09 квітня 2025 рокуСправа №160/28012/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.10.2024р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 і просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у наданні відстрочки позивачу;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому відстрочки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він звернувся до відповідача із відповідною заявою згідно Постанови №56 з метою отримання відстрочки (дату подання заяви не вказує) на підставі ч.1 пункту 24 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.4 ст.35 Конституції України, як такий, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації за релігійними переконаннями. Проте, 06.10.2024р. відповідачем було надіслано позивачу відповідь №30/4/12700 від 14.08.2024р. якою позивачу відповідачем було відмовлено у наданні відстрочки з підстав того, що на сьогодні особи з релігійними переконаннями не звільнені від військової служби по мобілізації з наведенням рішень Верховного Суду. Позивач вважає такі висновки відповідача помилковими, оскільки ч.4 ст.35 Конституції України, норми якої мають вищу юридичну силу і є нормами прямої дії, передбачають можливість виконання військового обов'язку заміною альтернативною (невійськовою) службою. Наявність релігійних переконань позивач підтвердив довідкою від церкви «Голос Істини». Позивач вважає, що такою відмовою відповідач грубо і безпідставно порушив його законні права та інтереси всупереч приписам п.4 ст.35 Конституції України, ст.4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» з урахуванням прогалин у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у якому заміна військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період чи в умовах воєнного стану на альтернативну службу не встановлена, тому за відсутності законодавчо визначених обмежень, гарантованих ст.35 Конституції України, подання позивачем заяви про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою не може розцінюватися як ухилення від призову під час мобілізації і вважає, що він має право претендувати на отримання відстрочки як інша категорія громадян на підставі п.24 ч.1 ст.23 згаданого Закону. Окрім того, позов обґрунтовано і практикою ЄСПЛ, наведеною у рішеннях цього Суду «Баятян проти Вірменії», «Стефанов проти Болгарії» та інші (а.с.1-11).
Ухвалою суду від 30.10.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 28.11.2024р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази на підтвердження повноважень саме відповідача щодо розгляду заяви позивача про надання йому відстрочки, з урахуванням вимог ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.41).
На виконання вищенаведеної ухвали суду, 14.11.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою та необхідними документами для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідачем лише за згаданим у позові листом від 14.08.2024р. за вих. №30/4/12700 позивачеві було надано відповідь у порядку звернення громадян на телефонну Урядову гарячу лінію (реєстраційний номер БА-17358508/2) у якій було надано роз'яснення та зазначено про правовий висновок зроблений Верховним Судом у справі №601/2491/22, тому представник відповідача вважає, що відповідач при розгляді згаданого звернення позивача (а не заяви про відстрочку) жодним чином не порушував прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим, відсутнє порушене право, яке підлягає судовому захисту згідно до вимог ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо процедури надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, то відповідач вказав на те, що такий порядок встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560, приписами якої передбачено, що питання надання відстрочки від призову розглядається у складі комісій, утворених при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки згідно до вимог п.п.56,57,58,60 згаданого Порядку №560, такі Комісії наділені повноваженнями розгляду заяв про відстрочку за формою, встановленою у додатку 2 до згаданої постанови КМУ №560, та прийняття відповідних рішень, які оформлюються протоколом. Також і згідно абз.9 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022р. №154 передбачено, що оформлення відстрочки від призову під час мобілізації військовослужбовцям та резервістам здійснюють районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які проводять перевірку підстав їх надання та ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних. Отже, представник відповідача вважає, що розгляд питань щодо надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, а також перегляд рішень, ухвалених комісіями при районних ТЦК та СП, до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідача у справі) - не належить (а.с.46-54).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.04.2025р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці у період грудень 2024р. - січень 2025р., з 06.03.2025р. по 14.03.2025р. та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 09.04.2025р. (а.с.68).
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 09.04.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 повторно звернувся зі зверненням на Урядову гарячу лінію 06.07.2024р., яке надійшло до ІНФОРМАЦІЯ_1 31.07.2024р. та зареєстровано за вх. №Б-2366, що підтверджується копією паспорта позивача № НОМЕР_1 від 21.09.2020р. та змістом відповіді на звернення від 14.08.2024р., яке є предметом цього спору (а.с.13-14,18).
14.08.2024р. ІНФОРМАЦІЯ_3 було надано відповідь «Про результати розгляду звернення», оформлену листом за №30/4/12700, у якому було зазначено, що на звернення позивача від 04.06.2024р. стосовно надання роз'яснення чи має право він на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як член християнської церкви повного Євангелія «Голос Істини» йому уже було надано обґрунтовану відповідь від 13.06.2024р. №4/30/9024, тому повторне звернення з цього ж питання не підлягає розгляду.
Окрім того, у зазначеній відповіді відповідач звернув увагу позивача на правовий висновок зроблений Верховним Судом у справі №601/2491/22 про те, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної держави (а.с.18-19).
Позивач, вважаючи вказану відповідь відповідача, оформлену листом від 14.08.2024р. за №30/4/12700 за його зверненням на Урядову гарячу лінію, як відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, протиправною, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, відповідно до пункту 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022р., затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою та громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ ( далі - Закон №2232-ХІІ).
Статтею 39 Закону №2232-ХІІ передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, умови і порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, встановлені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ).
Частиною 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ передбачено, що призов на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560 затверджено Порядок проведення призову на військову службу під час мобілізацій, на особливий період (далі - Порядок №560.
Саме наведеним Порядком №560 визначено повноважні органи та процедуру надання військовослужбовцям та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Згідно з пунктами 5657 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Пунктами 58,90 Порядку №560 установлено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене в судовому порядку.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. №154 (далі Положення №154) передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За приписами абзацу 9 пункту 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Таким чином, із аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства слідує, що розгляд заяв про надання відстрочки військовозобов'язаних, встановленої форми, віднесено до повноважень утворених відповідних Комісій при районних ТЦК та СП з ухваленням такими Комісіями рішень про надання або відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, які оформлюються у формі протоколів.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що розгляд питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 не віднесено та не належить.
Тому, у даних правовідносинах, ІНФОРМАЦІЯ_4 не є належним відповідачем.
При цьому, слід зазначити, що ототожнення позивачем його звернення 06.07.2024р. на Урядову гарячу лінію з питань надання роз'яснень з приводу його права на відстрочку від призову від військової служби під час мобілізації, в особливий період через його релігійні переконання у порядку звернення громадян згідно до Закону України «Про звернення громадян» із поданням заяви про надання відстрочки, не є свідченням подання ним такої заяви про надання йому відстрочки, оскільки такий порядок і процедура подання заяви про відстрочку суперечить вищенаведеним вимогам Порядку №560.
А відповідно, із наведеного слідує, що і надана відповідь відповідачем від 14.08.2024р. на таке звернення позивача та Урядову гарячу лінію від 06.07.2024р., оформлена листом за №30/4/12700, що є предметом спору у цій справі, не є рішенням про відмову у наданні позивачеві відстрочки у розумінні ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а є відповіддю на звернення, наданою у порядку Закону України «Про звернення громадян».
У відповідності до вимог ч. 1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
А оскільки за наявними в матеріалах справи копіями документів прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень стосовно прав та інтересів позивача у питанні наданні чи відмові у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з дотриманням процедури, передбаченої Порядком №560 судом не встановлено (розгляд звернення позивача на Урядову гарячу лінію не є поданням позивачем заяви про надання йому відстрочки), а позивачем суду таких доказів не надано, тому і порушення відповідачем у даних правовідносинах прав та законних інтересів позивача відсутнє.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 розгляд заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період не здійснювався, а надання відповідачем відповіді, оформленої листом від 14.08.2024р. №30/4/12700 на звернення позивача на Урядову гарячу лінію у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян» судом не може розцінюватися як звернення позивача із заявою про надання йому відстрочки, то у такому випадку, відповідач і не порушував прав позивача у даних спірних правовідносинах, тому не може бути належним відповідачем за даним позовом у питанні розгляду заяви про відмову у наданні позивачеві відстрочки в силу вищенаведених приписів Порядку №560.
При цьому, роблячи такий висновок, суд вважає за необхідне і надати оцінку, копії заяви, оформленої згідно Додатку 4 до Порядку №560, про яку не зазначено у позові, проте така копія було додана позивачем до позову (а.с.17).
Так, з її змісту видно, що вона не містить інформації про те, кому саме вона адресована (найменування ІНФОРМАЦІЯ_5 ), у ній не зазначено дати складання, вказано лише «2024р.»
Також і доказів подання вказаної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем особисто чи шляхом направлення засобами поштового зв'язку суду не надано.
А отже, вказане свідчить про те, що позивач з наведеною заявою до відповідача взагалі не звертався, такі докази в матеріалах справи відсутні.
Тому, суд приходить до висновку, що будь-які обґрунтовані підстави вважати, що відповідачем були порушені права та інтереси позивача при розгляді згаданої заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, яка позивачем не подавалась до відповідача взагалі, у адміністративного суду відсутні.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, у ході судового розгляду справи протиправність відмови у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період саме відповідачем з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених приписів чинного податкового законодавства жодними належними, достатніми та допустимими доказами, позивачем не доведена.
Є безпідставними та необґрунтованими і доводи позивача про те, що він має право на отримання відстрочки на підставі п.24 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, оскільки ці обставини мають досліджуватися належною ІНФОРМАЦІЯ_5 під час розгляду заяви позивача про надання йому відстрочки та прийняття відповідного рішення у формі протоколу, тому надання оцінки цим обставинам судом, до прийняття районним ТЦК та СП відповідного рішення у формі протоколу, є передчасним.
А відповідь відповідача на звернення позивача на Урядову гарячу лінію, оформлена листом від 14.08.2024р. за №30/4/12700, що є предметом цього спору, не є розглядом заяви позивача про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період з дотриманням процедури, встановленої Порядком №560, з огляду на те, що як зазначалося уже вище розгляд заяв про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, до повноважень відповідача не віднесено.
Усі інші аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, оскільки у ході судового розгляду даної справи судом із вище досліджених копій документів було встановлено, що заява про відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, позивачем до відповідача фактично не подавалась (такі докази в матеріалах справи відсутні), а відповідно, за результатами розгляду такої заяви відповідачем жодного рішення не приймалось, тому у адміністративного суду і відсутні підстави для перевірки рішення про відмову у наданні відстрочки за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 наведеного Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що судом не надається оцінка відповіді відповідача, оформленій листом від 14.08.2024р. №30/4/12700 «Про результати розгляду звернення» на звернення позивача на Урядову гарячу лінію 06.07.2024р., що визначено позивачем у позові предметом цього позову, з огляду на те, що як зазначалося уже вище, наведена відповідь на звернення позивача не є рішенням про відмову у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки відповідач не наділений повноваженнями розгляду таких заяв за процедурою, встановленою Порядком №560, а вказаний лист є лише відповіддю відповідача на звернення позивача на Урядову гарячу лінію, яка була надана в порядку Закону України «Про звернення громадян».
З огляду на те, що судом під час розгляду справи не було встановлено фактів протиправної відмови відповідача у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період (як основних позовних вимог), а тому і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому відстрочки (як похідних позовних вимог), також задоволенню не підлягають.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
Приймаючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн., понесені позивачем згідно квитанції ID:3105-6990-9679-1828 від 14.10.2024р. (а.с.12,40) не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Всі судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва