09 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/132/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 18 грудня 2024 року пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», виходячи із довідок від 16 грудня 2024 року: №105 про складові заробітної плати для держаного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); №106 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд) та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 01.12.2019 по 31.12.2020 від 09 грудня 2024 року №З-636/19.
Позов обґрунтовано тим, що позивач не погоджується з висновками пенсійного органу про відсутність у неї необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Так, позивач зазначає, що вона працювала на посадах в органах податкової служби з 17 січня 2000 року (дата прийняття присяги державного службовця) по 16 грудня 2024 року включно. Відповідно, зазначений період трудової діяльності позивача, який становить повних 24 роки, підлягає зарахуванню до стажу державної служби, що дає їй право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Крім цього позивач вважає, що оскільки звернення до пенсійного органу із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію державного службовця мало місце 18 грудня 2024 року, то саме з цієї дати необхідно призначити пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзивів на позовну заяву; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії документів, які стосуються спірних відносин, та встановлено строк для подання таких доказів.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що необхідною умовою для наявності права на пенсію в осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу. Натомість, як було встановлено пенсійним органом під час прийняття оскаржуваного рішення, станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року №889-VIII) позивач не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державний службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, та має менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у поданому до суду відзиві зазначив, що згідно із Законом України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року №889-VIII право на призначення пенсії державного службовця надається виключно особам, які працювали на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Водночас підтвердженням того, що певна посада віднесена до категорій посад державних службовців, є отримання у період роботи рангу державного службовця. Проте, оскільки пенсійним органом було встановлено, що станом на 01 травня 2016 року позивач не працювала на посадах, які відносяться до посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, та має менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідний категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, то, на думку представника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії на підставі Закону України «Про державну службу». Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 08 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На підставі наказу в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 16 грудня 2024 року №344-о ОСОБА_1 , яка займала посаду начальника Новодністровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Чернівецькій області, було звільнено та припинено державну службу 16 грудня 2024 року.
18 грудня 2024 року позивач подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про припинення трудової діяльності, вказавши дату звільнення - 16 грудня 2024 року.
Крім цього, 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 також подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Вказана заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що сторонами не заперечується.
За результатами розгляду заяви позивача від 18 грудня 2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065 позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Так, у рішенні вказано, що з 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII. У зв'язку з цим Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII втратив чинність крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих положень Закону № 889-VIII, якими встановлено право на пенсію за віком.
Згідно із пунктом 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 37 Закону мають особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII:
- мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України;
- на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення всіх інших державних службовців здійснюється згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням наведеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було відмовлено позивачу у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, оскільки на 01.05.2016 ОСОБА_1 не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та має менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Як вбачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065, яке оскаржує позивач у даному позові, підставою для відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» слугувало те, що станом на 01 січня 2016 року позивач не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ, а також не має необхідного 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і пунктами 10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а.
Як стверджується в оскаржуваному рішенні від 26 грудня 2024 року №241670026065, пенсійний орган вважає, зокрема, що станом на 01 січня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) позивач не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ.
У зв'язку з цим суд зауважує, що пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених чинним на той час законодавством.
Відповідно до статті 41.1 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Згідно з положеннями, закріпленими у Податковому кодексі України - посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ (який діяв на момент роботи позивача в органах податкової служби у період до 01 травня 2016 року).
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Аналогічний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17.
Крім цього, Розділом XVIII-1 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 01 травня 2016 року і станом на 26 грудня 2024 року (дата прийняття оскаржуваного рішення) врегульовано питання проходження служби в контролюючих органах та правовий статус їх посадових осіб.
Зокрема, пунктом 341.1 статті 341 Податкового кодексу України встановлено, що служба в контролюючих органах є професійною діяльністю придатних до неї за станом здоров'я, освітнім рівнем та віком громадян України, що пов'язана з формуванням державної податкової та митної політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів, реалізацією податкової та митної політики, політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також із здійсненням контролю за додержанням податкового, митного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Згідно з пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Відповідно до пункту 342.6 статті 342 Податкового кодексу України правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - законами України «Про державну службу» та іншими законами.
Також пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Як вбачається з матеріалів справи, 17 січня 2000 року позивач прийняла Присягу державного службовця, що підтверджується архівною копією №22 про прийняття присяги державного службовця в Сокирянській державній податковій інспекції в Сокирянському районі Чернівецької області, виданою комунальною організацією «Сокирянський трудовий архів» Сокирянської міської ради.
Дослідженням змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17 січня 2000 року судом установлено, що починаючи з 17 січня 2020 року по 16 грудня 2024 року позивач працювала в органах податкової служби, а саме:
- з 17 січня 2000 року по 01 червня 2000 року - держподатінспектор сектору місцевих податків і зборів Державної податкової інспекції у Сокирянському районі;
- з 01 червня 2000 року по 03 травня 2001 року - держподатінспектор групи місцевих, ресурсних і неподаткових платежів відділу оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції у Сокирянському районі;
- з 03 травня 2001 року по 01 серпня 2002 року - головний державний податковий інспектор групи обліку надходжень та автоматизованого адміністрування податків відділення у м. Новодністровськ Сокирянської об'єднаної ДПІ Чернівецької області;
- з 01 серпня 2002 року по 01 вересня 2002 року - головний державний податковий інспектор відділу обліку, звітності та оперативного аналізу надходжень Сокирянської об'єднаної ДПІ Чернівецької області;
- з 01 вересня 2002 року по 08 вересня 2004 року - головний державний податковий інспектор відділу інформатизації та обліку Сокирянської об'єднаної ДПІ Чернівецької області;
- з 08 вересня 2004 року по 14 жовтня 2009 року - головний бухгалтер Сокирянської ОДПІ;
- з 14 жовтня 2009 року по 19 березня 2012 року - заступник начальника ОДПІ - начальник відділення м. Новодністровськ Сокирянської об'єднаної ДПІ Чернівецької області;
- з 20 березня 2012 року по 01 серпня 2013 року - заступник начальника ДПІ - начальник Новодністровського відділення Сокирянської об'єднаної ДПІ Чернівецької області державної податкової служби;
- з 01 серпня 2013 року по 23 червня 2015 року - заступник начальника - начальник Новодністровського відділення Сокирянської об'єднаної ДПІ Чернівецької області Державної податкової служби;
- з 23 червня 2015 року по 08 жовтня 2018 року - заступник начальника - начальник Новодністровського відділення Сокирянської об'єднаної ДПІ Головного управління ДФС у Чернівецькій області;
- з 09 жовтня 2018 року по 19 вересня 2019 року - начальник Новодністровської державної податкової інспекції Сокирянського управління ГУ ДФС в Чернівецькій області;
- з 20 вересня 2019 року по 11 вересня 2020 року - начальник Новодністровської державної податкової інспекції Сокирянського управління ГУ ДПС в Чернівецькій області;
- з 11 вересня 2020 року по 04 січня 2021 року - начальник Новодністровської державної податкової служби Головного управління ДПС в Чернівецькій області;
- з 05 січня 2021 року по 16 грудня 2024 року - начальник Новодністровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Чернівецькій області.
Крім цього, як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 , їй було присвоєно ранги державного службовця: 08 вересня 2004 року - 11 ранг, 01 серпня 2013 року - 10 ранг, 20 вересня 2019 року - 5 ранг, 20 вересня 2022 року - 4 ранг.
Отже, станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) позивач працювала на посадах державної служби.
Крім цього, як свідчить зміст записів трудової книжки позивача, у неї був необхідний стаж державної служби тривалістю 10 років станом на 01 травня 2016 року. Так, з досліджених записів трудової книжки позивача вбачається, що стаж ОСОБА_1 на посадах державної служби за період з 17 січня 2000 року по 01 травня 2016 року складав 16 років 3 місяці 27 днів.
Відповідно, позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Водночас, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надало жодної оцінки вказаним вище періодам роботи позивача. Ні у рішенні від №241670026065 від 26 грудня 2024 року, ні у відзиві на позовну заяву Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не наведено жодних мотивів (причин) незарахування позивачу до стажу державної служби періодів її роботи в органах податкової служби (контролюючих органах), які вказані у її трудовій книжці - з 17 січня 2000 року по 16 грудня 2024 року.
Натомість відповідач в оскаржуваному рішенні обмежився лише висновками про відсутність у позивача 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, не надавши належної оцінки періодам роботи ОСОБА_1 та не дослідивши належним чином того, чи відповідає позивач умові для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» щодо перебування її на посаді державної служби станом на 01 травня 2016 року та наявності у неї 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Тому суд вважає необґрунтованим висновок Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в оскаржуваному рішенні про те, що позивач не має права на перехід із пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» згідно поданої заяви від 18 грудня 2024 року.
Отже, рішення від 26 грудня 2024 року №241670026065 прийняте пенсійним органом без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення.
Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте в ході судового розгляду даної справи відповідачами не доведено обґрунтованості оскаржуваного рішення про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу».
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача.
Тому, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065 є протиправним й підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, оскільки станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) позивач працювала на посадах державної служби і станом на вказану дату у неї був необхідний стаж державної служби тривалістю 10 років, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065, а також виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій ситуації є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 18 грудня 2024 року (тобто з дати звернення позивача із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Водночас вимоги, пред'явлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, задоволенню не підлягають, оскільки поставлене позивачем питання про перехід із пенсії за віком (відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», фактично, вирішувалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. До того ж, у змісті позову жодним чином не обґрунтовано пред'явлення позовних вимог зобов'язального характеру саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Крім цього, суд відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08 лютого 2024 року по справі №500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Таким органом у даних спірних відносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання пенсійний орган призначити їй з 18 грудня 2024 року пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок від 16 грудня 2024 року №105 про складові заробітної плати для держаного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), №106 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд) та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 01.12.2019 по 31.12.2020 від 09 грудня 2024 року №З-636/19, то такі суд вважає передчасними, оскільки, як вбачається з обставин справи, указані вище довідки не були предметом розгляду Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області при вирішенні питання про наявність підстав для переведення позивача з одного виду пенсії на інший за її заявою від 18 грудня 2024 року.До того ж, як свідчить зміст заяви ОСОБА_1 від 18 грудня 2024 року, у ній відсутні відомості про подання позивачем саме указаних вище довідок для вирішення питання про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення, визнане судом протиправним.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065 про відмову ОСОБА_1 у переведенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 18 грудня 2024 року.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 квітня 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 20987385); Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк