 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що неможливо встановити зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , оскільки у Єдиному державному демографічному реєстрі інформація щодо місця реєстрації боржника за уведеними параметрами (дата народження та РНОКПП) не знайдено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам процесуального права.
Згідно із вимогами частини п'ятої статті 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
Як передбачено частиною сьомою статті 165 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідно частини дев'ятої статті 165 ЦПК Україниу разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Судом встановлено, що у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської областііз заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_2 аліментів на дитину.
При цьому заявниця зазначила, що боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання вимог частини п'ятої статті 165 ЦПК Українисудом першої інстанції було зроблено запити до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) боржника у справі.
Із відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру № 976651 та № 976667 від 19 грудня 2024 року вбачається, що інформація щодо місця реєстрації боржника ОСОБА_2 відсутня.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у видачі судового наказу у зв'язку з відсутністю інформації щодо місця проживання (перебування) боржника.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що заява про видачу судового наказу про стягнення аліментів може також подаватися за зареєстрованим місцем проживання заявниці не приймаються до уваги колегією суддів та спростовуються вимогами закону, з огляду на таке.
Відповідно до статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
За загальним правиломчастини першої статті 27 ЦПК України позовидо фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Частина перша статті 28 ЦПК України передбачає, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Разом з тим, частиною дев'ятою статті 165 ЦПК України, яка є спеціальною у даних правовідносинах, встановлено що, у разі, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Аналіз зазначених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що приписи частини дев'ятої статті 165 ЦПК Україниє спеціальною нормою, якою встановлена окрема імперативна підстава для відмови у видачі судового наказу, що не суперечить положенням статті 162 ЦПК України, оскільки йдеться не про порушення правил підсудності (пункт 9 частини першої статті 165 ЦПК України), а про неможливість отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) боржника (фізичної особи).
Отже, зважаючи на визначений процесуальним законом порядок розгляду та звернення до виконання судового наказу, обов'язковою умовою для його видачі є встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи - боржника.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а ухвала суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу в даній справі постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Між тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Тобто, у даному випадку стягувачка, встановивши інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника, не позбавлена можливості звернутися до суду з повторною заявою про видачу судового наказу або з позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки заявниця звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній