08 квітня 2025 року справа № 580/1452/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Янківської В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
07 лютого 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, в якому просить:
1) визнати рішення комісії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про відсутність підстав для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оформлене витягом з протоколу №32 від 20.08.2024 року протиправним та скасувати його.
2) зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради прийняти рішення про надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, рішенням комісії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, оформленим витягом з протоколу №32 від 20.08.2024, з урахуванням листа Міністерства у справах ветеранів України, ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни. Позивачі вважають, що вказане рішення є протиправним, не ґрунтується на вимогах законодавства та є таким, що порушує права членів родини померлого військовослужбовця, а отже підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_4 мав статус ветерана війни як учасник бойових дій, а тому позивачі належать до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.
Ухвалою від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування правової позиції зазначено, що з метою визначення можливості надання статусу членів сім'ї загиблого ОСОБА_1 та її дітям, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону, Черкаською міською радо скерований відповідний запит № 10020-01-1/1 від 25.07.2024 до Міністерства у справах ветеранів України. Листом Міністерства у справах ветеранів України № 12657/5/5.1-24 від 02.08.2024 повідомлено, що відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім'ї осіб, зазначених у статтях 6,7 Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Згідно з наданими документами причиною смерті є: «Захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби» вказане формулювання не відповідає вимогам Закону, тому для надання статусу члена загиблого (померлого) ветерана війни згідно абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону немає підстав. На підставі зазначеного, рішенням комісії департаменту соціальної політики Черкаської міської ради з питань встановлення громадянам пільгових статусів (дал -комісія) (протокол № 32 від 20.08.2024) ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовлено у встановленні статусу членів сім'ї померлого ветерана війни на підставі абз.1 частини 1 статті 10 Закону.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , мав статус ветерана війни - учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 30.03.2023.
21.10.2023 внаслідок ішемічної хвороби серця з артеріальною гіпертензією, гострої серцево-судинною недостатністю, військовослужбовець ОСОБА_4 помер у лікарні.
Згідно рішення 12 Регіональної військово-лікарської комісії (протокол №3904 від 22.12.2023), захворювання та причина смерті ОСОБА_4 , визнані такими, що пов'язані із захистом Батьківщини.
На підставі рішення 12 Регіональної військово-лікарської комісії, членам сім'ї померлого, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , комісією Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, надано статус члена сім'ї загиблого Захисника України відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального забезпечення» №3551-ХІІ від 22.10.1993 року (далі Закон №3551-ХІІ).
Згідно рішення Центральної військово-лікарської комісії (протокол №2626 від 13.04.2024) скасовано постанову 12 Регіональної ВЖ про причинний зв'язок захворювання та причини смерті та визначено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_4 та причина смерті, пов'язані з проходженням військової служби.
На підставі вказаного рішення Центральної військово-лікарської комісії, рішенням комісії Департаменту соціальної політики, оформленого витягом з протоколу засідання №28 від 10.07.2024, з ОСОБА_1 та її дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 знято статус члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України.
З метою визначення можливості надання статусу членів сім'ї загиблого ОСОБА_1 та її дітям, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону, Черкаською міською радо скеровано запит № 10020-01-1/1 від 25.07.2024 до Міністерства у справах ветеранів України.
Листом Міністерства у справах ветеранів України № 12657/5/5.1-24 від 02.08.2024 повідомлено, що відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім'ї осіб, зазначених у статтях 6,7 Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Вказана норма Закону є нормою прямої дії і передбачає встановлення статусу у разі підтвердження факту смерті внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини; або захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; або захворювання, одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Зазначено, що поняття «перебування на фронті» застосовується до осіб, які проходили військову службу у складі діючої армії в період Другої світової війни.
Визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), що призвели до смерті військовослужбовця, проводиться військово-лікарськими комісіями (далі - ВЛК) відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованим у Міністерств юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення про ВЛК).
Постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва) приймається в одному з формулювань, вказаних, зокрема, у пункті 21.5 розділу II Положення про ВЛК.
Якщо захворювання виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в період служби, передбачені підпунктами «а», «ґ» пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення про ВЛК, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності, ВЛК приймає постанову «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» (підпункт «є» пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення про ВЛК).
Згідно з наданими документами причиною смерті є: «Захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби» вказане формулювання не відповідає вимогам Закону, тому для надання статусу члена загиблого (померлого) ветерана війни згідно абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону немає підстав.
На підставі зазначеного, рішенням комісії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради з питань встановлення громадянам пільгових статусів (протокол № 32 від 20.08.2024) ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовлено у встановленні статусу членів сім'ї померлого ветерана війни на підставі абз. 1 частини 1 статті 10 Закону.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 6 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн
Відповідно до пункту 4 статті 10 Закону №3551-XII чинність цього Закону поширюється на дітей померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.
Частиною 1 статті 18 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 12.05. 1994 (далі - Положення №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 4 Положення №302 передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Абзацом 2 пункту 7 Положення №302 визначено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
З аналізу наведених положень слідує, що відповідно до пункту 4 статті 10 Закону №3551-XII чинність цього Закону поширюється на: дітей померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років. Вказаним особам відповідними органами соціального захисту населення видаються «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
З матеріалів справи слідує, що у 30 березня 2023 року ОСОБА_4 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
21.10.2023 внаслідок ішемічної хвороби серця з артеріальною гіпертензією, гострої серцево-судинною недостатністю, військовослужбовець ОСОБА_4 помер у лікарні.
Згідно рішення 12 Регіональної військово-лікарської комісії (протокол №3904 від 22.12.2023), захворювання та причина смерті ОСОБА_4 , визнані такими, що пов'язані із захистом Батьківщини.
Згідно рішення Центральної військово-лікарської комісії (протокол №2626 від 13.04.2024) скасовано постанову 12 Регіональної ВЖ про причинний зв'язок захворювання та причини смерті та визначено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_4 та причина смерті, пов'язані з проходженням військової служби.
Позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 від 19.04.2006.
Також, з наданого до матеріалів справи студентського квитка серія НОМЕР_4 від 29.09.2023 ОСОБА_2 навчається у Черкаському державному технологічному університеті на денні формі навчання, на факультеті економіки та управління.
Таким чином, враховуючи, що його померлий батько ОСОБА_2 мав статус учасника бойових дій та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до вимог пункту 4 статті 10 Закону №3551-ХІІ мають право на встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та отримання відповідного посвідчення.
Посилання відповідача на лист Міністерства у справах ветеранів України № 12657/5/5.1-24 від 02.08.2024 судом до уваги не беруться, оскільки даний лист не є нормативно-правовим актом, за своєю природою він носить інформаційний та рекомендаційний характер та не встановлює правових норм.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відтак, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки, оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивачів на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується наявними у матеріалах справи належними та достатніми доказами, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача встановити позивачу такий статус та видати відповідне посвідчення.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивачів необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати рішення комісії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про відсутність підстав для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оформлене витягом з протоколу №32 від 20.08.2024 року протиправним та скасувати його.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради прийняти рішення про надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та видати відповідні посвідчення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради на користь ОСОБА_2 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яку може бути подано до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання суддею.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА