09 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5482/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №137612 від 19 листопада 2024 року.
В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач посилався на те, що на момент проведення рейдової перевірки належного йому транспортного засобу не здійснювалось перевезення вантажу у межах господарської діяльності. Так, позивач вказує, що вантаж, який перебував у кузові транспортного засобу на момент складання акту перевірки, водій перевозив для власних потреб (не на комерційній основі). Вказано, що у період з 30 вересня 2024 року по 03 жовтня 2024 року позивач надав водію - ОСОБА_2 транспортний засіб марки MAN, д.н.з. НОМЕР_1 у позичку для використання його саме в особистих цілях, про що між позивачем та водієм було укладено відповідний договір. Тобто, на момент перевезення ОСОБА_2 вантажу у власних цілях позивач не вважався автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт». Про вказані обставини були повідомлені відповідачу під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, однак такі протиправно не враховано, натомість прийнято оскаржувану постанову.
Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про законність оскаржуваної постанови, оскільки водій під час проведення рейдової перевірки не надав посадовим особам Укртрансбезпеки документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товарно-транспортну накладну та роздруківку на паперовому носії даних тахографа, чим порушено вимоги законодавства про автомобільний транспорт і за що статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність. Стосовно посилань позивача на те, що на момент проведення перевірки транспортний засіб було передано водію на підставі договору позички, відповідач вказав, що під час проведення рейдової перевірки позивач не повідомляв уповноважених осіб Укртрансбезпеки про такі обставини. Крім цього, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявна інформація про те, що позивач є суб'єктом господарювання та здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець із здійсненням основного виду діяльності за кодом КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. Також відповідачем було встановлено, що позивач є суб'єктом господарювання, який має чинну ліцензію на здійснення міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями (крім небезпечних вантажів та небезпечних відходів). Відповідно, вантажний автомобіль марки MAN, д.н.з. НОМЕР_1 є засобом провадження ліцензованої господарської діяльності. Однак під час проведення рейдової перевірки позивачем не подавалась інформація про те, що вказаний вище транспортний засіб, який є засобом провадження ліцензованої господарської діяльності, було передано у користування іншій особі. Вказані обставини, на думку відповідача, підтверджують факт здійснення позивачем вантажних перевезень (у тому числі станом на дату проведення рейдової перевірки) і наявність статусу автомобільного перевізника у розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт». Вважаючи оскаржувану постанову законною, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі направлення на рейдову перевірку від 30 вересня 2024 року №002479 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті Довганюком О.С. на ділянці автодороги М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварне 347 км + 527 м 01 жовтня 2024 року проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажу транспортного засобу марки MAN, днз НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, водієм для перевірки були надані такі документи: посвідчення водія ОСОБА_2 НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ; протокол перевірки та адаптації тахографа від 11.09.2024.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 09 серпня 2022 року власником транспортного засобу марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .
В ході проведення рейдової перевірки було встановлено, що вказаний вище транспортний засіб обладнаний цифровим тахографом. Вказане також підтверджується протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу від 11 вересня 2024 року.
За результатами проведеної перевірки уповноваженою особою Укртрансбезпеки складено акт №050287 від 01 жовтня 2024 року, в якому вказано про виявлення порушень статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажу без оформлення документів, визначених законодавством - перевізник не забезпечив водія оформленою товарно-транспортною накладною, без реєстрації інформації про режим праці та відпочинку водія ОСОБА_3 , а саме: водій не надав роздруківку на паперовому носії інформації про режим праці та відпочинку за 01 жовтня 2024 року. За допущене правопорушення передбачена відповідальність статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Листом Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області від 22 жовтня 2024 року №92888/44/24-24 позивача було повідомлено про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (акт перевірки від 01 жовтня 2024 року №050287), який призначено на 19 листопада 2024 року о 10 год. 00 хв.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, 06 листопада 2024 року позивач подав до Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час складання акту №050287 не здійснював вантажного перевезення в інтересах ОСОБА_1 . Вантаж, який перебував у кузові транспортного засобу на момент складання акту, перевозився водієм для власних потреб. На період з 30 вересня по 02 жовтня ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 транспортний засіб марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , для використання його саме в особистих цілях. У зв'язку з цим позивач у поясненнях зазначив, що він не має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, оскільки вантаж, який перевозив ОСОБА_2 , був його особистим. До вказаних пояснень позивач надав копію договору позички транспортного засобу з додатками та копію письмових пояснень ОСОБА_2 .
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт постановою Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області від 19 листопада 2024 року №137612 вирішено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн у зв'язку з вчиненням правопорушення, за яке абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови).
Згідно зі статтею 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Згідно зі статтею 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Пунктами 2, абзацом 1 пункту 4 Розділу «Загальна частина» Порядку №1567 визначено, що рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Відповідно до пункту 1 Положення про державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 (далі - Положення №103 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Підпунктами 2, 54, 57 пункту 5 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; проводить перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Згідно з абзацом 1 пункту 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до абзацу 1, 10 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку.
У главі 6 (статті 29-34) Закону №2344-III наведені положення про автомобільного перевізника. Так, відповідно до частини першої статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Положеннями частини першої статті 34 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Частинами першою, другою статті 48 Закону №2344-ІІІ встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону №2344-III водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Статтею 60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Зокрема, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, Законом №2344-ІІІ визначено обов'язок водія належного автомобільному перевізнику транспортного засобу мати при собі і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, товарно-транспортні накладні та реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв. Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону №2344-ІІІ.
При цьому суд зауважує, що Законом №2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Як зазначалось вище, в розумінні вимог статті 1 Закону №2344-III автомобільним перевізником вважається фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Тобто, за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які стосуються, зокрема, перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених Законом №2344-III, відповідальність несуть саме автомобільні перевізники - суб'єкти господарювання. Непред'явлення або фактична відсутність під час проведення перевірки визначених Законом №2344-ІІІ документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення (незалежно від того, чи здійснюється перевезення вантажу на комерційній основі чи за власний кошт), свідчить про порушення автомобільним перевізником законодавства про автомобільний транспорт, що, відповідно, має наслідком застосування адміністративно-господарських штрафів, визначених статтею 60 Закону №2344-ІІІ.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу на те, що у позовній заяві позивачем не оспорюється факт допущення порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо ненадання під час проведення рейдової перевірки товарно-транспортної накладної та паперових носіїв інформації про режим праці та відпочинку водія ОСОБА_2 .
Не наведено у позові і доводів про порушення відповідачем процедури накладення адміністративно-господарського штрафу, передбаченої Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567.
Натомість протиправність оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу, позивач обґрунтовує тим, що у період з 30 вересня 2024 року по 03 жовтня 2024 року він надав водію - ОСОБА_2 транспортний засіб марки MAN, д.н.з. НОМЕР_1 у позичку для використання його саме в особистих цілях, про що між позивачем та водієм було укладено відповідний договір. Тобто, на думку позивача, на момент перевезення ОСОБА_2 вантажу у власних цілях ОСОБА_1 не вважався автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт».
Проте суд вважає вказані вище доводи безпідставними, виходячи з такого.
Як вбачається з наявних матеріалів справи і не заперечується її сторонами, на момент проведення рейдової перевірки 01 жовтня 2024 року транспортний засіб марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дійсно перебував у власності ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Крім цього, вказаний транспортний засіб обладнаний тахографом, що підтверджується протоколом перевірки та адаптації тахографі до транспортного засобу від 11 вересня 2024 року.
Поряд з цим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявний запис про те, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець із здійсненням основного виду діяльності за кодом КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Крім цього, судом установлено, що 02 липня 2020 року позивачу було видано ліцензію №209 на здійснення виду діяльності з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів), що підтверджується відомостями з Реєстру виданих та анульованих ліцензій. Як вбачається з інформації про перевізника, якому видано таку ліцензію, транспортний засіб, яким здійснюються міжнародні перевезення, містить державний номерний знак « НОМЕР_1 ».
В контексті наведеного суд зауважує таке.
Відповідно до пунктів 3-6 статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензіат - суб'єкт господарювання, який має ліцензію; ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого уповноваженого законом органу державної влади, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії; ліцензія - право суб'єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямований на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров'я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.
Організаційні, кадрові та технологічні вимоги до матеріально-технічної бази ліцензіата і засобів провадження діяльності, обов'язкові для виконання під час провадження зазначеної діяльності, визначені Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1001 (далі - Ліцензійні умови №1001 в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови).
Так, згідно з підпунктом 9 пункту 4 Ліцензійних умов №1001 господарська діяльність може провадитись частково за такими видами: міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів).
Пунктом 6 Ліцензійних умов №1001 установлено, що здобувач ліцензії, ліцензіат, спадкоємець ліцензіата подає в електронній формі через Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті до органу ліцензування за формами, наведеними в додатках 1-1-3, заяви про: отримання ліцензії; переоформлення ліцензії; розширення провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; звуження провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; анулювання ліцензії повністю або частково; зупинення дії ліцензії повністю або частково; відновлення дії ліцензії повністю або частково.
У разі прийняття органом ліцензування рішення про зупинення дії ліцензії повністю або частково з дати прийняття такого рішення припиняється провадження ліцензіатом господарської діяльності.
У разі коли дія ліцензії зупинена повністю або частково на підставі пункту 2 частини другої статті 16 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон), ліцензіат подає інформацію про сплату штрафу, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до підпункту 2 пункту 7 Ліцензійних умов №1001 до заяви на отримання ліцензії, крім документів, передбачених статтею 11 Закону (мається на увазі - Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності), додаються за підписом здобувача ліцензії або уповноваженої ним особи такі підтвердні документи: відомості про транспортні засоби за формою згідно з додатком 3 та кольорові фотокопії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів і тимчасових реєстраційних талонів, якщо їх оформлення передбачено, що підтверджують дані, внесені у відомості про транспортні засоби.
Водночас підпунктом 2 пункту 16 Ліцензійних умов №1001 встановлено обов'язок ліцензіата повідомляти в електронній формі через Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті органу ліцензування про всі зміни даних, зазначених у заяві, документах та відомостях, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, не пізніше одного місяця з дня настання таких змін.
Отже, позивач у розумінні положень Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» вважається ліцензіатом, тобто суб'єктом господарювання, якому видано ліцензію на здійснення виду діяльності з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів), а транспортний засіб марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є засобом провадження ліцензованої господарської діяльності.
Доказів того, що видана у липні 2020 року позивачу ліцензія №209 на здійснення виду діяльності з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів) станом на момент проведення рейдової перевірки (01 жовтня 2024 року) та на день прийняття оскаржуваної постанови (19 листопада 2024 року) була анульована або строк її дії закінчився, позивачем до суду не подано.
Відповідно, у разі наявності змін даних, які у даному випадку стосуються передачі транспортного засобу марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 іншій особі - ОСОБА_2 , позивач у відповідності до положень підпункту 2 пункту 16 Ліцензійних умов №1001 був зобов'язаний повідомити про такі зміни орган ліцензування через Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті.
Втім, як свідчать обставини справи, зазначеного обов'язку позивачем не було виконано, а тому фізична особа - ОСОБА_2 , який на день проведення рейдової перевірки був водієм транспортного засобу марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не міг вважатись автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт», натомість таким станом на день перевірки був саме позивач.
Стосовно посилань позивача на договір безоплатного користування (позички) від 30 вересня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у безоплатне користування ОСОБА_4 транспортний засіб марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , то суд зауважує, що про наявність указаного договору не було повідомлено уповноважену особу Укртрансбезпеки під час проведення рейдової перевірки 01 жовтня 2024 року.
Крім цього, враховуючи приписи статті 828 Цивільного кодексу України, згідно з якими договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, суд вважає цілком слушними доводи відзиву про відсутність факту нотаріального посвідчення договору безоплатного користування (позички) транспортного засобу від 30 вересня 2024 року.
Вказане свідчить про необґрунтованість та безпідставність доводів позову з посиланнями на вказаний договір.
Враховуючи положення частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у справі №640/27759/21 (постанова від 19 жовтня 2023 року), згідно якої основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Отже, достатньою для встановлення особи перевізника є та інформація і документи, яка була надана водієм (перевізником) саме під час проведення рейдової перевірки.
Як зазначалось вище, під час проведення рейдової перевірки 01 жовтня 2024 року водієм ОСОБА_2 були надані для перевірки уповноваженій особі Укртрансбезпеки лише такі документи: посвідчення водія ОСОБА_2 НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ; протокол перевірки та адаптації тахографа від 11.09.2024.
Вказане сторонами справи визнається.
Натомість на момент проведення рейдової перевірки (01 жовтня 2024 року) транспортного засобу марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 водій ОСОБА_2 не мав при собі (не надав для огляду) договір безоплатного користування (позички) від 30 вересня 2024 року.
Також суд звертає увагу і на те, що згідно з п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.201 1 року за № 123/18861 (Інструкція № 379), якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону 2344-ІІІ визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов'язковою згідно з вимогами статті 48 Закону 2344-ІІІ є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Правовий висновок щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону зробив Верховний Суд у справі № 804/8740/16, вказавши, що попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».
Проте, як свідчать обставини справи, на момент перевірки у водія ОСОБА_2 не було тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який би засвідчив факт перебування транспортного засобу марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 в його користуванні.
Таким чином, позивачем не надано жодного належного доказу того, що транспортний засіб, власником якого він є, законно було передано у користування іншій фізичний особі. Тобто, фактично, водій ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом позивача на момент перевірки, не мав права використовувати вказаний автомобіль на законних підставах, а також самостійно керувати та розпоряджатися вказаним транспортним засобом. Відповідно, правомірним є визначення відповідачем саме позивача ФОП ОСОБА_1 як автомобільного перевізника в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
В даних спірних відносинах саме позивач, який є власником транспортного засобу марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вважається автомобільним перевізником, а тому саме він несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів.
Наведені вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у справі №420/3371/21 (постанова від 22 грудня 2021 року).
Доводів відзиву, якими відповідач обґрунтовує законність оскаржуваної постанови, позивачем (його представником) не спростовано. Відповіді на відзив до суду не подано.
Отже, оскільки водій належного позивачу транспортного засобу на момент проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) не надав уповноваженій особі відповідача документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що передбачена відповідальність на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», то суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача як суб'єкта господарювання - автомобільного перевізника. Тому суд відхиляє доводи позову та вважає його необґрунтованим і безпідставним.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваної постанови. Натомість доводи позову не свідчать про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 квітня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області (58023, м. Чернівці, вул. Руська, 248 «У», ЄДРПОУ 39816845).
Суддя О.П. Лелюк