08 квітня 2025 року Справа № 160/1979/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ААДІ" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати прийняте Одеською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 30.10.24 № UA500110/2024/000128/1.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з метою митного оформлення товарів позивачем подано до митниці електронну митну декларацію, в якій обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Згідно наданого відповідачем відзиву на позов, Одеська митниця позов не визначає, просить відмовити у його задоволенні, зазначає, що надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 МКУ, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Одеської митниці про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно наданої позивачем відповіді на відзив, позивачем не погоджується з доводами відповідача, просить задовольнити позов, зазначає, що відзив на позовну заяву не спростовує доводів та аргументів по суті позовних вимог, позивачем під час митного оформлення поданий повний пакет документів, підробки яких відповідачем не встановлено.
Також 03.03.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд встановив таке.
30.09.2022 між ТОВ «ААДІ» (Україна, покупець) та АНЕКС ПОЛІМЕР (ANNEX POLYMERS, Індія) (продавець) укладено контракт №IMD/IND-00030-05 (далі - «Контракт») на поставку товару, згідно умов якого, продавець продає, покупець приймає та оплачує на умовах цього контракту наступний товар: мішки проліпропіленові, номенклатура, асортимент та кількість визначається у додатках.
Згідно додатку 45 до контракту, продавець поставив покупцю товар: мішкі поліпропіленові, розміром 49,5х89,5, вагою 38 грамм, у кількості 650000, ціною за штуку 0,05044 дол США, на загальну суму 32786,00 дол США. Поставка відбудеться на умовах FOB Мундра порт, Індія, умови оплати - 100% передоплата.
З метою митного оформлення наведеного товару, позивач подав до Одеської митниці митну декларацію №24UA500110008474U9 із заявленням митної вартості товарів на рівні 1, 5708 долари США/кг за основним методом визначення митної вартості товарів (за ціною договору).
До митної декларації були додані такі документи: 1) зовнішньоекономічний контракт від 30.09.23 № IMP/IND-00030-05; 2) специфікація від 31.05.24 № 45; 3) рахунок (інвойс) від 15.08.24 № АР/137; 4) платіжна інструкція в іноземній валюті від 14.08.24 № 64; 5) рахунок перевізника від 18.10.24 № 405; 6) довідка перевізника від 18.10.24 № 18/10/3; 7) страховий поліс від 20.08.24 № 870242329.24; 8) експортна митна декларація Республіки Індія від 16.08.24 № 3238794.
Під час митного оформлення митним органом декларанта було зобов'язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Також декларанту було запропоновано надати за власним бажанням додаткові, наявні у нього, інші документи, для підтвердження митної вартості товарів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ААДІ" листом від 30.10.2024 повідомило митний орган про те, що подані всі необхідні документи для митного оформлення і додаткові надаватись не будуть.
30.10.2024 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA500110/2024/000128/1, згідно якого, митна вартість товарів була визначена за резервним методом, в результаті чого відбулось збільшення митного збору та ПДВ на загальну суму 253789,56 грн.
З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 263 МК України, декларант, з урахуванням коригувань, подав нову митну декларацію №24UA500110008547U5 від 30.10.2024, згідно якої товари випущено у вільний обіг.
Згідно спірного рішення про коригування митної вартості товару, судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:
- у наданих до митного оформлення документах (контракти, інвойси, пакувальні листи тощо) відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
- відповідно до пункту 5.4 розділу 5 контракту від 30.09.2022 № IMP/IND00030-05, де вказано, що постачальник повинен надавати такі супровідні документи: товарно-транспортну накладну, рахунок-фактура, сертифікат походження, сертифікат якості. До митного оформлення сертифікат якості надано не було, що суперечить умовам контракту;
- аркуші зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу товарів № IMP/IND-00030-05 від 30.09.2022 не пронумеровані, спостерігається наявність слідів неодноразового сканування документу;
- у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару, як калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
- у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір на перевезення вантажу;
- декларантом зазначено виробником товару «ANNEX POLYMERS» з торговельною маркою - «немає даних». В графі 44 МД зовнішньоекономічний контракт заявлено під кодом документа 4104, як зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару, що декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів. При цьому в жодному поданому до митного оформлення документі відсутня інформація щодо виробника товару та торговельної марки, що може свідчити про недостовірність декларування відомостей про товар, які мають вплив на визначення митної вартості.
Не погодившись із рішенням Одеської митниці про коригування заявленої митної вартості товару від 30.10.24 № UA500110/2024/000128/1, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Як видно з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.
Суд установив, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості.
Здійснюючи аналіз наведених у графі 33 спірного рішення зауважень митниці, суд зазначає таке.
Щодо тверджень митниці про непідтвердження декларантом митної вартості товару у зв'язку із відсутністю даних щодо вартості упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, калькуляції транспортних витрат, відсутності сертифіката якості, та відсутності інформації щодо виробника товару та торговельної марки.
За приписами ч.2 статті 53 Митного кодексу України, декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Як встановлено судом, позивачем під час митного оформлення товару надані 1) зовнішньоекономічний контракт від 30.09.23 № IMP/IND-00030-05; 2) специфікація від 31.05.24 № 45; 3) рахунок (інвойс) від 15.08.24 № АР/137; 4) платіжна інструкція в іноземній валюті від 14.08.24 № 64; 5) рахунок перевізника від 18.10.24 № 405; 6) довідка перевізника від 18.10.24 № 18/10/3; 7) страховий поліс від 20.08.24 № 870242329.24; 8) експортна митна декларація Республіки Індія від 16.08.24 № 3238794.
Як зазначає позивач та це підтверджено матеріалами справи, у митну вартість товару, заявленого позивачем до митного оформлення входить: ціна товару, транспортні послуги та витрати на страхування.
Таким чином, калькуляція транспортних витрат не є документом, що підтверджує митну вартість товару, оскільки до таких документів відноситься довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг та документ про оплату. При цьому, в даному випадку, транспортування здійснювалось не самим позивачем, а перевізником, з яким укладено відповідний договір, та визначена повна вартість транспортних послуг.
Також не є документом, що підтверджує митну вартість товару сертифікат якості та відомості про виробника.
Згідно пункту 5.4 розділу 5 контракту від 30.09.2022 № IMP/IND00030-05, де вказано, що постачальник повинен надавати такі супровідні документи: товарно-транспортну накладну, рахунок-фактура, сертифікат походження, сертифікат якості.
Як зазначає митниця, ненадання позивачем до митного оформлення сертифікату якості суперечить умовам контракту.
Проте, суд вважає такі твердження митниці необгрунтованими, оскільки у митниці відсутні повноваження щодо визначення повноти виконання сторонами контракту його умов. До того ж, сертифікат якості не документом, що підтверджує митну вартість товару, оскільки не входить до переліку документів, визначених ч.2 ст. 53 МК України.
Щодо доводів митниці про те, що декларантом не надано інформацію про виробника товару, суд зазначає, що згідно п. 7.1 контракту, продавець засвідчує, що товари, поставлені за цим контрактом, були виготовлені компанією ANNEX POLYMERS, тобто продавцем.
На думку суду, цього достатньо, аби пересвідчитись у компанії - виробникові без додаткових відомостей про торгівельну марку.
Згідно висновку, сформованого у постанові Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 380/19286/23, заяви митного органу про недостовірність документів мають бути обґрунтовані доказами, такими як експертні висновки або рішення компетентних органів. Рішення про коригування митної вартості є неправомірним, якщо декларант подав повний пакет документів, що відповідає вимогам законодавства: договір (контракт) про перевезення; транспортні накладні; рахунки-фактури; платіжні доручення; специфікації до інвойсів, що підтверджують загальну вартість товару.
Щодо доводів митниці про те, що аркуші зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу товарів № IMP/IND-00030-05 від 30.09.2022 не пронумеровані та спостерігається наявність слідів неодноразового сканування документу, суд зазначає, що такі доводи не можуть свідчити про розбіжності у наданих позивачем документах або про не надання документів, на підтвердження митної вартості товару.
Крім того, щодо доводів митниці про те, що у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір на перевезення вантажу, суд зазначає, що у довідці від 18.10.2024 №18/103, складеної ТОВ «ФОНТАН ТРАНС», є посилання на рахунок №405 від 18.10.2024, у якому в свою чергу є посилання на договір перевезення. При цьому у довідці та у рахунку є посилання на номер контейнеру, в якому перевозився товар морським транспортом, який (номер контейнеру) також зазначений і в інвойсі від 15.08.2024 №АР/137.
Частинами 3, 4 ст. 53 Митного кодексу України передбачено виключний перелік обставин, за яких вказаних у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документів недостатньо для підтвердження митної вартості товарів, а декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати додаткові документи. До цього переліку входять наступні обставини: 1) якщо документи містять розбіжності; 2) якщо наявні ознаки підробки документів; 3) якщо документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, 4) якщо документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 5) існування обґрунтованих підстав вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Таким чином, якщо жодна з вказаних п'яти обставин відсутня, то орган доходів і зборів має користуватися та піддавати аналізу під час вирішення питання щодо підтвердження митної вартості товарів лише ті документи, виключний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України та не має права вимагати подання інших документів.
Однак, у спірному рішенні митниці відсутнє обґрунтоване із посиланням на законодавство України з питань митної справи посилання на те, що виявлена хоча б одна з вищевказаних п'яти обставин, за яких посадова особа митниці мала право вимагати подання додаткових документів із застосуванням ч. 3 та ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України
Таким чином, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Інших обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а тих, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.
Отже, суд вважає, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості.
Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.
У зв'язку з наведеним, відповідач дійшов до передчасних висновків, та як наслідок протиправно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 30.10.24 № UA500110/2024/000128/1.
Щодо застосування відповідачем резервного методу при коригуванні вартості товару.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
За положеннями частини першої стаття 64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина друга стаття 64 МК України).
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості (частина третя статті 64 МК України).
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Частиною другою стаття 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Судом встановлено, що Одеською митницею при коригуванні митної вартості товару, було використано інформацію щодо раніше визнаних/визначених митних вартостей за першим методом згідно за оформленням подібного товару, за раніше поданими ВМД, зокрема №UA500130/2024/014130 від 23.04.2024.
В матеріалах справи наявна копія вантажно-митної декларації від 23.04.2024 № UA500130/2024/014130, яка була взята митним органом для коригування митної вартості товару: мішки пакувальні з проліпропіленових стрічок, розміром 56х96 см, 15000 шт, 55х100 см - 313500 шт, 50х90 см - 91500 шт, 50х75 см - 106000 шт, 80х120 см - 15000 шт, 50х75 см - 23600 шт, 55х105 см - 46500 шт. Країни виробництва - Індія, виробник - SHREE PARDARSHAK POLYPACK.
Порівнюючи умови ввезення та характеристики товару за декларацією від 29.10.2024 року №24UA500110008474U9, та декларації, яка була використана митницею №UA500130/2024/014130 від 23.04.2024, суд зазначає, що різними є умови поставки, дати продажу та митного оформлення (проміжок часу становить 6 місяців), складові митної вартості тощо.
Отже, суд зазначає, що Одеською митницею неправомірно використано декларацію №UA500130/2024/014130 від 23.04.2024 для співставлення характеристик товару та умов поставки та для коригування митної вартості.
При цьому, використана для митного коригування вартості товару митна декларація №UA500130/2024/014130 від 23.04.2024 визначає вартість товару за резервним методом (6 метод), тобто митниця використала декларацію, що подана декларантом після коригування, де визначено митну вартість товару не за основним методом.
Вказані розбіжності унеможливлюють пряме застосування до товару позивача митної вартості товару, оформленого за митною декларацією № 24UA500130014130U5.
Суд зазначає, що р ішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Наведений висновок сформований у постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі №160/939/24.
При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. У спорах про оскарження акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, який стосується прав та обов'язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об'єктивну правову оцінку такому акту.
Наведене свідчить про недотримання відповідачем критерію обгрунтованості прийнятого ним рішення, що також є підставою вважати його протиправним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
За таких обставин, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 3045,43 грн підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Одеською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 30.10.24 № UA500110/2024/000128/1.
Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ААДІ» (код ЄДРПОУ 35395306) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3045,43 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 08.04.2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна