09 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/671/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення комісії утвореної при ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову ОСОБА_1 у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особі на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років;
зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як особі, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 видати ОСОБА_1 відповідний документ про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Позов мотивовано тим, що на утриманні у позивача перебує 3 неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дитина від першого шлюбу та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 діти народжені без укладення шлюбу, з огляду на що, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 про відмову ОСОБА_1 у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є протиправним та незаконним, а також прийнятим з порушенням вимог діючого законодавства, що регулює дані правовідносини, оскільки ОСОБА_1 було подано всі документи, що підтверджують право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачене п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд ухвалою від 06.02.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов. Також, суд ухвалою від 20.03.2025 відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
ІНФОРМАЦІЯ_9 у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні вимог в повному обсязі та зазначає, що з переліку документів, визначених Додатком 5, позивач щодо утримання ОСОБА_5 надав лише свідоцтво про народження. Проте це недостатня підстава для відстрочки, оскільки необхідно підтвердити утримання дитини документально, як це встановлено Додатком 5.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
ОСОБА_1 є батьком 3 неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження від 25.12.2012 серії НОМЕР_1 , від 14.04.2023 серії НОМЕР_2 та від 02.07.2020 серії НОМЕР_3 .
Маючи намір отримати відстроку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною заявою від 16.12.2024, направленою до відповідача 17.12.2024 та отриманою відповідачем 19.12.2024, до якої було додано:
копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ;
копію вказаних вище свідоцтв про народження дітей;
копію тимчасового посвідчення ОСОБА_1 ;
копію довідки про фактичне проживання без реєстрації ОСОБА_1 ;
копію витягу з реєстру територіальної громади про реєстрацію проживання ОСОБА_6 ;
копію витягу з реєстру територіальної громади про реєстрацію проживання ОСОБА_3 ;
копію витягу з реєстру територіальної громади про реєстрацію проживання ОСОБА_4 ;
копію довідки про відсутність заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 ;
копію витягу з ДРАЦСГ щодо реєстрації народження ОСОБА_2 ;
копію витягу з ДРАЦСГ щодо реєстрації народження ОСОБА_3 ;
копію витягу з ДРАЦСГ щодо реєстрації народження ОСОБА_4 ;
копію судового рішення про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 ;
копію договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дітей та сплату аліментів на дітей.
За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, відповідачем прийнято рішення у формі протоколу від 26.12.2024 №57, яким позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з підстав відсутності документів, визначених у п.3 ч.1 додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560, а саме свідоцтва про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_6 та договору між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні щодо ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що вказане рішення відповідача про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є протиправним, оскільки на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач має право на відстрочку, як чоловік на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років, та заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої не перевищує суму платежів за три місяці відсутня.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додаток 5 цього Порядку визначає Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до додатку 5 Порядку №560 документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII є:
свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Як встановлено судом, позивачу було відмовлено у наданні відстрочки з огляду на неподання документів, визначених у п.3 ч.1 додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560, а саме свідоцтва про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_6 та договору між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні щодо ОСОБА_2 .
Суд наголошує, що Порядок №560 містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей, але не є виключним. Тобто, обставини перебування на утриманні позивача 3х неповнолітніх дітей, можуть бути підтверджені, на думку суду, і іншими доказами та обставинами.
Щодо відсутності свідоцтва про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_6 , від якої позивач має двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвами про народження та витягами з ДРАЦСГ щодо реєстрації народження дітей, та які спільно проживають з позивачем за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про фактичне місце проживання особи без реєстрації, витягами з реєстру територіальної громади, суд зауважує, що хоч Порядок №560 і визначає необхідність подання такого свідоцтва, його відсутність не може вважатися відсутністю у особи права на отримання відстрочки відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, з огляду на те, що в силу приписів даної норми, визначальним є факт саме утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а не реєстрація шлюбу з ОСОБА_6 .
Крім того суд враховує, що між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дітей та сплату аліментів на дітей.
Також суд наголошує, що виходячи з положень ст.3 Сімейного кодексу України, якою надано визначення поняттю сім'ї, можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, оскільки сім'я, серед іншого, створюється на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що свідчить відсутність обов'язку осіб реєструвати свої відносини шляхом укладання шлюбу.
Суд констатує, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач жодним чином не спростовує факт утримання позивачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 , натомість, наданими на адресу ІНФОРМАЦІЯ_10 документами, повністю підтверджується перебування на утриманні позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Щодо відсутності договору між батьками про те, з ким буде проживати дитина та участь другого з батьків у її вихованні щодо ОСОБА_2 , суд повторно звертає увагу відповідача на те, що в силу приписів п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, визначальним є факт утримання.
Згідно із частиною першою статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Суд зазначає, що чинне законодавство не передбачає обов'язковості укладення між батьками письмового договору, а обов'язок щодо утримання батьком своєї дитини випливає з положень частини першої статті 180 СК України, згідно якої батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
А отже, з урахуванням попереднього висновку, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли він не одружений на їх матері.
При цьому, згідно із частинами першою та другою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина перша статті 183 СК України).
Частиною пя'тою статті 183 СК України встановлено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
З матеріалів справи слідує що на утримання ОСОБА_2 позивачем сплачуються аліменти, відповідно до рішення суду Деснянського районного суду міста Чернігова від 02.02.2021 №750/10193/20, при цьому, своєчасність сплати аліментів та відсутність заборгованості по їх сплаті підтверджується довідкою від 09.12.2024, виданою Деснянським відділом державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які також надавалися відповідачу.
Тобто, вищевказані документи у повному обсязі свідчать про утримання позивачем сина від попереднього шлюбу.
З аналізу вищенаведеного, суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ надано належні документи, які можуть підтверджувати факт утримання 3 неповнолітніх дітей.
Отже, з урахуванням встановлений у цій справі обставин суд вважає доведеним факт перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність у нього заборгованості по сплаті аліментів.
Разом з тим, відповідач не надав оцінки наявним документам, посилаючись на відсутність підтверджуючих документів, встановлених Порядком №560, перелік яких не є виключним.
З аналізу вище наведеного, суд дійшов переконання, що позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надав належні документи, які підтверджують його право на отримання відстрочки від призову.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув та не здійснив перевірку наявності (відсутності) підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, оформленого протоколом комісії від 26.12.2024 №57.
Тому, ефективним способом захисту порушеного права позивача, суд вважає визнання протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_10 , оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_10 від 26.12.2024 №57, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зобов'язання відповідача в особі комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_10 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.
Щодо вимоги зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 видати ОСОБА_1 відповідний документ про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає, що оскільки відстрочка позивачу не надавалась, такі вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
А отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.12.2024 №57, про відмову у наданні ОСОБА_1 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі комісії з розгляду питань надання відстрочки військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.), відповідно до частини задоволених вимог.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повний текст рішення суду складено 09.04.2025.
Суддя Л.О. Житняк