Справа №757/860/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2071/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
19 березня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 62023000000000178 від 28.02.2023 року,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року задоволено клопотання прокурора першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт із забороною відчуження та користування на автомобіль марки «KIA SPORTAGE», № кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, у задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального про арешт майна (автомобіля), вилученого у ОСОБА_6 в рамках кримінального провадження №62023000000000178 від 28.02.2023 року - відмовити та скасувати ухвалу суду першої інстанції про арешт майна, яке було вилучено слідчим 04.11.2024 року, в рамках кримінального провадження № 62023000000000178 за адресою: с. Новоолександрівка, Дніпропетровської області, вул. Крайня, 14, а саме: автомобіля KIA Sportage, 2021 р. випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , VIN- НОМЕР_4 .
Крім цього, апелянт просить на підставі п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК України зобов'язати уповноважених осіб повернути вказане майно ОСОБА_6 та зобов'язати уповноважених осіб повернути ОСОБА_6 ключі від автомобіля КІА Sportage, 2021 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 , Vin-code НОМЕР_5 з брелком сигналізації; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобіля КІА Sportage, 2021 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 , Vin-code НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 .
У випадку якщо апеляційний суд дійде висновку про обґрунтованість арешту, накладеного на автомобіль, скаржник просить зобов'язати уповноважених осіб повернути автомобіль ОСОБА_6 разом з ключами та документами на відповідальне зберігання з правом користування.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, апелянт вказує, що судове засідання було проведено без виклику сторін та інших зацікавлених осіб. Про існування судового рішення представник власниці майна дізнався випадково, лише 10.02.2025 року з Єдиного реєстру судових рішень, через що був позбавлений можливості оскаржити зазначену ухвалу у встановлений законом строк. У зв'язку з цим скаржник просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження, бо він пропущений не з вини представника, а з вини слідчого судді, яка позбавила представника та власницю майна можливості взяти участь у судовому засіданні, не повідомивши належним чином про це засідання, і не забезпечила їх належне та своєчасне ознайомлення, вручення та роз'яснення оскаржуваного судового рішення.
В апеляційній скарзі представник зазначає, що слідчий суддя діяв упереджено, ухвала суду є незаконною і необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, ігноруванням практики Європейського суду з прав людини.
На думку адвоката, оскаржувана ухвала ґрунтується на припущеннях, довільному тлумаченні КПК судом та задовольняє необґрунтоване клопотання прокурора, не підкріплене доказами. Судове рішення належним чином не мотивовано, порушує права третьої особи власниці арештованого автомобіля, яка не є стороною кримінального провадження, права передбачені положеннями ст. 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема права володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, яке було без існування на те обґрунтованих підстав, вилучено правоохоронними органами та незаконно арештовано судом першої інстанції.
Зазначене зокрема порушує ст. 370, 409 КПК України, отже рішення суду першої інстанції підлягає оскарженню та скасуванню або зміні.
Також апелянт зазначає, що 04.11.2024 року старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління ДБР ОСОБА_10 , в рамках кримінального провадження № 62023000000000178 провів обшук за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами зазначеної слідчої дії було складено протокол обшуку, відповідно до змісту якого метою обшуку було виявлення у домоволодінні ОСОБА_11 підозрюваного ОСОБА_12 .
Не зважаючи на визначену мету обшуку, в ході його проведення слідчим було вилучено майно, належне третій особі ОСОБА_6 , яка не має жодного відношення до зазначеного кримінального провадження, а саме: автомобіль КІА Sportage, 2021 року випуску; ключі від автомобіля з брелком сигналізації; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Вказує, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2024 року у справі 757/52581/24-к було надано дозвіл на проведення обшуку домоволодіння по АДРЕСА_1 , у зв'язку з невідкладним випадком, пов'язаним із врятуванням майна та збереження речових доказів, а саме: автомобіля КІА Sportage, 2021 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 , Vin-code НОМЕР_1 ; ключів від автомобіля КІА Sportage, 2021 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 , Vin-code НОМЕР_1 з брелком сигналізації; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля КІА Sportage, 2021 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 , Vin-code НОМЕР_1 , № НОМЕР_6 .
Розглядаючи скаргу адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах власниці майна ОСОБА_6 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, слідча суддя ОСОБА_13 визнала майно, вилучене у ОСОБА_6 , тимчасово вилученим та відмовила в задоволенні скарги адвоката з тієї підстави, що стороною обвинувачення було ініційоване клопотання про арешт майна, однак станом на день розгляду скарги, рішення суду по клопотанню прокурора не було, отже на думку слідчої судді ОСОБА_13 позиція адвоката щодо ненакладення арешту була передчасною.
Наступного дня 24.01.2025 року, слідча суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 без існування на те підстав - розглянула клопотання прокурора без виклику власниці майна, оскільки прокурор клопотав про розгляд справи без повідомлення власниці майна з метою запобігання його відчуженню, з чим погодилась слідча суддя ОСОБА_1 всупереч принципам змагальності та рівності сторін.
Однак автомобіль, ключі та документи до нього були вилучені у власниці ще 04.11.2024 року, що унеможливлювало відчуження майна власницею на момент розгляду клопотання судом 24.01.2025 року. Отже розгляд справи без власниці майна та її представника відбувся з надуманих підстав.
Посилається на те, що слідча суддя ОСОБА_1 зазначила, що майно не було тимчасово вилученим, а тому вважає за доцільне здійснювати розгляд клопотання без виклику власниці майна. При цьому, днем раніше 23.01.2025 року інша слідча суддя того ж суду ОСОБА_13 визнавала вилучене майно тимчасово вилученим.
Тобто, коли Печерському районному суду треба не задовольнити скаргу адвоката про повернення майна власниці, суд визнає майно тимчасово вилученим та зазначає, що треба дочекатися рішення про його арешт. Коли суду треба задовольнити клопотання прокурора про арешт майна та розглянути клопотання без виклику сторін та інших зацікавлених осіб, Печерський суд зазначає, що майно не є тимчасово вилученим.
Такі дії слідчих суддів Печерського районного суду свідчать про упереджене ставлення до власниці майна та її представника, довільне тлумачення судом положень КПК на користь сторони обвинувачення, необґрунтованість та невмотивованість судового рішення про арешт майна.
На думку представника власника майна, у даному кримінальному провадженні обшук та вилучення майна було здійснено ще 04.11.2024 року.
Відповідно до інформації про стан розгляду справ, клопотання прокурора про арешт майна ОСОБА_6 надійшло до Печерського районного суду лише 14.01.2025 року, отже, прокурором було порушено процесуальні строки, визначені КПК для звернення з відповідним клопотанням, що не було враховано суддею ОСОБА_1 .
Таким чином, вилучене майно підлягало поверненню власниці, а накладений на нього арешт є незаконним.
Апелянт зазначає і про те, що така позиція слідчої судді є незаконною та упередженою з огляду на наступне.
Так, власниця автомобіля ОСОБА_6 є дружиною ОСОБА_12 , якому 04.11.2024 року було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Згідно з текстом підозри, ОСОБА_12 з листопада 2021 року діяв як учасник злочинної організації.
Арештований автомобіль було придбано ОСОБА_12 до зазначених у підозрі подій, а саме 14.09.2021 року, що підтверджується квитанцією № 34481529 про здійснення касової операції від 14.09.2021 року та іншими документами.
05.01.2024 року ОСОБА_12 перереєстрував транспортний засіб на ОСОБА_6 , тобто майже за рік до обшуку, під час якого автомобіль було вилучено, та до повідомлення ОСОБА_12 про підозру.
На момент перереєстрації автомобіля на ОСОБА_6 , ОСОБА_12 не мав жодного процесуального статусу у інкримінованому кримінальному провадженні та був нічим не обмежений у своїх правах розпоряджатися власним майном. Отже, ОСОБА_6 є добросовісним набувачем.
Перереєстрація автомобіля не мала на меті уникнення конфіскації майна та була здійснена без порушення закону. Прокурором не доведено, що перереєстрація мала ознаки удаваної угоди або була способом приховування активів.
Власниця майна ОСОБА_14 не знала і не могла знати про інкриміновану ОСОБА_12 злочинну діяльність, зокрема і через те що ОСОБА_12 злочинною діяльністю не займався і нічого такого їй з цього приводу не розповідав.
ОСОБА_6 готова підтвердити особисто апеляційному суду свою необізнаність, щодо правопорушень, інкримінованих ОСОБА_12 , якщо апеляційний суд буде вважати за потрібне викликати її у судове засідання.
Відповідно до ч. 5 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.
Таким чином, арешт майна ОСОБА_6 з підстав можливої спеціальної конфіскації є незаконним.
Адвокат вказує, що прокурором у клопотанні про арешт жодним чином не доведено зв'язку між можливою злочинною діяльністю ОСОБА_12 та арештованим автомобілем. Також не доведено жодних підстав для спеціальної конфіскації автомобіля, зокрема, що ОСОБА_12 отримував кошти від злочинної діяльності, за які міг придбати цей автомобіль, або що транспортний засіб був пов'язаний із кримінальними правопорушеннями, у яких ОСОБА_12 підозрюють. Клопотання прокурора в цій частині ґрунтується лише на припущеннях.
Зазначає, що у клопотанні прокурор не вказує, яку саме незаконну діяльність здійснював ОСОБА_12 , а також не розкрив зв'язок цієї діяльності з автомобілем.
При цьому, ОСОБА_12 був офіційно працевлаштований на підприємстві ТОВ "ЕФЕКТИВНЕ ВУГЛЕВИДОБУВАННЯ", яке фігурує у кримінальному провадженні, тобто усього лише виконував свої трудові обов'язки відповідно до КЗпП, що підтверджується записами у його трудовій книжці.
У повідомленні про підозру ОСОБА_12 зазначено, що він діяв як учасник злочинної організації з листопада 2021 року, проте в матеріалах провадження відсутні докази початку інкримінованої злочинної діяльності ОСОБА_12 саме з цього періоду. Навпаки, згідно з трудовою книжкою, ОСОБА_12 був офіційно працевлаштований у ТОВ "ЕФЕКТИВНЕ ВУГЛЕВИДОБУВАННЯ" лише 04.10.2022 року.
Крім того, відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_12 та ОСОБА_6 з березня 2022 року проживали у м. Володимир-Волинський, Волинської області до моменту працевлаштування ОСОБА_12 у жовтні 2022 року у м. Києві.
18.12.2023 року ОСОБА_12 взагалі звільнився з ТОВ «ЕФЕКТИВНЕ ВУГЛЕВИДОБУВАННЯ» за угодою сторін.
На переконання апелянта, ці факти доводять, що ОСОБА_12 фізично не міг брати участь у злочинній діяльності з листопада 2021 року, оскільки раніше він проживав у м. Маріуполь та працював за основним місцем роботи в ТОВ «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «МАРІУПОЛЬСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА» в департаменті бізнес-аналітики на посаді менеджера з 25.06.2018 року по 02.05.2022 року, що підтверджується довідкою №1 від 12.04.2022, виданою цим ТОВ. До жовтня 2022 року ОСОБА_12 не мав жодних трудових чи інших зв'язків з ТОВ "ЕФЕКТИВНЕ ВУГЛЕВИДОБУВАННЯ". Це спростовує будь який зв'язок арештованого автомобіля, придбаного 14.09.2021 року з кримінальними правопорушення, та підтверджує відсутність доказів участі ОСОБА_12 у злочинній організації в зазначений прокурором період.
Щодо самого ОСОБА_12 , то він заперечує свою причетність до кримінальних правопорушень і зазначає, що до жовтня 2022 року навіть не знав про існування ТОВ «ЕФЕКТИВНЕ ВУГЛЕВИДОБУВАННЯ», допоки туди не працевлаштувався.
Отже, арештований автомобіль було придбано ОСОБА_12 14.09.2021 року, тобто ще до подій, вказаних у підозрі, до листопада 2021 року і задовго до працевлаштування в ТОВ «ЕФЕКТИВНЕ ВУГЛЕВИДОБУВАННЯ» 04.10.2022 року. Це підтверджує неможливість застосування спеціальної конфіскації до арештованого автомобіля, який належить ОСОБА_6 на законних підставах.
Власник майна ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника власника майна адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна та її представника.
Як зазначено в апеляційній скарзі, про існування оскаржуваної ухвали представник власниці майна дізнався з ЄДРСР 10.02.2025 року, тоді як апеляційну скаргу подано 11.02.2024 року, тобто в межах строку, передбаченого п. 3 ч. 2, абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.
З врахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023000000000178, у якому ОСОБА_12 серед інших повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 240 КК України.
У даному кримінальному провадженні досліджуються обставини діяльності злочинної організації, створеної ОСОБА_15 , яка з використанням підконтрольних підприємств ТОВ «Дейл базис» (код ЄДРПОУ 42537482), ТОВ «Ефективне видобування» (код ЄДРПОУ 42602776), ТОВ «Техіновація» (код ЄДРПОУ 35293307), ТОВ «Східна вугледобувна група» (код ЄДРПОУ 44992048), ТОВ «Ареал» (код ЄДРПОУ 20048246), у вересні 2021 року, шляхом погрози застосування фізичної сили, захопила територію та у подальшому, за допомогою підроблених документів, майнові права на земельну ділянку за адресою с. Курицине, Краматорського району Донецької області, вул. Робоча, 1а (кадастровий номер земельної ділянки 1420387300:01:000:2075), після чого без наявності спеціального дозволу, у період з листопада 2021 року по листопад 2024 року здійснювали незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення (кам'яного вугілля) з колишнього вентиляційного каналу шахти «Свято-Покровська», після чого таке вугілля реалізовувалося за готівку та в безготівковій формі через низку афілійованих приватних підприємств для бюджетних установ, фізичним та юридичним особам, а отримані кошти частково розподілялись між членами злочинної організації та використовувалися для продовження протиправної діяльності.
Вищевказаними протиправними діями, на теперішній час зафіксовано факт незаконного видобутку кам'яного вугілля об'ємом 53 335,71 тон, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків державі на загальну суму 979 922 036 гривень.
За результатами досудового розслідування, у зв'язку з наявністю достатніх підстав, 04-05.11.2024 організатору та 9 членам злочинної організації повідомлено про підозру, зокрема й ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українцю, громадянину України, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 240 КК України.
На теперішній час, з метою відшкодування збитків, завданих державі, які становлять майже 1 млрд. грн., проводяться відповідні заходи для встановлення майна підозрюваних та іншого майна, на яке може бути накладено арешт.
Відповідно до інформації Головного сервісного центру МВС України встановлено, що 05.01.2024 року підозрюваний ОСОБА_12 перереєстрував свій транспортний засіб - автомобіль марки «KIA SPORTAGE», № кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску, за своєю дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який до цього часу належав на праві власності підозрюваному. Автомобіль було перереєстровано після проведення 14.12.2023 року обшуків, у тому числі і у ОСОБА_12 , у рамках кримінального провадження №62023000000000178.
Водночас, відповідно до матеріалів оперативного підрозділу, підтверджених фотознімками з дорожніх камер, встановлено, що зазначеним автомобілем постійно користується підозрюваний ОСОБА_12 , у зв'язку з чим у сторони обвинувачення є обґрунтовані підстави вважати, що указаний автомобіль фактично належить підозрюваному, але був формально оформлений на його дружину з метою уникнення можливої конфіскації майна, оскільки був у власності підозрюваного під час його активної участі у злочинній організації та вчиненні інкримінованих йому злочинів. Факт користування ОСОБА_12 вищевказаним автомобілем підтверджується і проведеними 14.12.2023 року та 04.11.2024 року обшуками цього автомобіля, під час яких був присутній сам підозрюваний і в результаті яких вилучено документацію щодо діяльності, пов'язаної з незаконним видобутком вугілля.
14.01.2025 року прокурор першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просив накласти у кримінальному провадженні № 62023000000000178 від 28.02.2023 року арешт на майно, яке фактично належить підозрюваному ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на автомобіль марки «KIA SPORTAGE», № кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску,який формально належить його дружині ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною користування, відчуження, передачі у власність (користування) іншим особам.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ст. 96-1 КК України передбачено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-2 КК України встановлено, що спеціальна конфіскація застосовується зокрема у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення га/або є доходами від такого майна.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено накладення арешту на майно з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Прокурор зазначав, що ОСОБА_12 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, якими заподіяно матеріальної шкоди державним інтересам у вигляді збитків на майже 1 млрд. гривень, та за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, а тому накладення арешту на майно з метою забезпечення спеціальної конфіскації є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту, а також недопущення відчуження наведеного майна.
При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження у ході досудового розслідування не встановлено.
Враховуючи обставини провадження, тяжкість вчинення кримінальних правопорушень, а також передбачене покарання за вчинені злочини, є достатні підстави вважати, що існує реальна загроза подальшого незаконного відчуження вищезазначеного у клопотанні майна.
Враховуючи те, що незастосування такого заходу забезпечення може призвести до відчуження вищезазначеного майна, а настання наведених наслідків перешкоджатиме досягненню завдань кримінального провадження у вигляді можливої спеціальної конфіскації майна, прокурор звернувся з даним клопотанням до суду.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року задоволено клопотання прокурора першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт із забороною відчуження та користування на автомобіль марки «KIA SPORTAGE», № кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою ст.ст. 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно п.п. 1, 2 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту із забороною відчуження та користування на автомобіль марки «KIA SPORTAGE», № кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), з тих підстав, що вказане майно підлягатиме можливій подальшій спеціальній конфіскації у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України, з врахуванням того, що ОСОБА_12 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 240 КК України.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту із забороною відчуження та користування на вказане рухоме майно, оскільки воно відповідає ознакам передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України, а метою такого арешту є забезпечення спеціальної конфіскації.
Також, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що накласти арешт на зазначене рухоме майно необхідно для недопущення вчинення протиправних дій, які спрямовані на уникнення покарання, перешкоджання встановленню обставин вчинення злочинів, та створення перешкод у здійсненні спеціальної конфіскації майна, а тому є всі підстави, передбачені ч. 11 ст. 170 КПК України, для заборони відчуження та користування вказаним автомобілем.
Слід зауважити, що наявні матеріали кримінального провадження, які ретельно досліджені слідчим суддею місцевого суду та колегією суддів апеляційної інстанції, свідчать про те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на автомобіль марки «KIA SPORTAGE», № кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане чи знищене.
Таким чином, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на належний ОСОБА_6 автомобіль, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати майна (автомобіля), яким, відповідно до матеріалів провадження, фактично володіє підозрюваний ОСОБА_12 , і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання його завдань, які передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_12 не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що вищевказаний автомобіль належить ОСОБА_6 і вона є добросовісним набувачем, колегія суддів відхиляє, оскільки ці доводи не являються перешкодою для накладення арешту на майно з метою спеціальної конфіскації.
Необгрунтованими є і доводи скарги в частині того, що транспортний засіб було набуто ОСОБА_12 у вересні 2021 року, до подій, які встановлюються в рамках кримінального провадження № 62023000000000178, та доводи про те, що ОСОБА_12 відчужив його на користь ОСОБА_6 до проведення обшуку і вручення йому підозри, оскільки ці доводи не являються передбаченою законом підставою для відмови у накладенні арешту на майно з метою спеціальної конфіскації на момент розгляду відповідного клопотання. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що наявність чи відсутність підстав для застосування спеціальної конфіскації встановлюються судом під час розгляду справи по суті і не являються тією обставиною, яка входить до предмету оцінки слідчого судді при вирішенні клопотання прокурора про арешт майна на стадії розгляду такого клопотання.
Досудове розслідування на даний час ще триває і ці обставини також підлягають перевірці при його проведенні, тому в такому випадку, вбачається за можливе застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, на майно, яке підлягає спеціальній конфіскації (ч. 1 ст. 96-2 КК України), має бути накладено арешт, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить досягненню завдань кримінального провадження.
На противагу вищевказаним доводам, як убачається із матеріалів кримінального провадження та клопотання прокурора, органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів того, що автомобілем «KIA SPORTAGE», № кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску, постійно користується підозрюваний ОСОБА_12 , у зв'язку з чим стороною обвинувачення доведено наявність обґрунтованих підстав вважати, що указаний автомобіль фактично належить підозрюваному. При цьому, не накладення арешту на вказаний автомобіль надасть реальну можливість його власникові ОСОБА_6 здійснити його відчуження, що, таким чином, перешкоджатиме досягненню завдань кримінального провадження.
Посилання апелянта на недотримання слідчим вимог ч. 5 ст. 171 КПК України при зверненні з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, не впливає на правильність висновків про доведеність слідчим мети та підстав для накладення арешту за викладених у клопотанні обставин та суть прийнятого рішення, а тому колегія суддів вважає, що вказана обставина не є безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.
Колегією суддів також перевірено доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна та її представника. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційних скаргах доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4