08 квітня 2025 року Справа 160/9678/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.04.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_2 щодо безпідставного не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. на місяць за період з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, та з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року у зв'язку з безпосередньою участю в бойових діях передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. на місяць за період з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, та з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року у зв'язку з безпосередньою участю в бойових діях передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15.06.2022 року по 13.09.2024 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . Даний факт підтверджується копіями наказів: наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.06.2022 року №9 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2024 року №261. В лютому 2022 року позивач був призваний на військову службу у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України про загальну мобілізацію №69/2022 від 24.02.2022 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 . 15.06.2022 року позивач був переміщений до військової частини НОМЕР_2 , де й продовжував виконувати обов'язки військової служби до 13.09.2024. Військова частина НОМЕР_2 відповідно до директиви командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 31.10.2024 року № Д-61/дск: була переформована у військову частину НОМЕР_1 , та найменування - військова частина НОМЕР_2 - анульоване, зазначене підтверджується записами на звороті наказу командира військової частини про зарахування мене до списків, яке позивач отримав у відповідь на його запит. Фактично, військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 . З моменту мобілізації, позивач, приймав безпосередню участь у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України та пов'язаних із захистом Батьківщини та її територіальної цілісності. Даний факт підтверджується: довідкою від 13.09.2024 року за № 2743 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В означеній довідці зазначено, що позивач в період з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року перебуваючи в АДРЕСА_1 , з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року перебуваючи в АДРЕСА_2 , з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року перебуваючи в АДРЕСА_3 останній брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Тобто дана довідка підтверджує факт безпосередньої участь у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України та пов'язаних із захистом Батьківщини та її територіальної цілісності. Тобто фактично позивач виконував бойові (спеціальні) завдання, за які нараховується додаткова винагорода в розмірі 100 000 грн в місяць, пропорційно часу виконання бойових завдань, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Проте за період безпосередньої участі у бойових діях та заходах позивач не отримував додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн. на місяць розмірі в повному належному обсязі. Тому, 21.02.2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану за періоди участі в бойових діях, надати витяг про зарахування до списків особового складу частини, надати картки (бланки) особового рахунку військовослужбовця, надати довідку про розміри нарахованої та виплаченої додаткової винагороди з зазначенням суми розрахунку та періоди за які виплачено. Листом від 17.03.2025 року, військова частина НОМЕР_1 повідомила, що те що позивач посилається на довідку 6, а вона не є підставою для виплати додаткової винагороди. Довідка 6 є підставою для надання статусу учасника бойових дій. Також до відповіді на запит позивача було додано: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 9 від 15.06.2022 року; картка особового рахунку військовослужбовця за 2022 рік; картка особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік; довідка про нараховані обсяги грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовця за 2024 рік. Проте, всупереч тому що в зверненні запитували щоб надали детальну інформацію про розмір виплаченої винагороди із зазначенням суми розрахунку, та інформацію за які періоди, у відповіді за 2022 та 2023 рік не було вказано який за основу розрахунок брали (30 000 чи 100 000 грн. на місяць) та не зазначили за який період. Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця, ОСОБА_2 у 2022 році отримав ( з аналізу виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану): в червні 16 000 грн. - за 16 днів на службі з розрахунку 30 000 грн. на місяць); в липні 30 000 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в серпні 100 000 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць; в вересні 100 000 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць; в жовтні 100 000 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць; в листопаді 100 000 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць; в грудні 100 000 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць. Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця, ОСОБА_2 у 2023 році отримав (з аналізу виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану): в січні 30 000 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в лютому 00; в березні 50 322, 58 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць за 16 днів виконання завдань; в квітні 30 000 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в травні 30 000 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в червні 51 000 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць за 16 днів виконання завдань; в липні 75 16, 29 грн. - в розрахунку 100 000 грн. на місяць за 24 дня виконання завдань; в серпні 23 225,81 грн. в розрахунку 30000 грн. на місяць; 22 580 в розрахунку 100 000 грн. на місяць; в вересні - 15 000 грн. в розрахунку 30 000 грн. на місяць; утримано 33 333,33 грн.; в жовтні 0; в листопаді 0; в грудні 30 000 в розрахунку 30 000 грн. на місяць (нараховано в січні 2024). Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця, ОСОБА_2 у 2024 році отримав (з аналізу виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану): в січні 5806,45 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в лютому 52 258,07 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в березні 30 000 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в квітні 30 000 грн. - в розрахунку 30 000 грн. на місяць; в травні 23 225,81 грн. в розрахунку 30 000 на місяць; 6451,61 грн. в розрахунку 100 000 грн. на місяць; в червні 26 000 грн. в розрахунку 30 000 на місяць; 13 333,33 грн. в розрахунку 100 000 грн. на місяць; в липні 30 000 грн. в розрахунку 30 000 на місяць; в серпні 26 129,03 грн. в розрахунку 30 000 грн. на місяць. Фактично при аналізі цих документів стає зрозуміло, що в період з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року військова частина НОМЕР_2 протиправно виплачувала позивачу додаткову винагороду на період дії воєнного стану в зменшеному розмірі. У періоди з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, та у період з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року військова частина НОМЕР_2 виплачувала позивачу додаткову винагороду з розрахунку 30 000 гривень на місяць, а не 100 000 грн., як мало б бути. Військова частина НОМЕР_1 в відповіді на звернення вказала, що так як позивач подав довідку 6, вона не є підставою для виплати коштів, і є лише підставою для надання статусу учасника бойових дій. Проте, довідка 6 позивачем надавалась для підтвердження періодів моєї участі в бойових діях/заходах. В порушення вимог Наказу МОУ від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» відповідачі не нарахували позивачу грошове забезпечення в повному обсязі за лютий 2024 року. Військова частина НОМЕР_2 діючи протиправно не нарахувала та не виплатила позивачу та додаткову винагороду в розмірі 100 000 за лютий 2024 року. Факт підтверджується довідкою від 13.09.2024 року за № 2743 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Довідка 6 видається лише у випадку участі в бойових діях, в виконанні бойових (спеціальних) завданнях, тобто періоди зазначені в довідці 6 можуть підтверджуватись і зазначеним документом. Підставою для видання довідки 6 були: наказ командувача оперативного угрупування військ “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » №35 від 01.08.2022р., журнал бойових дій командира військової частини НОМЕР_2 інв. № 01 від 03.06.2022 р., наказ командира в/ч НОМЕР_2 №162 від 08.06.2023 р., наказ командира в/ч НОМЕР_2 №323 від 09.11.2023р., журнал бойових дій командира військової частини НОМЕР_2 інв. №59 від 17.02.2023 р., журнал бойових дій командира військової частини НОМЕР_2 інв. № 130/дск від 21.11.2023 р., журнал бойових дій командира військової частини НОМЕР_2 інв. № 139 від 19.06.2023 р. Позивач вважає, що означені документи мають містити підтвердження щодо виконання ним бойових завдань. Таким чином, позивач вважає дії відповідача, які виражені в бездіяльності щодо не нарахування та невиплати у встановлений законом строк грошового забезпечення та додаткової винагороди у період з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, та з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року у збільшеному до 100 000 грн. розмірі протиправними, тому останній змушений звернутися за захистом порушеного права до суду. Оскільки виплата додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), то маючи фактичну підставу для видачі наказу про виплату позивачу додаткової винагороди та правову підставу для цього у вигляді вимог постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року військова частина НОМЕР_2 зобов'язана була видати відповідний наказ про виплату позивачу цієї додаткової винагороди, однак цього безпідставно не здійснила.
Одночасно із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про поновлення строків пропущеного строку позовної давності, в якій останній просить суд визнати поважними вказані у цій заяві причини пропуску строку на подання позову та поновити ОСОБА_1 пропущений строк на подання позову у зв'язку із причинами, викладеними такій заяві.
Аргументи даної заяви зводяться до наступного. 13.09.2024 року позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений в межах Збройних Сил України, і з 14.09.2024 року по тепер продовжує виконувати обов'язки військової служби і надалі, що підтверджується записами в військовому квитку та довідкою форми 5. До цього відноситься несення служби в добових нарядах, виконання бойових (спеціальних) завдань, що об'єктивно унеможливлює звернення до суду з питань порушених прав. Позивач є діючим військовослужбовцем, що підтверджується довідкою форми 5 (про проходження служби). Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України. Отже, беручи до уваги існуючі обмеження та перешкоди які встановлені під час вказаного особливого правового режиму, проходження безперервної позивачем військової служби, що підтверджується відмітками у військовому квитку позивача, останній просить суд визнати поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки фактично не мав можливості захистити свої права. Позивач проходив безперервну військову службу в умовах воєнного стану та не мав можливості відлучатися від виконання службових завдань. Позивач також просить суд прийняти до уваги його психологічне напруження під час проходження військової служби в умовах воєнного стану. Позивач до теперішнього часу переживає наслідки військової служби: втрата побратимів з якими мав дуже близькі стосунки та з якими підтримували один одного; психологічне напруження та побоювання за власне життя, адже кожного дня перебував в ситуаціях коли міг загинути. Всі ці фактори напружують психологічно позивача та не дають можливості вести звичайний спосіб життя. Позивач вимушений витрачати час на психологічну реабілітацію для відновлення свого життя.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2025 року зазначена вище справа розподілена та 04.04.2025 року передана судді Пруднику С.В.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Так, відповідно до п. 4 та п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: Так, згідно з пунктами 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Отже, під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Крім того, згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Як убачається із поданої до суду позовної заяви, позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_2 щодо безпідставного не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. на місяць за період з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, та з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року у зв'язку з безпосередньою участю в бойових діях передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. на місяць за період з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, та з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року у зв'язку з безпосередньою участю в бойових діях передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум.
Проте, у вступній частині позову у якості відповідача зазначено лише як військову частину НОМЕР_1 , тоді як заявлені позовні вимоги звернені саме до військової частини НОМЕР_2 та до військової частини НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що містяться в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
При цьому, слід наголосити, що вимоги позовної заяви повинні бути викладені чітко і зрозуміло, з урахуванням правил, встановлених процесуальним законодавством і узгоджуватись з наданими суду повноваженнями за наслідками розгляду справи, та мають бути спрямовані на захист конкретних прав, свобод та інтересів позивача з зазначенням способу їх захисту, який не допускає неоднозначного, довільного тлумачення змісту позовних вимог і дозволить суду максимально якісно здійснити правосуддя.
Відтак, позивачу слід подати до суду уточнену позовну заяву із доказами направлення іншим учасникам справи із зазначенням кількісного складу відповідача (відповідачів), у відповідності до вимог ст. 160 КАС України з максимально чітко і зрозуміло сформованими позовними вимогами виходячи із приписів ст. 5 КАС України.
Також, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом частини першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Приписами частини першої, другої, третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, в тому числі, які випливають з публічної служби, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як свідчать встановлені обставини справи, предметом даного спору є визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо безпідставного не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. на місяць за період з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, та з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року у зв'язку з безпосередньою участю в бойових діях передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 з 15.06.2022 року по 13.09.2024 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . Даний факт підтверджується копіями наказів: наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.06.2022 року №9 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2024 року №261. В лютому 2022 року позивач був призваний на військову службу у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України про загальну мобілізацію №69/2022 від 24.02.2022 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 . 15.06.2022 року позивач був переміщений до військової частини НОМЕР_2 , де й продовжував виконувати обов'язки військової служби до 13.09.2024. Військова частина НОМЕР_2 відповідно до директиви командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 31.10.2024 року № Д-61/дск: була переформована у військову частину НОМЕР_1 , та найменування - військова частина НОМЕР_2 - анульоване, зазначене підтверджується записами на звороті наказу командира військової частини про зарахування мене до списків, яке позивач отримав у відповідь на його запит. Фактично, військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 . З моменту мобілізації, позивач, приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України та пов'язаних із захистом Батьківщини та її територіальної цілісності. Даний факт підтверджується: довідкою від 13.09.2024 року за № 2743 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі- довідка 6). В означеній довідці зазначено, що позивач в період з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року перебуваючи в АДРЕСА_1 , з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року перебуваючи в АДРЕСА_2 , з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року перебуваючи в АДРЕСА_3 останній брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Як зазначає позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою, 13.09.2024 року останній не був звільнений з військової служби, а був переведений в межах Збройних Сил України, і з 14.09.2024 року по тепер продовжує виконувати обов'язки військової служби і надалі, що підтверджується записами в військовому квитку та довідкою форми 5.
З витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2024 року №261 вбачається, що підпорядкована військова частина НОМЕР_2 : солдата по мобілізації ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), водія-заправпика автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_4 , згідно наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по особовому складу) від 07 вересня 2024 року №547-РС, призначеного на посаду водія - комірника ремонтної майстерні засобів зв'язку ремонтного озброєння та техніки військово частини НОМЕР_5 військової частини НОМЕР_6 , ВОС- 790037А/135, вважати таким, що 13.09.2024 року справи та посаду здав. З 13 вересня 2024 року виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана мобілізований 25.02.2022. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана в кількості 25 (двадцять п'ять) діб. Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана в кількості 15 (п'ятнадцять) діб. Відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , за 2024 рік не надавалась. Відповідно до статті 16-2 Закону «Про відпустки» учасники бойових дій, інваліди війни, статус яких визначено Законом України «І Іро статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , за 2023, 2024 роки не надавалась, грошова компенсація не виплачувалась. Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 523% від посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період 01 по 13 вересня 2024 року в повному обсязі згідно наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 та рішення Міністра оборони України від 16.01.2024 №183/уд. Виплатити надбавку за особливості проходження служби н розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період 01 по 13 вересня 2024 року. Вислуга у Збройних Силах України станом на 13.09.2024 року становить: календарна 02 роки 06 місяців 19 днів, пільгова 00 років 00 місяців 00 днів, загальна 02 роки 06 місяців 19 днів. Грошова допомога для оздоровлення за 2024 рік виплачена. Матеріальна допомога для вирішення соцільно-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2011 року №260 за 2024 рік не виплачувалась. Виплатити за період з 01 по 13 вересня 2024 року посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавку за вислугу років в повному обсязі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (зі змінами) виплатити додаткову винагороду з розрахунку 30 000 гривень на місяць, за період з 12 по 13 вересня 2024 року. Вважати такими, що 14.09.2024 року вибув із складу сил та засобів військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного угрупуванця " ІНФОРМАЦІЯ_5 » тактичної групи “ ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( АДРЕСА_3 ), які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Постійним або службовим житлом не забезпечувався. Службі ракет но артилерійського озброєння видати атестат РАО. Речовій службі видати речовий атестат. Продовольчій службі видати продовольчий атестат. Фінансово економічній службі видати фінансовий атестат. Зняти з котлового забезпечення з 14.09.2024 року, Підстава: наказ командувача Сухопутних військ Збройних сил України (но особовому складу) від 07 вересня 2024 року №547-РС, посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_7 від 25 жовтня 2023 року.
Тобто на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини та на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З огляду на вказані обставини справи, строк на подання адміністративного позову у даній справі становить три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Суд враховує, що отримання позивачем листа військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2025 року №2712/94 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення військовослужбовцем останній вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Суд зазначає, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення в період з 09.06.2023 року по 13.09.2024 року, через що мав можливість з'ясувати розмір складових грошового забезпечення.
Отже, після ознайомлення з наказом про виключення зі списків частини та проведення розрахунку вважається, що позивач повинен був дізнатися про те, які види грошового забезпечення йому підлягали виплаті при звільненні та за час проходження служби.
Таким чином, позивач про виплату йому грошового забезпечення та інших виплат в неналежному розмірі повинен був дізнатися на час отримання такого грошового забезпечення за відповідний місяць.
Тому, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду із позовною заявою відповідно до вимог частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Крім того, маючи сумніви щодо правильності нарахування складових його грошового забезпечення за спірний період, позивач мав реальну та об'єктивну можливість після отримання грошового забезпечення за відповідний місяць виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо розміру та порядку обрахування виплачених йому складових грошового забезпечення.
Отже, з дня отримання виплати, працівник (службовець) вважається таким, що повинен дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до роботодавця із заявою про надання відповідної інформації.
В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
В розглядуваному випадку позивач, який проходив військову службу, вжив заходів для з'ясування складових грошового забезпечення лише в вересні 2024 року та в березні 2025 року.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Оцінюючи доводи позивача про дотримання строку звернення до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку про пасивну поведінку позивача, що свідчить про не дотримання останнім строку звернення до суду з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду із даним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Предмет спору у даній справі охоплює період з 09.06.2023 року по 13.09.2024 року.
Водночас відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічна правові позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.10.2023 року у справі №380/653/23:
«…Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23.
Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати строки звернення, визначені нормами КАС України (статті 122).
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена 05 жовтня 2022 року і саме цього дня з отриманих документів з питань грошового забезпечення позивачка дізналась, що їй не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби. Указана обставина не оспорюється відповідачем…».
У нашому випадку, з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 02.04.2025 року (позов сформовано в системі «Електронний суд»), тобто поза межами тримісячного строку з дня виключення із списків особового складу (13.09.2024 року відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2024 року №261).
Тобто, у даному випадку останній день подання до суду позовної заяви припадає на 16.12.2024 року (14.12.2024 року та 15.12.2024 року - вихідні дні) - тримісячний строк обчислюється з дати звільнення - 13.09.2024 року.
Відповідно до п. 38 постанови Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 640/7095/22 при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
Крім того, в постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 Верховний Суд навів такий висновок:
«[…]
57. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:
Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
[…]».
Суд встановив, що позивач в період з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року перебуваючи в н.п. Довжик, н.п. Кувечичі, н.п. Павлівка, н.п. Шумани, н.п. Смолигівка Чернігівської області, з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року перебуваючи в н.п. Курахове, н.п. Андріївка Донецької області, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року перебуваючи в н.п. Куп'янськ, н.п. Кучерівка Куп'янського району Харківської області останній брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджено довідкою від 13.09.2024 року за № 2743 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Суд враховує, що у зв'язку з перебуванням позивача на військовій службі і виконанням безпосередніх функцій із захисту Батьківщини в умовах воєнного стану, його своєчасне звернення до суду з цим позовом об'єктивно було ускладнене з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року.
Тобто, наявні підстави, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку з 09.06.2023 року по 25.09.2023 року, з 09.11.2023 року по 26.05.2024 року, з 13.06.2024 року по 28.08.2024 року, з 11.09.2024 року по 13.09.2024 року.
При цьому варто зазначити, що Верховний Суд у постанові суду від 06.12.2024 року у справі № 400/5432/24 уважав безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01 травня 2024 року № 1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів.
В той же час, жодних доказів перебування і виконання обов'язків позивачем військової служби у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у строк з 17.12.2024 року по 02.04.2025 року ((останній день подання до суду позовної заяви припадає на 16.12.2024 року (14.12.2024 року та 15.12.2024 року - вихідні дні) - тримісячний строк обчислюється з дати звільнення - 13.09.2024 року)), визначений процесуальним законом, до позовної заяви не надано.
Щодо аргументів позивача про обмеження його у праві доступу до правосуддя суд зауважує, що це право не є абсолютним та повинно реалізовуватися в межах встановлених законом строків. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить від його активної поведінки, а перешкоди, що можуть свідчать про поважність причин пропуску цього строку, повинні бути об'єктивно існувати та підтверджуватися належними та достатніми доказами. Наведені позивачем обставини не доводять поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, в цій ситуації пропуск строку звернення до суду з позовом зумовлений тривалою пасивною поведінкою позивача, а не наявністю об'єктивних перешкод для звернення до суду з позовом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
За таких обставин, суд не погоджується з доводами позивача відносно поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду з цим позовом викладеними в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Частиною 6 ст. 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску (за період з 17.12.2024 року по 02.04.2025 року).
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду ОСОБА_1 із даною позовною заявою.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- уточнену позовну заяву із доказами направлення іншим учасникам справи із зазначенням кількісного складу відповідача (відповідачів), у відповідності до вимог ст. 160 КАС України з максимально чітко і зрозуміло сформованими позовними вимогами виходячи із приписів ст. 5 КАС України;
- вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску (за період з 17.12.2024 року по 02.04.2025 року).
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник