08 квітня 2025 року місто Київ
Справа № 760/8576/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3234/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Сушко Л.П.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондар Антон Вікторович, на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі (постановлена у складі судді Усатової І.А.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Солом'янський відділ держаної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшли матеріали вищезазначеної позовної заяви, у якій позивач просить виключити з актового запису №2473 про народження ОСОБА_3 , вчиненого 07 серпня 2012, відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, відомості про батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В позовній заяві позивач посилалась на те, що її син ОСОБА_4 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , яка народилась після смерті сина, а колишня дружина сина влітку 2020 року звернулась до неї з позовом про визнання права на спадкове майно, позивачка вважала, що вона має право оспорити батьківство сина, після його смерті та захистити свої права.
Солом'янський районний суд міста Києва ухвалою від 16 квітня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі.
Не погодившись з такою ухвалою, Бондар А.В. в інтересах ОСОБА_1 04 жовтня 2024 року подав засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати.
На обґрунтування скарги апелянт зазначає, що позивачка звернулася до суду з позовом з інших підстав, ніж ті, що були встановленні в межах справ № 760/25731/13, № 760/6156/15-ц.
Зокрема, наразі Позивач буде просити суд призначити в справі судово-медичну генетичну експертизу на вирішення експертам будуть поставлені питання:
1) чи є ОСОБА_1 біологічною бабусею дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ?
2) чи існує кровна спорідненість між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?».
Київський апеляційний суд ухвалами від 11 березня 2025 року поновив скаржнику строк на апеляційне оскарження, відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначив справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судове засідання позивач та її представник- адвокат Бондар А.В. не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином в порядку статті 128 ЦПК України.
07 квітня 2025 року Бондар А.В. подав до суду клопотання, у якому просив розглянути апеляційну скаргу без участі скаржника та її представника, апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Визначені в позові відповідачі в судове засідання не викликалися, оскільки відповідного процесуального статусу у справі ще не набули.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що в позові ОСОБА_1 , який надійшов до Солом'янського районного суду міста Києва 11.04.2024, та раніше поданому нею позові, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Тобто є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц зроблено висновок щодо неприпустимості розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та щодо властивості судового рішення, що набрало законної сили. Зауважено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин (пункт 95).
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункти 81, 83, 84).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (пункт 7.42).
Отже, для застосування підстави для відмови у відкритті провадження, передбаченої пункті 2 частини першої статті 186 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції встановив, що як вбачається зі змісту позовних вимог, 22 листопада 2013 позивачка вже зверталась з позовом до відповідачки про виключення запису батька з актового запису про народження дитини та просила суд ухвалити рішення, яким виключити відомості про ОСОБА_4 , як батька дитини - ОСОБА_3 , народженої, з актового запису про народження дитини (справа № 760/25731/13).
Рішенням Солом'янського районного суд міста Києва від 23 травня 2014 позов позивачки було задоволено. Виключено з актового запису № 2473, внесеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві про народження ОСОБА_3 , запис про батька ОСОБА_4 .
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2014 року апеляційну скаргу сторони відповідача відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року скасовано ухвалу апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2014 року, справу передано на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2015 року апеляційну скаргу відповідачки задоволено. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові позивачки до відповідачки про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини відмовлено.
При новому розгляді апеляційним судом були враховані висновки суду касаційної інстанції, який зокрема вважав, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права. А саме: позивач пред'явила вимоги про виключення відомостей про померлу особу, як батька з актового запису про народження дитини, при цьому, позовна заява не містила вимоги про визнання померлого таким, що не є біологічним батьком дитини.
Під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій неодноразово призначались судово-медичні генетичні експертизи, на які не з'являлася відповідачка та її дочка.
Можливість проведення указаних експертиз позивачка обґрунтовувала довідкою Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 10 червня 2015, якою повідомлено, що при судово-медичному дослідженні трупу невідомого чоловіка № 2732 (2012 рік) було відібрано зразки крові, які зберігаються в архіві бюро, а придатність даних зразків для дослідження методом ДНК-аналізу може бути вирішена в ході проведення відповідного дослідження.
Призначені судами судово-медичні генетичні експертизи не були проведені у зв'язку із неявкою відповідача. Постановою Верховного суду від 14 серпня 2019 було вирішено касаційну скаргу відповідачки 1 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 та рішення апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 скасувати, в позові позивачки до відповідача, третя особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про оспорювання батьківства та зобов'язання вчинити дії відмовити.
В постанові Верховного суду було зазначено, що розглядаючи позов у даній справі про оспорювання батьківства ОСОБА_4 який записаний батьком дитини відповідача, однак помер до народження дитини, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково залишив поза увагою те, що позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів того, що померлий подавав за життя до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства щодо указаної дитини, у зв'язку із чим згідно вимог чинного законодавства такий позов задоволенню не підлягає.
Верховний суд рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 та рішення апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 скасував з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України із ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову у даній справі.
28 березня 2015 позивачка зверталася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів про оспорювання батьківства та зобов'язання вчинити дії. 01 березня 2016 року суд по цивільній справі № 760/6156/15-ц прийняв рішення, яким відмовив в задоволенні позову.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 у вищевказаній цивільній справі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 було скасовано, увалено нове рішення, яким позов було задоволено, а саме визнано померлого ОСОБА_4 таким, що не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , яку народила відповідачка 1 та виключити з актового запису № 2473 від 07 серпня 2012 про народження дитини ОСОБА_3 , вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві відомості про батька - « ОСОБА_4 ».
Постановою Верховного суду від 14 серпня 2019 було вирішено касаційну скаргу відповідачки 1 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 та рішення апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 скасувати. В позові позивачки до відповідача, третя особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про оспорювання батьківства та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Позивач вважає, що вона звертається до суду з позовом до відповідачів з інших підстав, оскільки в попередніх справах задля доведеності позовних вимог призначалася у справі судово-медична генетична експертиза на вирішення експертам якої було поставлено запитання: Чи є померлий ОСОБА_4 біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_4 ?
Наразі позивач буде просити суд призначити в справі судово-медичну генетичну експертизу на вирішення експертам будуть поставлені питання:
1) чи є ОСОБА_1 біологічною бабусею дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ?
2) чи існує кровна спорідненість між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?
Як вбачається з Єдиного реєстру судових рішень, постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі справа № 760/6156/15-ц (провадження № 61-25367св18) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01.03.2016 та рішення Апеляційного суду міста Києва від 24.10.2017 скасовано; в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про оспорювання батьківства та зобов'язання вчинити дії відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83819793).
У такій постанові, зокрема, зазначено, що:
«28 березня 2015 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини.
Свої вимоги мотивує тим, що 12 червня 2010 її син ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 . Після реєстрації шлюбу сімейне життя у них не склалося, і 09 червня 2011 ОСОБА_2 вивезла з їх квартири всі речі та поїхала в невідомому напрямку. Обоє вони мали намір розірвати шлюб і дата розірвання шлюбу була призначена на 26 червня 2012 року. Шлюб між сторонами так і не був розірваний, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 її син ОСОБА_4 трагічно загинув.
Як стало їй відомо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину, батьком якої записала її сина ОСОБА_4 , і без її відома зареєструвала дитину в її квартирі.
При житті сина йому не було відомо про вагітність дружини, і в зв'язку зі смертю до народження дитини, він не міг оспорити своє батьківство.
Зі слів сина їй відомо, що з 09 червня 2011 він з дружиною не підтримував будь-яких відносин, вони мали намір розірвати шлюб. ОСОБА_2 в цей час підтримувала стосунки з іншим чоловіком, тому позивач вважає, що саме він є батьком її дитини. Відповідач претендує на спадкове майно її сина в інтересах дитини, біологічним батьком якої він не являється.
Посилаючись на зазначене, позивач просила суд визнати померлого ОСОБА_4 таким, що не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключити відомості про ОСОБА_4 як батька дитини ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису про народження дитини, яка була зареєстрована відділом РАЦС Солом'янського районного управління юстиції в м. Києві».
В обґрунтування вказаної постанови Верховного Суду від 14.08.2019 вказано, що:
«Статтею 137 СК України визначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.
Зокрема, частиною першою вказаної статті встановлено, що якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.
Оскільки оспорення батьківства під час вагітності жінки в силу положень частини 3 статті 136 СК України неможливе, норма частини першої статті 137 СК України дає право чоловікові матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства.
Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в живих (частина перша статті 137 СК України), на підставі цієї заяви оспорити батьківство зможуть його спадкоємці.
Тобто, предметом доказування в справах про оспорювання батьківства на підставі частини першої статті 137 СК України є подання чоловіком матері дитини за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства щодо дитини.
Розглядаючи позов у даній справі про оспорювання батьківства ОСОБА_4 , який записаний батьком дитини відповідача, однак помер до народження дитини, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково залишили поза увагою те, що позивач не надала жодних належних та допустимих доказів того, що померлий подавав за життя до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства щодо указаної дитини, у зв'язку із чим згідно вимог чинного законодавства такий позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на зазначене, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 та рішення апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України із ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову у даній справі.»
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до встановлених обставин справи вбачається, що в позові ОСОБА_1 , який надійшов до Солом'янського районного суду міста Києва 11.04.2024, та раніше поданому нею позові, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, а тому суд вважає, що у даному випадку наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі з огляду на приписи ч. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. При цьому є таке що набрало законної сили рішення суду, постановлене між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Встановлена цивільним процесуальним законом неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили, яке згідно зі статтею 129-1 Конституції України та статті 18 ЦПК України є обов'язковим для усіх органів та осіб.
Таке повністю узгоджується із принципом юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права і відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності (визначеності), який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, а сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява №52854/99).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позов у цій справі заявлений з інших підстав (доведення біологічної неспорідненості, через поставлення на вирішення судово-медичної генетичної експертизи інших питань, щодо спорідненості дитини та бабусі), оскільки сам по собі спосіб доведення заявлених вимог (зокрема, проведення ДНК-дослідження або подання та дослідження нових доказів) не змінює ані предмета позову (оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису), ані підстав позову (наявність чи відсутність кровної спорідненості померлого з дитиною).
Фактично позивачка в усіх справах звертається з тотожними вимогами до тих самих осіб та на тих самих правових і фактичних засадах. При цьому різні способи підтвердження (спростування) біологічного батьківства, зокрема за допомогою аналізу зразків крові чи залученням інших методів генетичного дослідження, не можуть бути підставою для висновку, що позовні вимоги заявлені з інших підстав.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність.
Колегія суддів також враховує, що у відкритті провадження у цивільній справі № 760/5982/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Солом'янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька було відмовлено за аналогічних обставин також і ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року в складі судді Зуєвич Л.Л. Вказана ухвала позивачкою не оскаржувалася та набрала законної сили, що свідчить про фактичну згоду із відповідною ухвалою та її мотивами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів установила, що при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права та дійшов законних і обґрунтованих висновків про тотожність позову, поданого позивачкою в цій справі із позовами, поданими нею в межах справ № 760/25731/13 та № 760/6156/15-ц, в яких аналогічні вимоги вже були вирішені і рішення набрали законної сили, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондар Антон Вікторович, - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 08 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: О.Ф. Мазурик
Л.П. Сушко