09 квітня 2025 року справа № 580/12925/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Коробкова Г.О. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 №278 від 30.09.2024 звільнений у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак, при звільнені з військової служби позивачу протиправно не була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таким чином, з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільнені з військової служби, у зв'язку з чим звернуся до суду з даним позовом.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначав, що військова частина не визнає позовних вимог та вважає їх необґрунтованими, оскільки права на отримання вказаної виплати позивач не має у зв'язку з тим, що йому виплачена одноразова допомога при звільненні та допомога при звільненні мобілізованого.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №278 від 30 вересня 2024 року старшого сержанта ОСОБА_1 , колишнього головного сержанта 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28 вересня 2024 року № 259-РС, у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зазначено, що вислуга років позивача у ЗСУ становить: календарна 05 років 01 місяць 04 дні.
Згідно наказу позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні за 31 календарний місяць в розмірі 4% місячного грошового забезпечення згідно постанови КМУ №460.
Враховуючи те, що відповідач не нарахував та виплатив позивачу суму одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повні календарні роки військової служби, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, визначено Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011- ХП (Закон № 2011-XII).
Статтею 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Водночас, абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI також передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII).
При цьому, ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби:
-строкова військова служба;
-військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
-військова служба за контрактом осіб рядового складу;
-військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
-військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
-військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Таким чином, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Під час розгляду справи судом встановлено, а сторонами не заперечується, що позивач проходив військову службу за мобілізацією.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин саме абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме:
-особливий суб'єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією;
-обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією;
-при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Відтак, саме положення абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI, як положення спеціальної правової норми, є застосовними до спірних правовідносин щодо наявності у позивача, як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом, у зв'язку з мобілізацією, права на одноразову грошову допомогу, а не правові норми абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI, на які помилково посилається позивач.
Як зазначено вище, абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI зокрема передбачено, що умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 17 вересня 2014 року №460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок №460).
Правовими нормами п. 1 - 4 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі Постанова №393).
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Згідно з абз. 7 п. 10 Постанови №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Так, як встановлено судом вище, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №278 від 30 вересня 2024 року, позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні за 31 календарний місяць в розмірі 4% місячного грошового забезпечення згідно постанови КМУ №460, таким чином, суд в межах спірних правовідносинах зазначає, що позивач не тільки не набув при звільненні права на виплату одноразової грошової допомоги передбаченої абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI з огляду на його виду військової служби, але і не міг його набути зважаючи абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI.
Тобто, у цьому випадку, за встановлених судом обставин справи, має місце не факт не набуття позивачем права на отримання грошової допомоги, а відсутність такого права взагалі, а отже відсутні підстави, визначені в ст. 15 Закону №2011-XII, пункті 10 Постанови №393, а також пункті 2 Порядку №460.
Позивач був призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», відтак лише цей період в силу вищенаведених правових норм необхідно враховувати при обчисленні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону №2011-XI.
Таким чином, враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд приходить висновку, що при звільненні з військової служби, відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XI та Порядку №460, мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби, але не менше, як 25% місячного грошового забезпечення.
З матеріалів справи, судом встановлено, що в наказі про звільнення зазначено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 виплатити вихідну допомогу за 31 повних календарних місяців в розмірі 4% місячного грошового забезпечення, але не менше, як 25% місячного грошового забезпечення.
Отже, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем порушено не було.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення направити сторонам по справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Петро ПАЛАМАР