04 квітня 2025 рокуСправа №160/1342/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) №54404-39066/Ф-01/8-0400/24 від 04.10.2024 щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у виплаті заборгованості за недоотриману частину пенсії, у сумі 204 811,00 грн.
стягнути з Головного управління Державної Казначейської служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37988155) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 227 088,62 грн., яка складається з основної суми - 204 811,00 грн.; інфляційні нарахування - 18 231,76 грн.; проценти за користування коштами - 4 045,86 грн. за неотриману частину пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справа №160/29730/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України «Про державну службу», згідно поданої заяви від 27.01.2023 року.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив виплатити недоотриману пенсію.
Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №54404-39066/Ф-01/8-0400/24 від 04.10.2024 року позивачеві відмовлено в здійснені виплати заборгованості за недоотриману частину пенсії в сумі 204 811,00 грн.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови йому у виплаті заборгованості за недоотриману частину пенсії в сумі 204 811,00 грн., оскільки він має право відповідно до приписів статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на виплату нарахованих сум пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, які виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/1342/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
27 січня 2025 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
28 січня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Державною казначейською службою України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
04 квітня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№17557/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року в справі № 160/29730/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести Позивача з пенсії за віком згідно з Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України “Про державну службу», згідно поданої заяви від 27.01.2023. Інших зобов'язань рішення суду не містить.
На виконання рішення суду від 16.01.2024 по справі № 160/29730/23 позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 889 з 27.01.2023 року.
Загальний розмір пенсійної виплати становить: з 27.01.2023 - 20930,00 грн.; з 01.03.2024 - 22991,36 грн.
Сума нарахованої доплати на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі від 16.01.2024 № 160/29730/23 за період з 27.01.2023 по 30.04.2024 складає 204 811,00 грн.
Відповідно до пункту 13 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону №1058 різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до Закону № 889 та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону № 1058, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно із пунктом 2 статті 72 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2025 рік після його затвердження.
У 2024 році в межах бюджетних асигнувань проведено виплату пенсійних коштів, нарахованих за рішеннями судів, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили по 19.11.2020 включно.
Кожного місяця Головне управління звертається до Пенсійного фонду України з листом “Про виділення коштів» для сприяння у вирішенні питання щодо виділення бюджетних асигнувань на 2025 рік з метою виконання рішень суду.
Так, в листі від 06.03.2025 № 0400-010406-5/46400 Головне управління зазначило, що в Реєстрі судових рішень по Дніпропетровській області перебуває 38,0 тис. рішень суду на суму 4,57 млрд. грн., черговість виплат яких визначається датою набрання законної сили у період з 20 листопада 2020 року по 28 лютого 2025 року та які потребують фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України.
Станом на дату подання відзиву від Пенсійного фонду України не надходило будь-яких розпоряджень щодо можливості фінансування заявлених коштів.
Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили, згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку.
Фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.
Зазначені кошти входять до складу запланованих асигнувань з державного бюджету по бюджетній програмі за КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду".
Так, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі №160/29730/23 набрало законної сили 02.04.2024.
Отже, у Головного управління відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій. Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей для здійснення виплат, крім зазначених, Головне управління не має.
Таким чином, належні пенсійні кошти, нараховані за рішенням суду в справі №160/160/29730/23 будуть виплачені після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 17 червня 2018 року.
27 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про перехід з пенсії за віком, призначену у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України «Про державну службу».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.02.2023 року №045750002523 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії, оскільки, періоди роботи в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, тому у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», відмовлено, оскільки стаж державної служби складає 06 років 05 місяців 26 днів.
Не погодившись з рішенням пенсійного органу від 01.02.2023 року №045750002523, позивач звернувся з позовом до суду вперше.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 року по справі №160/4869/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково та вирішено:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750002523 від 01.02.2023 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.01.2023 року, з урахуванням правової оцінки, яка надана судом у рішенні по даній справі.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
03 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виконання рішення суду від 17.05.2023 року по справі №160/4869/23 в частині повторного розгляду його заяви від 27.01.2023 року з урахуванням висновків суду.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.09.2023 року №2135101316 позивачеві відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в справі №160/29730/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено та вирішено:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №2135101316 від 13.09.2023 року, яким відмовлено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у переході з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України «Про державну службу», згідно поданої заяви від 27.01.2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
На виконання Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в справі №160/29730/23 ОСОБА_1 переведено па пенсію за віком відповідно до Закону №889 починаючи з 27.01.2023 року.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив виплатити недоотриману пенсію.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №54404-39066/Ф-01/8-0400/24 від 04.10.2024 року позивачеві відмовлено в здійснені виплати заборгованості за недоотриману частину пенсії в сумі 204 811,00 грн.
Додатково повідомлено, що відповідно до пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058 різниця між розміром пенсії, на який мас право особа відповідно до Закону №889 та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону №1058, фінансується за рахунок коштів державною бюджету.
Згідно з пунктом 2 статті 72 Закону №1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Таким чином, належні пенсійні кошти, нараховані за рішенням суду будуть виплачені після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови йому у виплаті заборгованості за недоотриману частину пенсії в сумі 204 811,00 грн., оскільки він має право відповідно до приписів статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на виплату нарахованих сум пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється Законом України «Про державну службу» в редакції Закону від 16.12.1993 року №3723-XII (далі Закон №3723 ХІІ).
З 01.05.2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року за №889-VIII, за змістом якого, пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 90 та пунктом 10 та 12 Прикінцевих положень цього Закону.
Статтею 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, відповідно до пункту 10 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» в редакції від 10.12.2015 року №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» в редакції від 10.12.2015 року №889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року , №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, у випадку відсутності в особи стажу, визначеного підпунктами 10 та 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Водночас, за умов наявності в особи стажу понад 10 чи 20 років, в сукупності з дотриманням інших вимог, визначених пунктами 10 та 12 зазначеного закону, у такої особи виникає право на одержання пенсії державного службовця.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Окрім того, необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, право на пенсію, відповідно до згаданої статті, є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ після 01.05.2016 року є - дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби визначаються Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283 (далі - Порядок № 283, чинний до 01.05.2016 року).
Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 року у зв'язку з затвердженням Постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 року №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби.
Отже, стаж державної служби до 01.05.2016 року обчислюється відповідно до Порядку №283, а після 01.05.2016 року відповідно до Порядку №229.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 229 стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII. До стажу державної служби зараховуються, зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Відповідно до пункту сьомого частини другої статті 46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Отже, і Порядком №283, чинним до 01.05.2016 року, і діючим Порядком № 229 передбачено зарахування до стажу державної служби часу перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в справі №160/29730/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено та вирішено:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №2135101316 від 13.09.2023 року, яким відмовлено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у переході з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком за умовами Закону України «Про державну службу», згідно поданої заяви від 27.01.2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в справі №160/29730/23 ОСОБА_1 переведено па пенсію за віком відповідно до Закону №889 починаючи з 27.01.2023 року.
Крім того, як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №54404-39066/Ф-01/8-0400/24 від 04.10.2024 року, ОСОБА_1 нарахована заборгованість за недоотриману частину пенсії в сумі 204 811,00 грн.
Щодо виплати заборгованості, суд виходить з наступного.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно приписів частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Водночас, розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано окремі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд який його ухвалив. Способи судового контролю за виконанням судового рішення встановлені нормами статей 381-1 - 383 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частин 1-5 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб'єкта владних повноважень.
Якщо суб'єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб'єкта владних повноважень зобов'язано вчинити певні дії, суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення.
Ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм свідчить, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає такі види судового контролю за виконанням судового рішення:
- зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України),
- визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України),
- оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, вчинених при примусовому виконанні рішення суду (стаття 287 КАС України).
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання, неналежного виконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України.
Крім того, суд погоджується з доводами представник відповідача в частині, що відповідно до пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058 різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до Закону №889 та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону №1058, фінансується за рахунок коштів державною бюджету.
Згідно з пунктом 2 статті 72 Закону №1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетною призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Згідно з положеннями пунктів 20 та 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Таким чином, належні пенсійні кошти, нараховані за рішенням суду будуть виплачені після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили.
З урахуванням викладеного, невиконання судового рішення в справі №160/29730/23, яке набрало законної сили, не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 2270,00 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Ощадбанк" №40 від 27 грудня 2024 року.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник