07 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1009/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Військова частина НОМЕР_1 ): 1) про визнання противоправними дій щодо застосуванні з 25 лютого 2022 року та з 01 січня 2023 року розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років, надбавки за особливості проходження служби та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років, надбавки за особливості проходження служби та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум; 2) про визнання противоправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік як учаснику бойових дій; зобов'язання здійснити виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік як учаснику бойових дій.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що має статус учасника бойових дій та з 25 лютого 2022 року по 02 листопада 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Поряд з тим 22 січня 2025 року позивач при ознайомленні з виплаченими за 2022-2023 роки сумами грошового забезпечення дізнався, що відповідач з порушенням норм законодавства здійснював нарахування та виплату йому грошового забезпечення (постійних та одноразових видів), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) в частині визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Оскільки з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, то розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім того, Закон України від 02 грудня 2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування у 2022-2023 роках як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року. Тому у період проходження військової служби з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року відповідач мав нараховувати та виплачувати грошове забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові види), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позивач також вважає, що Військова частина НОМЕР_1 в порушення приписів Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) при звільненні не виплатила йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік як учаснику бойових дій.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні (а.с.29-32). В обґрунтування цієї позиції зазначив, що з дня набрання законної сили рішенням суду у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 втратив чинність з 29 січня 2020 року, проте діє попередня редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання з урахуванням розрахункової величини - розміру прожиткового мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт. Водночас пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, передбачено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Поряд з тим 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481, якою вніс зміни до Постанови №704, встановивши, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, і 14. Тим самим Кабінет Міністрів України встановив, що грошове забезпечення розраховуються з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, який становить 1762,00 грн.
Відповідач також вказав, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 листопада 2024 року №336 ОСОБА_1 при звільненні була виплачена компенсація за невикористані 28 календарних днів відпустки як учаснику бойових дій. При цьому за 2022 рік така компенсація за 14 днів відпустки як учаснику бойових дій не виплачувалася, оскільки на час звільнення позивач не надав підтверджуючих документів про те, чи отримував він грошову компенсацію за невикористані 14 днів відпустки або використовував додаткову відпустку за 2022 рік як учасник бойових дій за попереднім місцем роботи.
Крім того, відповідач вважає, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду із цим позовом, оскільки отримуючи регулярно на картковий рахунок грошове забезпечення, володів інформацією про його розмір.
Інші заяви по суті справи чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25 лютого 2022 року №45 зараховано на всі види забезпечення особового складу частини та призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) з 25 лютого 2022 року (а.с.28 зворот), а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 листопада 2024 року №336 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02 листопада 2024 року як такого, що звільнений з військової служби у запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 жовтня 2024 року №82о/с (а.с.39).
Зі змісту наказу від 02 листопада 2024 року №336 слідує, що ОСОБА_1 при звільненні належить виплатити премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 02 листопада 2024 року в повному розмірі, компенсацію за не використані 28 календарних днів відпустки як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу за 32 повних календарних місяці служби, грошову компенсацію за невикористані 25 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік пропорційно прослуженому часу, грошову компенсацію за невикористані 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16 січня 2024 року №50/41/13-5 та особових карток на грошове забезпечення за 2022-2024 роки (а.с.14-20) ОСОБА_1 у період з лютого 2022 року по 30 квітня 2023 встановлено посадовий оклад у розмірі 2820,00 грн (5 тарифний розряд), у період з 01 травня 2023 року по 19 серпня 2023 року - у розмірі 3170,00 грн (9 тарифний розряд), у період з 20 серпня 2023 року по 02 листопада 2024 року - у розмірі 3260,00 грн (10 тарифний розряд). ОСОБА_1 встановлено оклад за військовим званням “штаб-сержант» у розмірі 950,00 грн.
Як видно з особових карток на грошове забезпечення за 2022 та 2023 роки, ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу на оздоровлення - у травні 2022 року в сумі 14683,50 грн та у травні 2023 року у сумі 25778,00 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань - у травні 2022 року в сумі 14683,50 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Також необхідно зазначити, що пунктом 8 розділу “Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Однак Закон України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містить, як і Закон України від 02 грудня 2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік».
Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанови №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік) дійшов таких же висновків.
У постановах від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначаних вище висновків не відступав.
У цій справі судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що у спірному періоді (з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року) ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб - 1762,00 грн.
Так ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року посадовий оклад визначено у розмірі 2820,00 грн (1762,00 грн х 1,6, де 1,6 - тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1 до Постанови №704 (5 тарифний розряд), з урахуванням заокруглення); та з 01 травня 2023 року - у розмірі 3170,00 грн (1762,00 х 1,8, де 1,8 - тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1 до Постанови №704 (9 тарифний розряд), з урахуванням заокруглення). Оклад за військовим званням “штаб-сержант» визначено у розмірі 950,00 грн (1762,00 грн х 0,54, де 0,54 -тарифний коефіцієнт згідно з додатком 14 до Постанови №704, з урахуванням заокруглення).
Натомість статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн; статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684,00 грн.
Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини) визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року №200 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 05 квітня 2018 року за №405/31857; далі - Інструкція №200).
Згідно з пунктом 1 розділу VII Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за вислугу років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу за основною чи тимчасово обійманою посадою з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах на місяць: від 1 до 5 років - 25%; від 5 до 10 років - 30%; від 10 до 15 років - 35%; від 15 до 20 років - 40%; від 20 до 25 років - 45%; 25 і більше років - 50%.
Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (пункт 1 розділу VIIІ Інструкції №200).
Командири (начальники) військових частин Національної гвардії України мають право преміювати осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за їх особистий внесок у загальні результати служби (пункт 1 розділу XVII Інструкції №200).
Відповідно до пунктів 1, 4 розділу XІX Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право за обійманою ним штатною посадою згідно із чинним законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з пунктом 1 розділу XX Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Отже, виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, які мають постійний характер, премії) та одноразових - допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідач у період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року протиправно не враховував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. Таким чином, у межах заявлених позивачем вимог підлягає перерахунку за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року все грошове забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року), як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.
Суд також зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», яка набрала чинності 20 травня 2023 року (далі - Постанова №481), було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
При цьому жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі для застосування її приписів.
Суд повторює, що за обставинами цієї справи підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли у зв'язку із набранням чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року. Спірні правовідносини охоплені періодом з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази у справі, взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (місячного та одноразових додаткових видів) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року їх виплати.
Вирішуючи позовні вимоги в частині виплати Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, суд враховує, що статтею 4 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (статті 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (статті 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (статті 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 10-1 Закону України №2011-XII визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки».
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається протягом календарного року частинами не більше 15 календарних днів, за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Проаналізувавши вищевказані правові норми, суд зазначає, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з грудня 2016 року є учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02 листопада 2024 №336 при звільненні ОСОБА_1 наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів відпустки як учаснику бойових дій. Поряд з тим у відзиві на позов відповідачем не заперечується та обставина, що позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік. Крім того, згідно з довідкою від 10 січня 2025 року №АП00000003 ОСОБА_1 за весь період роботи з 03 липня 2020 року по 10 січня 2025 року у Виробничо-комерційному приватному підприємстві “Агропромтехцентр» (місце роботи до мобілізації) не брав жодної відпустки.
Суд наголошує на тому, що відповідач був зобов'язаний провести повний розрахунок з позивачем на час виключення його зі списків особового складу частини. Натомість відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, внаслідок чого виник спір.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Як наслідок, з метою захисту порушених прав позивача, наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію за визначений період.
При цьому на аргументи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із позовом суд наголошує, що період з 25 лютого 2022 року по 18 лютого 2022 року регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком, а період з 19 липня 2022 року (дата набрання чинності Законом №2352-IX) - положеннями статті 233 Кодексу в редакції зазначеного Закону, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. При цьому початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
В матеріалах адміністративної справи відсутній грошовий атестат, однак позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом протягом трьох місяців з моменту звільнення, тобто дата отримання позивачем грошового атестату не впливає на строк звернення до суду у цьому випадку.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк