08 квітня 2025 року справа № 580/1414/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
07 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період з 08.03.2022 по 26.10.2024 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексацію-різницю грошового забезпечення розміром 4463,15 грн. за період з 08.03.2022 по 26.10.2024 включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
3) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 26.10.2024 по дату фактичної виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 08.03.2022 по 26.10.2024..
Ухвалою суду від 17.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Вважаючи, що їй в неповному обсязі здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).
Згідно статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 3 Закону №1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 3 статті 1 Закону 1282-ХІІ визначено, що індекс споживчих цін показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із статтею 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діє з 15 березня 2018 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто, він є базовим для обчислення індексу споживчих цін.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Питання врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, досліджувалось Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.07.2023 у справі №240/23550/21.
У вказаних постановах Верховний Суд зауважив, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації-різниці, а якщо так, то у якій сумі.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у березні 2018 року складав 1762 грн.
За змістом листа Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51 та виходячи із розмірів індексів споживчих цін за період 01.02.2018 до 01.03.2018, величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, порівняно із місяцем попереднього підвищення доходу (січень 2008 року), складає 253,3%.
Отже, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року становить 4463,15 грн (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн).
З огляду на відсутність у суду самостійно здійснювати розрахунки суми індексації, що є дискреційними повноваженнями відповідача, належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 08.03.2022 по 26.10.2024, із врахуванням абзаців 4, пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу та з урахуванням виплаченої раніше суми.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з 28.04.2016 по день фактичного розрахунку, то суд зазначає таке.
Необхідно звернути увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії);
2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;
4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги;
5) доходи не повинні носити разового характеру.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що також не має ознак постійного доходу.
Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що право на компенсацію втрати частини доходу виникає у тому випадку, коли виплата містить ознаки постійного доходу, однак виплата індексації грошового забезпечення - не містить ознак постійного доходу, натомість має ознаки періодичного характеру, та станом на час розгляду справи ще не нарахована і не виплачена позивачу індексація за спірний період, тому позов у цій частині позовних вимог не підлягає до задоволення.
Що стосується позовних вимог про нарахування та виплати індексації-різниці із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає про таке.
Згідно пункту 1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4, 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Доказів того, що між сторонами існує спір з приводу виплати позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, суду в даній справі не надано.
При цьому, захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Таким чином, суд вважає передчасною позовну вимогу позивача стосовно компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», оскільки обов'язок щодо такої компенсації виникне у відповідача одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому. Відтак, ця вимога задоволенню не підлягає.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не спростував, а позивач частково підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, а тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 08.03.2022 по 26.10.2024 включно, із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виходячи з суми індексації у березні 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу і розрахованої, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, у розмірі 3 121,15 грн. в місяць.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 08.03.2022 по 26.10.2024, із врахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу та з урахуванням виплаченої раніше суми.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА