08 квітня 2025 року місто Київ
Справа № 761/3536/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8148/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої дії Вак Ольга Володимирівна на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі (постановлена у складі судді Анохіна А.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди
Позивач звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 12 180,54 грн матеріальної шкоди та 500 000 грн моральної шкоди.
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 29 січня 2025 року відмовив у відкритті провадження у справі.
Не погодившись з такою ухвалою, Вак О.В. в інтересах ОСОБА_1 17 лютого 2025 року подала через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована порушенням норм процесуального права.
На обґрунтування скарги апелянт зазначає, що позивачка, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не ставила позовних вимог про вирішення публічно-правового спору, а тому відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України, заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 лютого 2025 року поновив скаржнику строк на апеляційне оскарження, відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Ухвалою від 05 березня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судове засідання позивач та її представник- адвокат Вак О.В. не з'явилися, 03 квітня 2025 року Вак О.В. подала до суду заяву, у якій просила розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 та її представника, апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Визначені в позові відповідачі в судове засідання не викликалися, оскільки відповідного процесуального статусу у справі ще не набули.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим, а ДП «Документ» в розумінні ст. 4 КАСУ є суб'єктом владних повноважень, а відтак норми Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини не поширюють свою дію.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При вирішенні питання щодо належної юрисдикції такого спору колегія суддів виходить із того, що право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 визнано помилковим застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Зазначено, що для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір (пункт 29).
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Колегія суддів установила, що в цій справі позивачка звернулася із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, тобто застосувала спосіб захисту передбачений пунктами 8 та 9 ЦК України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов:
1) вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень;
2) такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16-а).
У цій справі на обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на протиправні дії зі сторони інспекторів прикордонного контролю, що виявилося в затримані на кордоні, обшуку авто, дослідженні особистих речей, відмові в перетині кордону, вилучені закордонних паспортів та інших діях, правомірність яких оспорюється позивачкою.
У зв'язку із такими діями позивачка стверджує, що зазнала моральної шкоди, а також понесла витрати матеріального характеру. При цьому, вимог про визнання таких дій протиправними позивачка не заявила.
Таким чином, однозначно встановлено, що спір у цій справі є спором про відшкодування шкоди завданої посадовою особою органу державної влади, що регулюється положеннями статті 1174 ЦК України.
Незгода позивачки із діями посадових осіб суб'єкта владних повноважень не свідчить про належність такого спору до категорії публічно-правових. Указані обставини є підставою позову та мають бути перевірені та дослідженні судом на предмет доведеності та обґрунтованості при вирішенні спору по суті.
Колегія суддів також вважає за можливе врахувати висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, відповідно до якого питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд загальної юрисдикції за правилами позовного провадження самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки Шевченківський районний суд ухвалу від 29 січня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі постановив із порушенням норм процесуального права, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст. 379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 19, 367, 374, 379-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої дії Вак Ольга Володимирівна , - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повна постанова складена 08 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: О.Ф. Мазурик
Л.Д. Поливач