09 квітня 2025 року м. РівнеСправа №460/11320/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач-2), у якому просить:
визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмову позивачу у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку;
зобов'язати відповідача-1 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 20.08.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 20.08.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 вищевказаного Закону. Позивач вважає, що з отриманням статусу потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи, який підтверджується відповідним посвідченням категорії 3, він набув право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали Чорнобильської катастрофи». Крім того, як вбачається з оспорюваного рішення, зарахований органом Пенсійного фонду стаж позивача становить понад 34 роки. За наведених обставин, вважає, що відповідач-2 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 30.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачам встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Звернув увагу суду, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зауважив, що початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки можлива лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії з 26.04.1986 по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Зауважив, що початкова величина до ОСОБА_1 не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки. Тобто, у разі відсутності права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки (у зоні гарантованого добровільного відселення) та водночас за наявності станом на 01.01.1993 не менше 3 років проживання чи роботи у зазначеній зоні, право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років особа набуває за умови проживання чи роботи в зазначеній зоні не менше 12 років. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , доданого до матеріалів позовної заяви, позивач має статус особи, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3. Згідно з довідкою № 23-17/567 від 27.06.2024 виконавчого комітету Люхчанського старостинського округу № 9, Сарненської міської ради Рівненської області, позивач був зареєстрований з 12.08.1988 по 16.11.1988, з 28.11.1990 по 30.10.1992 в с. Глушиця Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Згідно з довідкою № 380-13/10 від 27.06.2024 виконавчого комітету Стрільського старостинського округу № 10 Сарненської міської ради Рівненської області, позивач зареєстрований та проживає з 05.11.1992 по даний час в с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Згідно з записами диплому НОМЕР_2 та довідки № 03-26/320 від 10.07.2024, позивач з 01.09.1985 по 05.07.1988 навчався на денній формі Сарненського СПТУ № 29, та згідно запису у будинковій книзі проживав в учнівському гуртожитку, смт Володимирець - відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Щодо проживання в с. Глушиця під час зимових та літніх канікул та на вихідні дні, звертаємо увагу суду, що дані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема, довідками про проживання виданими органами місцевого самоврядування. Згідно з даними трудової книжки НОМЕР_3 від 08.10.1992, позивач проходив військову службу з 22.11.1988 по 17.11.1990 в лавах радянської армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення. Для правильного врегулювання спору існує необхідність у витребуванні у позивача письмових доказів, щодо дислокації військової частини де позивач проходив військову службу. З огляду на зазначене підтверджено період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 2 роки 4 місяці 5 днів. Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач-2 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
За змістом довідки про доставку електронного листа ухвала від 30.09.2024 доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Тернопільській області в підсистемі “Електронний суд» 30.09.2024.
У встановлений судом строк відповідач відзиву не подав.
Клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву із зазначенням причин від відповідача не надходило.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Глушиця Сарненського району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 30.09.1999 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно з довідкою від 27.06.2024 №23-17/567, виданою Люхчанським старостинським округом №9 виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області, позивач був зареєстрований та проживав в с. Глушиця Сарненського району Рівненської області з 12.08.1988 по 16.11.1988, з 28.11.1990 по 30.10.1992.
Крім того, за змістом довідки від 27.06.2024 №380-13/10, виданої Стрільським старостинським округом №10 виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області, позивач зареєстрований та проживає в с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області з 05.11.1992 по даний час.
20.08.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Рішенням відповідача-2 від 27.08.2024 №172650009225 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначено, що період проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 4 місяці 5 днів. До зони гарантованого добровільного відселення не враховано час навчання з 26.04.1986 по 16.07.1988 у СПТУ №29 смт Володимирець Рівненської області, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення; період проходження військової служби з 22.11.1988 по 17.11.1990, оскільки місце розташування військової частини невідоме. Страховий стаж становить 34 роки 3 місяці 21 день.
Вважаючи таку поведінку органу Пенсійного фонду протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане 30.09.1999 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому, покликання відповідачів на те, що період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 2 роки 4 місяці 5 днів, суд вважає безпідставними, оскільки питання проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993 вирішувалося при наданні йому статусу потерпілої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20.
Суд встановив, що за змістом довідки від 27.06.2024 №23-17/567 позивач проживав в с. Глушиця Сарненського району Рівненської області з 12.08.1988 по 16.11.1988, з 28.11.1990 по 30.10.1992, а згідно з довідкою від 27.06.2024 №380-13/10 - в с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області з 05.11.1992 по 27.06.2024 (дата видачі довідки).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Глушиця та с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області відносяться до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Довідками від 27.06.2024 №23-17/567 та №380-13/10 засвідчено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у періоди з 12.08.1988 по 16.11.1988 (3 місяці 5 днів), з 28.11.1990 по 30.10.1992 (1 рік 11 місяців 3 дні), з 05.11.1992 по 27.06.2024 (31 рік 7 місяців 23 дні).
В матеріалах справи відсутні докази визнання таких довідок органу місцевого самоврядування недійсними. Отже у суду відсутні сумніви щодо достовірності вказаної інформації.
При цьому, суд не бере до уваги покликання відповідачів на проходження позивачем військової служби в лавах радянської армії у період з 22.11.1988 по 17.11.1990, а також навчання позивача в СПТУ №29 смт Володимирець у період з 26.04.1986 по 16.07.1988, оскільки такі періоди не охоплюються довідкою від 27.06.2024 №23-17/567, а відтак не враховані до періоду проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення.
Однак, суд зауважує, що орган Пенсійного фонду при визначенні права особи на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ не наділений повноваженнями зараховувати чи не зараховувати періоди проживання такої особи на території зон радіоактивного забруднення, а лише враховувати періоди її проживання на такій території, які вказані в належно оформлених документах, зазначених в ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ.
Разом з тим, не підлягають врахуванню для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку періоди проживання позивача без реєстрації на території зони гарантованого добровільного відселення 6 місяців 4 дні (в період вихідних, літніх та зимових канікул під час навчання у 1985-1988 роки), з 17.11.1988 по 21.11.1988 (після отримання диплому), з 18.11.1990 по 27.11.1990 (після проходження військової служби) та з 31.10.1992 по 04.11.1992 (після одруження), на які позивач покликається у позовній заяві, оскільки такі обставини не підтверджені довідкою органу місцевого самоврядування відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ.
Суд зауважує, що факт проживання особи без реєстрації на території зони гарантованого добровільного відселення має юридичне значення, оскільки від цього можуть залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав особи. Чинним законодавством не передбачено позасудового порядку встановлення фактів, які мають юридичне значення. При цьому, в матеріалах судової справи відсутнє рішення суду про встановлення юридичного факту проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказані періоди.
Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення в сукупності понад 33 роки проживання в такій зоні, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за кожні 2 роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідачів про те, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 4 місяці 5 днів.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проживання позивача на території радіоактивного забруднення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 31.07.1986.
Оскільки у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 позивач не проживав в зоні гарантованого добровільного відселення, то він не має права на зарахування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача в період з моменту аварії на ЧАЕС по 27.06.2024 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 33 роки, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (6 років додатково за повних 12 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 25 років.
При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 1.7 розділу І Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (20.08.2024) він досяг віку 53 роки 11 місяців 20 днів та має страховий стаж понад 34 роки.
Отже в досліджуваній ситуації дотримано умови, необхідні для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач-2 протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі його заяви від 20.08.2024.
Водночас, належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 27.08.2024 №172650009225 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку та відновленню шляхом зобов'язання орган Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досяг пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 6 років відповідно до положень статті 55 Закону №796-ХІІ - 01.09.2024, а звернення до органу Пенсійного фонду з урахуванням п. 1.7 розділу І Порядку №22-1 із заявою про призначення такої пенсії відбулося 20.08.2024 (в межах місяця до досягнення пенсійного віку), то порушене право ОСОБА_1 слід відновити з 02.09.2024.
У зв'язку з чим, позовна вимога в частині зобов'язання орган Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком з 20.08.2024 задоволенню не підлягає.
При визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов'язок поновлення порушеного права позивача, суд враховує положення абз. 1 п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), згідно з яким заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 Порядку №22-1).
Тож дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, починаючи з 02.09.2024, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Враховуючи викладене, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Рівненській області задоволенню не підлягають.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України суд присуджує судові витрати на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 27.08.2024 №172650009225 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи 02.09.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., 46001. ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769)
Повний текст рішення складений 09 квітня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко