П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7069/24
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної військової адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
26 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати дії Миколаївської обласної військової адміністрації, а саме відмову у заміні виконання військового обов'язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою для позивача протиправними та зобов'язати видати рішення про направлення позивача на альтернативну службу під час мобілізації в умовах воєнного стану;
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме відмову у заміні виконання військового обов'язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою для позивача, протиправними та зобов'язати замінити виконання військового обов'язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою позивачем.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ним до Миколаївської обласної військової адміністрації та ІНФОРМАЦІЯ_2 подано заяви про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями, а саме належністю до релігійної організації «Релігійна громада міжнародного товариства свідомості «Крішни», однак відповідачі відмовили у проходженні позивачем альтернативної служби.
Відповідачі заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, що альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу», віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період чинне законодавство не передбачає. Щодо віровчення позивача, яке закликає не використовувати зброю проти інших людей та не бути співучасником вбивства людей, відповідачі наголосили, що у Збройних Силах України існує значна кількість професій та посад, що не пов'язані з безпосередньою участю у бойових діях та перебування на яких не суперечить заповіді «не вбий».
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що з моменту введення воєнного стану в Україні (24.02.2022) по даний час конституційні права громадян на заміну військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою з релігійних мотивів, що гарантуються нормами прямої дії, закріпленими в статті 35 Конституції України, за уповноваженими органами в порядку та у спосіб передбачений Конституцією та законами України не обмежені, а їх обмеження в інший спосіб є прямим порушенням конституційних прав громадянина України, закріплених в Основному Законі держави Україна.
Відповідачі надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , відповідно до довідки Міжнародного товариства свідомості Крішни Релігійної громади свідомості Крішни м. Миколаєва №06/01/24 від 01.01.2024 року, є віруючим Релігійної Громади товариства Свідомості Крішни в м. Миколаєві (а.с. 10).
27 травня 2024 року позивач направив до Миколаївської обласної військової організації заяву про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями на підставі ч. 4 статті 35 Конституції України.
Листом від 11.06.2024 року №С-281-24-118/24 Миколаївська обласна військова адміністрація повідомила позивачу, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких' законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ, який набрав чинності з 18.05.2024 року, скасовано такий вид військової служби як строкова військова служба та запроваджено базову військову службу.
Зміни до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» щодо можливості заміни альтернативною (невійськовою) службою базової військової служби не вносились.
Порядок заміни виконання військового обов'язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою для громадян з урахуванням їх релігійних переконань вищезазначеним Законом також не регламентовано.
Також позивачу повідомлено, що до повноважень обласної військової адміністрації та її структурних підрозділів, визначених чинним законодавством, не віднесено розгляд заяв про звільнення від призову на військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації, тому запропоновано звернутись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку.
02 липня 2024 року позивач направив до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями на підставі ч. 4 статті 35 Конституції України.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.07.2024 р. №1/1/8659 позивачеві відмовлено у задоволенні заяві та повідомлено, що порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України «Про альтернативну службу» не встановлено.
Вважаючи протиправною відмову відповідачів у заміні військової служби альтернативною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному випадку позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан».
В подальшому воєнний стан продовжено відповідними Указами та на час розгляду справи не припинений.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка запроваджена на всій території України.
За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає проходження військової служби.
За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно частини першої статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
За обставинами справи, ОСОБА_1 наголошує, що є членом релігійної організації «Релігійна громада Міжнародного товариства свідомості Крішни», що на його переконання дає право на заміну військової служби альтернативною.
Дійсно, частиною 4 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Відповідно до п.3 цієї статті, військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
взяття громадян на військовий облік;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
З вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, ані Законом № 2232, ані Законом 3543 не передбачено право на заміну військової служби альтернативною службою під час мобілізації.
Так, організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).
Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме «строкової військової служби». Право на альтернативну службу не є абсолютним і може бути обмежене в період воєнного або надзвичайного стану, що вірно зазначено судом першої інстанції.
Отже, у спірному випадку позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Судова колегія наголошує, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Враховуючи те, що позивач підлягає мобілізації на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, підстави для заміни військової служби альтернативною відсутні.
Крім того колегія суддів зазначає, що Законом №3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Додатково колегія суддів враховує, що під час розгляду справи, наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-21/11 від 05 лютого 2025 року, відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 2 Критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року № 76, затверджений Перелік посад військовозобов'язаних священослужителів, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний стан.
Зазначеним переліком дозволено бронювати священослужителів, які є керівниками релігійних організацій або їх заступниками, або працівниками уповноваженими на проведення богослужінь, які працюють в релігійних організаціях на умовах трудового договору в кількості, що є необхідною для забезпечення належної діяльності релігійних організацій.
ЄСПЛ, неодноразово розглядаючи справи за заявами членів Релігійного об'єднання «Свідки Єгови» (зокрема у рішенні від 31.07.2008 «Релігійне товариство Свідків Єгови та інші проти Австрії» («Religionsgemeinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria», заява №40825/98), констатував, що особливе ставлення влади до заявників, аніж до інших релігійних організацій, є порушенням статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 9 Конвенції.
Так, ЄСПЛ нагадав, що право релігійного товариства на автономне існування у державі є незамінним для плюралізму у демократичному суспільстві. Відповідно до національного права релігійні об'єднання користуються привілейованим становищем у різних ділянках суспільного життя. З огляду на ці переваги державі належить залишатись нейтральною і надати на недискримінаційних умовах справедливі можливості усім релігійним групам, зокрема щодо реалізації їхніх прав.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що позивач міг би мати право на бронь від мобілізації в разі виконання аналогічних по суті обов'язків в Релігійній Громаді товариства Свідомості Крішни в м. Миколаєві, що й священнослужителі, які працюють за трудовим договором,
Однак позивач відповідних доказів не надав, а зазначив, що є членом релігійної організації.
Отже з матеріалів справи не вбачається законних підстав для заміни позивачу військової служби альтернативною або для бронювання позивача за релігійними переконаннями.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 12 серпня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко