08 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/1771/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС» до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС» (далі також - ТОВ «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС», позивач) до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі також - ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.01.2025 № 103/ж10/25-01-07-00, № 105/ж10/25-01-07-00.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті без урахування всіх обставин справи, що мають значення для їх прийняття, зокрема не враховано, що підприємство, в розумінні Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України, на час проведення перевірки, ще не ліквідовано, а відтак термін для пред'явлення кредиторами своїх вимог ще не закінчився; щодо заборгованості по орендній платі, то судове рішення, на підставі якого має бути сплачений борг набрало законної сили у 2024 році, відповідно, у цьому році і виникли зобов'язання; щодо виправлення у показниках податкової звітності податку на прибуток, а саме виключення суми 89,6 тис. грн. зі складу витрат, понесених підприємством за період з 01.01.2020 по 31.12.2023, за відсутністю первинних документів на підтвердження витрат, то саме по собі відсутність документів або помилки в їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій. За таких обставин просить позов задовольнити повністю.
17.02.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач надіслав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, шо за результатами проведення перевірки у позивача встановлено порушення вимог Податкового кодексу України та Закону України № 996-XIV. Висновки, які викладені в акті перевірки від 17.12.2024 №17862/ж5/25-01-07-04-01, слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень.
У відповіді на відзив представник позивача не погоджується з доводами відповідача та наполягає на мотивах, наведених у позові.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ТОВ «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС», зареєстровано як юридична особа з 01.09.2020 за основним КВЕД 86.21 Загальна медична практика, перебуває у стані припинення, що підтверджується витягом з ЄДР.
Податковим органом, у період з 04.12.2024 по 10.12.2024 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС», за результатами якої складено акт від 17.12.2024 № 17862/ж5/25-01-07-04-01, яким встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:
-п.5 П(С)БО 11 «Зобов'язання», п.15 П(С)БО «Дохід», пп.9.2 п.9 П(С)БО 16, п.44.1 ст.44 Податкового Кодексу України, абз.5 і 11 ст.1, ч. 2 ст. 3, ч.1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року від №996-XIV (зі змінами та доповненнями), п. 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку па прибуток на загальну суму 348023 грн в тому, числі за 2020 рік - 84000 грн, за 2021 рік -84567 грн. за 2022 рік -89728 грн, за 2023 рік -89728 грн.
-п.5 П(С)БО 11 «Зобов'язання», п.15 П(С)БО 15 «Дохід», пп.9.2 п.9 11 П(С)БО 16, п.44.1 ст.44 Податкового Кодексу України, абз.5 і 11 ст.1, ч. 2 ст.3, ч.1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року від №996-XIV (зі змінами та доповненнями), п. 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 77415 грн за 2023 рік.
-п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України та п.8.4, п.8.5 ст.8 Порядку обліку платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/ 20300, не подано повідомлення про об'єкти оподаткування (за формою №20-0ПП).
На підставі вказаного акту перевірки, у зв'язку наведеними порушеннями податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 03.01.2025 № 103/ж10/25-01-07-00, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 96769,00 грн, з яких: 77415,00 грн. основний платіж, 19354,00грн. штрафні (фінансові) санкції); від 03.01.2025 № 105/ж10/25-01-07-00, яким визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податок на прибуток в сумі 89728,00 грн.
Вважаючи спірні рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Перевіривши правомірність прийнятих відповідачем рішень згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, суд враховує таке.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС» призначена у зв'язку з прийняттям рішення учасника ТОВ «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС»№ 1/11 від 08.11.2024 про припинення шляхом його ліквідації, про що повідомлено орган, що здійснює ліквідацію 20.11.2024.
У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПК України.
Частиною третьою статті 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996) визначено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Положеннями пункту 44.2 статті 44 ПК України визначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Пунктом 46.2. статті 46 ПК України передбачено, що платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу. Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств та є її невід'ємною частиною.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Так, посадові особи контролюючого органу в акті перевірки від 17.12.2024 зазначили, що позивачем занижено дохід від будь-якої діяльності за 2023 рік на суму 430084,00 грн, що складається зокрема із неповернутої фінансової допомоги в сумі 115200,00 грн та боргу по орендній платі в сумі 314884,16 грн; безпідставно віднесено витрати до рядка 2165 Звіту про фінансові результати на загальну суму 89,6 тис. грн, в тому числі за 2020 рік - 84 тис. грн, за 2021 рік - 0,6 тис. грн, за 2022 рік - 5 тис. грн, що, як наслідок, потягло за собою завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 89728,00грн (не надано акти виконаних робіт по оренді приміщень, по розробці документації та проходження експертизи); не подано повідомлення про об'єкти оподаткування (за формою № 20-ОПП).
Щодо кредиторської заборгованості із неповернутої фінансової допомоги в сумі 115200,00 грн та по орендній платі в сумі 314884,16 грн.
Суд встановив, що позивачем у 2020-2021 роках отримано поворотну фінансову допомогу (позику) в сумі 155200 грн, станом на 04.12.2024 - 40000,00 грн повернуто, залишок становить 115200,00 грн.
Доводи відповідача базуються на тому, що оскільки підприємство ліквідується, то залишок неповернутої суми фінансової допомоги вже не надійде кредиторам, а отже ця заборгованість є безнадійною і повинна обліковуватись як дохід.
Водночас з такими доводами суд не погоджується з огляду на таке.
Законом № 996-XIV та Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (далі також Положення № 73) визначено поняття доходів та витрат.
Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (далі також Положення № 290).
У пункті 5 Положення № 290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:
- дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
- чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
- інші операційні доходи;
- фінансові доходи;
- інші доходи (пункт 7 Положення № 290).
При цьому не визнаються доходами такі надходження від інших осіб: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів; сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо; сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо не передбачено відповідним договором; надходження, що належать іншим особам; надходження від первинного розміщення цінних паперів; сума балансової вартості валюти, (пункт 6 Положення № 290).
Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі також Положення № 318), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.
Пунктом 9 Положення № 318 встановлено, що не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Національного положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.
Відповідно до визначень доходів і витрат, наданих у статті 1 Закону № 996-XIV, пункті 3 розділу І Положення № 73, пункті 5,6 Положення № 290 та пункті 9 Положення № 318, зроблено спеціальні застереження, які операції, не мають впливати на доходи і витрати, тобто на фінансовий результат підприємства.
При цьому суму поворотної фінансової допомоги не слід визначати як прибуток, оскільки, у товариства існував обов'язок таку суму повернути, тобто кошти, які були отримані та перебували у розпорядженні товариства при поверненні, віднімаються від фінансового результату. У разі незмінності суми поворотної фінансової допомоги, товариство таку суму повертає та відображає отримання фінансової допомоги в бухгалтерському обліку.
Отримання поворотної фінансової допомоги не призводить до збільшення активів або зменшення зобов'язань і до зростання власного капіталу. Інакше вказуючи, отримання позивачем поворотної фінансової допомоги та її повернення не призводить до виникнення доходів і витрат як у бухгалтерському, так і податковому обліку.
Отже, отримана позивачем поворотна фінансова допомога не впливає на фінансовий результат, а враховується безпосередньо у складі іншого додаткового капіталу, а відповідач не врахував винятків за Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку щодо не визнання доходів за вказаними операціями.
Таким чином, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, така база повинна бути визначена у грошовому виразі, має виражатись у формі прибутку, однак таке зобов'язання у платника податків виникає у разі дійсного визначення бази оподаткування після проведення операції з оборотним активом. У разі коли активом є предмет, який необхідно повернути, такий не буде вважатись прибутком, а отже і не оподатковується.
Щодо заборгованості по орендній платі, то суд встановив, що Господарський суд Чернігівської області розглядав справу № 927/401/22 за позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації та Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська обласна лікарня" Чернігівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС" про стягнення 312578,41 грн заборгованості по орендній платі згідно Договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 309 від 13.10.2020, укладеного між позивачем-1, відповідачем та Комунальним некомерційним підприємством "Чернігівський обласний кардіологічний центр" Чернігівської обласної ради, а також 6682,05 грн пені за невиконання зобов'язань по внесенню орендної плати. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2023 позов задоволено повністю. Вказане судове рішення набрало законної сили 26.01.2024.
У цій справі спір виник саме у зв'язку з невиконанням позивачем у добровільному порядку договірного зобов'язання.
Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов'язання та обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Отже, обов'язок її сплати у даному випадку виник з дня набрання законної сили рішення суду у справі № 927/401/22, тобто з 26.01.2024, відповідно, у позивача не виникав обов'язок включати суму кредитної заборгованості в розмірі 314884,16 грн, до складу інших доходів станом на 26.12.2023. За таких обставин доводи відповідача суд відхиляє.
Крім того суд зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
У силу вимог пункту 97.3 статті 97 ПК України, у разі якщо внаслідок ліквідації платника податків частина його грошових зобов'язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв'язку з недостатністю майна, така частина погашається за рахунок майна засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків згідно із законом, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи - за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов'язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.
При цьому, підпунктом 97.4.1 пункту 97.4 статті 97 ПК України передбачено, що особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, є: стосовно платника податків, який ліквідується, - ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України;
Таким чином, припинення юридичної особи не є підставою для припинення податкового обов'язку такої особи, а відповідальною за погашення податкового боргу є відповідна ліквідаційна комісія.
Отже, висновок податкового органу, що у зв'язку з ліквідацією товариства сума заборгованості є безнадійною є передчасним.
Щодо зазначення в акті перевірки про те, позивачем в ході перевірки не надано акти виконаних робіт по оренді приміщень, по розробці документації та проходження експертизи.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Цьому обов'язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).
Верховний Суд вже неодноразово аналізував положення статей 44, 85 ПК України у їх взаємозв'язку і сформовані ним підходи щодо застосування означених норм податкового законодавства є усталеними.
Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29 травня 2020 року (справа № 826/27811/15), від 06 серпня 2019 року (справа № 160/8441/18), від 31 січня 2020 року (справа № 826/15328/18), від 03 жовтня 2023 року (справа № 420/534/20) Верховний Суд сформулював такий висновок. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Поряд з цим факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі №814/3617/14, від 03 березня 2021 року у справі №824/638/18-а, від 08 вересня 2022 року у справі №640/26351/20, від 11 липня 2023 року у справі №822/554/17, від 10 січня 2023 року у справі №814/876/16 тощо).
Крім того, у постанові від 08 вересня 2019 року (справа №802/1069/13-а) Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов'язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов'язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов'язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.
При цьому у постановах від 24 лютого 2020 року (справа №440/4443/18), від 27 квітня 2022 року (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.
Узагальнюючи наведені вище підходи, суд зазначає, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об'єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.
Водночас відповідачем не надано суду докази на підтвердження дотримання вказаних норм.
У той же час позивачем підтверджено виконання проектних, вишукувальних робіт, зокрема актами здачі-прийняття, які також надані в ході перевірки.
У свою чергу оцінюючи акт документальної перевірки, який слугував підставою для прийняття рішень в згаданій частині, суд враховує таке.
Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - Порядок № 727).
Порядком № 727 визначено, що акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з нормами Розділу ІІ Порядку № 727, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
При цьому згідно з підпунктом 2 пункту 4 розділу 3 вказаного Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:
викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;
викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;
у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;
у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;
у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;
у разі надання посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що незважаючи на те, що акт податкової перевірки не є самостійним предметом судового оскарження, такий є одним із доказів в адміністративній справі про визнання протиправним рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками проведеної перевірки. Текст акта перевірки повинен деталізовано відображати зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень та відповідати встановленим висновкам про вчинене платником податків порушення. Описова частина акта перевірки повинна бути сформульована таким чином, щоб платник податків міг зрозуміти в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення та, заперечуючи проти встановлених у висновках акта перевірки порушень, на підставі яких приймають податкові повідомлення-рішення, мав змогу подати заперечення проти акта перевірки чи звернутися до суду з позовом про оскарження прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, акт перевірки на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить детального посилання на первинні документи, якими оформлені фінансово-господарські операції, чи будь-які інші документи, а саме не наведені регістри бухгалтерського обліку, кореспонденція рахунків операцій та інші документів, що стосуються формування позивачем показників, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, та доказів, що підтверджують наявність факту порушення.
В порушення Порядку відповідач не вказав первинні документи бухгалтерського обліку, їх реквізити, не конкретизував на підставі якого саме первинного документу чи інші документи, підтверджують факт порушень, які викладені в акті.
Отже, акт перевірки відповідача зазначеним вище вимогам не відповідає, відповідно унеможливлює оцінку об'єктивності щодо наявності/відсутності факту завищення від'ємного значення та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток, за охоплений перевіркою період, тобто не є допустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України.
Невиконання вимог закону щодо процедури проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо зазначення відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем пункту 63.3 статті 63 ПК України, а саме неподання повідомлення про об'єкти оподаткування (за формою № 20-ОПП).
Згідно абзацу 1 пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків (абзац четвертий пункту 63.3 цієї статті).
Отже, аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, є, зокрема майно, у зв'язку з яким у платника податків виникає обов'язок щодо сплати податків та зборів.
Абзацом другим пункту 1.4 розділу І Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 року №1588, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 року за № 1562/20300, (далі - Порядок № 1588) передбачено, що платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцями обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку.
Згідно із пунктом 8.1 розділу VIII Порядку № 1588 платник податків зобов'язаний повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.
Якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об'єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об'єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку (пункт 8.3 розділу VIII Порядку №1 588).
Приписами абзацу першого пункту 8.4 розділу VIII Порядку № 1588 визначено, що повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
З аналізу наведених вище норм законодавства України слідує, що платник податків зобов'язаний подавати повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 21.07.2020 року у справі №826/14197/17.
Докази на підтвердження подання повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, позивачем суду не надано, що свідчить про порушення наведених норм.
Разом з тим, на вказану правову підставу позивач не посилається, а отже не доводить порушення його прав з боку відповідача в цій частині.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність спірних рішень, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, на користь позивача підлягає стягненню, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 03.01.2025 № 103/ж10/25-01-07-00, № 105/ж10/25-01-07-00.
Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС» судовий збір в розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень), сплачений відповідно до квитанції від 11.02.2025.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЛАД І К РЕНТ СОЛЮШИНС» вул. Шевченка, 5,м. Чернігів,Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,14000 код ЄДРПОУ 43784558.
Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України вул. Реміснича, 11,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000 код ЄДРПОУ 44094124.
Повний текст рішення виготовлено 08 квітня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко