Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 квітня 2025 року Справа№200/9007/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
25.12.2024 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему “Електронний суд», надійшов адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 31 січня 2022 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 31 січня 2022 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) і на теперішній час виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Позивач вказав, що 28.11.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/4463/24 щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 січня 2022 року, та інших виплат, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідачем виплачена сума перерахованого грошового забезпечення у розмірі 104 377,14 грн. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі.
Також позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за весь час затримки виплати за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов у якому вказав, що військовою частиною НОМЕР_1 в день виключення позивача зі списків особового складу було здійснено виплату неоспорюваної суми. Відповідач вказав, що постійним місцем дислокації військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_1 , яка з початку повномасштабного вторгнення (24.02.2022) на територію України збройних сил РФ та інших незаконних збройних формувань, виконувала першочергові завдання з відбиття вторгнення та нападу безпосередньо в місті Маріуполь та на околицях перебуваючи в оточенні. В ході бойових дій було захоплено або знищено службові приміщення, загинуло або пропало безвісти, потрапило в полон ряд військовослужбовців, в тому числі керівництво військової частини НОМЕР_1 , посадові особи відділу кадрів, фінансово-економічного відділу, групи юридичного забезпечення. Фактично з 24.02.2022 військова частина НОМЕР_1 , як повноцінний прикордонний загін, не функціонувала. Тільки з серпня 2022 року розпочалось формування в новому складі ВЧ НОМЕР_1 . У зв'язку з чим, позивачем хибно зараховано період, коли ВЧ НОМЕР_1 фактично не могла здійснювати розрахунків грошового забезпечення через обставини, які не залежали від дій чи волі Відповідача, а саме, в період з 24.02.2022 по 18.07.2022. Враховуючи вищевказані обставини, які не залежали від дій чи волі відповідача, можливим періодом затримки остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивача, є період з 01.02.2022 по 23.02.2022, що становить 23 календарних днів.
Також зазначив, що позивачем ігнорується той факт, що предметом розгляду справи № 200/5062/23 було нарахування та виплата на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.02.2022 по 17.08.2023 при вирішення якого Відповідача вже було зобов'язано нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, з урахуванням граничного розміру не більш як за шість місяців. Отже, відсутні правові підстави для повторного нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 28.11.2024, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині періоду можливої затримки з 19.07.2022.
Відповідач просив урахувати наступні обставини:
- безпосереднє залучення військової частини НОМЕР_1 до виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу на територію України збройних сил російської федерації, а також виконання заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного стану; - обставини непереборної сили, які мають прямий причинно-наслідковий зв'язок з діяльністю військової частини НОМЕР_1 у період з 24.02.2022 по 31.12.2022, і не залежали від дій чи волі Відповідача;
- фінансове планування та забезпечення в першу чергу для виконання першочергових заходів, пов'язаних з відбиттям вторгнення та нападу;
- сума, виплачена на виконання рішення суду становить 63,41% від суми всіх виплат при звільненні;
- дії позивача, який звернувся до суду щодо спірних виплат тільки більше ніж через 29 місяців у справі № 200/4463/24 (з 31.01.2022 по 03.07.2024) та які суттєво вплинули на спірних період;
- наявність рішення суду від 14.11.2023 у справі № 200/5062/23, відповідно до якого Відповідач вже поніс відповідальність щодо нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за можливий допустимий шестимісячний період, передбачений санкцією ст. 117 КЗпП України;
- відсутність винних дій Відповідача, які в даних спірних правовідносинах призвели б до затримки остаточного розрахунку з Позивачем при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Стосовно компенсації втрати частини доходів зазначив, що позивач просить суд нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів, на доходи, які були нараховані та виплачені без порушення місячного строку та носять одноразовий характер, і які, відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, не повинні включатись до доходу, з якого здійснюється компенсація втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Також звернули увагу, що з 2003 року назва відповідача, яка відповідає дійсності та внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, по сьогодення - є військова частина НОМЕР_1 .
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується копією ID-паспорта громадянина України № НОМЕР_3 від 31.01.2019.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 13.03.2018.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 31.01.2022 №67-ОС “Про особовий склад» позивача, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 31.12.2021 №819-ОС у зв'язку з закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу та всіх видів з 31.01.2022.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2022 у справі №200/3325/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На виконання рішення суду у справі №200/3325/22 відповідач 18.08.2023 виплатив суму коштів у розмірі -- 25 310,60 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 18.08.2023 № 5028.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2023 у справі № 200/5062/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 31026,47 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовлено.
При цьому у вказаному рішенні, суд здійснив розрахунок суми середнього заробітку за період з 01.02.2022 по 17.08.2023, що становить 563 календарних днів.
Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання вказаного рішення, після утримання відповідних податків та зборів, 21.03.2024 виплачено суму коштів у розмірі -- 24 976,31 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 21.03.2024 № 1744.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2024 у справі № 200/4463/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 31 січня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 січня 2022 року, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання вказаного рішення, 27.11.2024 виплачено суму коштів у розмірі 104 377,14 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 27.11.2024 № 8400 та підтверджується позивачем.
Отже, виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення у розмірі 104 377,14 грн здійснена Військовою частиною НОМЕР_1 не у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Стосовно найменування відповідача, суд зазначає, що позивачем подано позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), проте, оскільки з 2003 року назва відповідача з 2003 року назва відповідача, яка внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є військова частина НОМЕР_1 , суд вважає за необхідне вважати правильною назву відповідача саме - Військова частина НОМЕР_1 .
Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями абзацу першого частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009).
Абзацом першим пункту 292 Положення № 1115/2009 (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ) передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання (абзац другий пункту 292 Положення № 1115/2009).
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
З указаного вбачається, що грошове забезпечення мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а саме 31 січня 2022 року.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, грошове забезпечення, у повному розмірі, позивачу сплачено 27.11.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/4463/24.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктом 2, 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Приписами частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як основного грошового забезпечення, так і додаткових видів грошового забезпечення, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У свою чергу у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначає, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно і розмір відповідальності відповідача. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
До 19.07.2022 КЗпП України не обмежував шестимісячним строком розмір виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 117 КЗпП в редакції, яка чинна з 19.07.2022, застосовується тільки на ті правовідносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На момент звільнення позивача стаття 117 КЗпП діяла в редакції, яка передбачала право позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку і це право не обмежувалося будь-яким строком.
Отже, застосовною до спірних правовідносин є стаття 117 КЗпП в редакції, яка була чинна до 19.07.2022 та розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає необмежений шістьма місяцями.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 Верховний Суд наголосив, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Стаття 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ діє з 19.07.2022, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, наведений у вказаних вище постановах Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті у розмірі середнього заробітку підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Таким чином, період з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду щодо зменшення такої виплати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.
При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
На думку Верховного Суду, у такій категорії справ належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові (постанова Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22).
Слід зазначити, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору (постанови від 29.11.2021 у справі № 120/313/20, від 27.07.2023 № 420/436/22).
При цьому суд наголошує, що вказаний у частині 1 статті 117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції з 19.07.2022 року). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У цій справі, що розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31 січня 2022 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі та за період з 19 липня 2022 року по 28 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Таким чином, в межах цієї справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19.07.2022 та відповідно врахуванню висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції що діяла з 19.07.2022.
Стосовно визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Строк затримки по виплаті належних позивачу сум слід рахувати з 01.02.2022, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
28.11.2024 відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/4463/22 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 104377,14 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.02.2022 до 28.11.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 01.02.2022 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19.07.2022 до 28.11.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з довідкою від 24.01.2025 №94, що надана відповідачем на вимоги ухвали суду, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці перед звільненням складає: грудень 2021 року - 12576,70 грн, січень 2022 року - 12576,70 грн, середньоденне грошове забезпечення - 405,70 грн.
Період затримки з 01.02.2022 по 18.07.2022 становить 167 календарних днів, отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 67751,90 грн (405,70 грн х 167 календарних днів).
Загальний розмір виплат нарахованих та виплачених позивачу при остаточному розрахунку складає 164 613,58 грн, з яких: 34 925,84 грн - виплачено у добровільному порядку при звільненні з військової служби відповідно до довідки про остаточний розрахунок грошового забезпечення та інших винагород ОСОБА_1 , 25 310,60 грн - виплачено на підставі рішення суду від 15.08.2022 у справі № 200/3325/22; 104 377,14 грн - виплачено на підставі рішення суду від 06.09.2024 у справі № 200/4463/24.
Ураховуючи зазначене, частка несвоєчасно виплаченої на виконання рішення суду від 06.09.2024 у справі № 200/4463/24 суми становить 63,41% (104 377,14 грн. / 164 613,58 грн. * 100%).
Отже, середній заробіток затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2022 по 18.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 42961,48 грн (67751,90 грн * 63,41%).
Суд не приймає до уваги позицію відповідача щодо відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за період з 24.02.2022 по серпень 2022 року з посиланням на не функціювання військової частини в означений період, оскільки, насамперед, на підтвердження зазначеного докази не надано.
Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 28.11.2024 суд зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2023 у справі № 200/5062/23, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 31026,47 грн.
При цьому у вказаному рішенні, суд здійснив розрахунок суми середнього заробітку за період з 01.02.2022 по 17.08.2023, що становить 563 календарних днів, з яких період з 19.07.2022 по 17.08.2023 становить більше шести місяців.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відтак, норма ст. 117 КЗпП України встановлює цивільну відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд вважає, що виходячи із приписів цієї норми до роботодавця у випадку констатації судом нездійснення виплати розрахунку у повному обсязі у день звільнення, застосовується такий вид відповідальності як стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, у такому разі немає різниці, з яких видів виплат складається своєчасно невиплачена сума коштів та чи була вона виплачена однією сумою або різними та у який період, значення має лише факт порушення прав робітника на отримання заробітної плати у належному розмірі у день звільнення та термін прострочення виплати таких сум, який обмежується шістьма місяцями.
Отже, у випадку якщо з роботодавця вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній з 19.07.2022, відповідальність роботодавця у такому випадку є вичерпаною, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, ураховуючи наявність рішення суду від 14.11.2023 у справі № 200/5062/23, відповідно до якого Відповідач вже поніс відповідальність щодо нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, з урахуванням граничного розміру не більш як за шість місяців, суд вважає, що відсутні правові підстави для повторного стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 28.11.2024.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Стосовно обраного представником позивача способу захисту порушених прав, суд зазначає, що зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення.
Отже, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2022 по 18.07.2022 в розмірі 42961,48 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати., суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Під час розгляду справи № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 виснував таке:
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову..
Також у пункті 35 цієї постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року, 17 листопада 2021 року, 27 липня 2022 року, 11 травня 2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки: [...]
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду; [...].
Отже, з урахуванням частини п'ятої статті 242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд застосовує висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, щодо того, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а отже, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Додаткове звернення з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів від позивача норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не вимагають.
Оскільки одноразові додаткові види грошового забезпечення, одноразова грошової допомоги при звільненні, грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, мають разовий характер, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за Законом № 2050-III не провадиться.
Отже, у межах спірних правовідносин позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 листопада 2024 року.
У зв'язку з викладеним, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року за весь час затримки виплати по день фактичної виплати донарахованих сум місячного грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року за весь час затримки виплати по день фактичної виплати донарахованих сум місячного грошового забезпечення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
За подання до суду цього позову судовий збір становить 1937,92 грн ((1211,20 + 1211,20)*0,8), що визначено в ухвалі суду від 30.12.2024.
Проте, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1940 грн, що підтверджено квитанцією від 30.12.2024.
Ураховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, а саме: щодо виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні задоволено частково, а позовна вимога щодо компенсації втрат частини доходів - повністю, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1453,44 грн (968,96 +(968,96/2)).
Разом з цим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивач може звернутися до суду з клопотанням про повернення суми надмірно сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військова частина НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.02.2022 по 18.07.2022 в розмірі 42961,48 грн, з утриманням обов'язкових податків і зборів.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день виплати.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 листопада 2024 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1453,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв