м. Вінниця
09 квітня 2025 р. Справа № 120/317/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (пл. Соборна,буд.3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 49008)
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)
про: визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1) та Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 №025350008626 від 11.11.2024 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання відповідача 2 призначити та виплачувати позивачеві з 28.10.2024 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 20.02.1991 по 01.12.1995.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 28.10.2024 звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком згідно з ч. 1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 1. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 1 11.11.2024 прийнято рішення №025350008626 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивач, з метою його скасування, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 15.01.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.01.2025 за вх.№5120/25 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію, відповідач 1 зазначає, що необхідний страховий стаж, відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи 01.01.2021 після досягнення віку 55 років становить не менше 23 років. За наслідком розгляду наданого позивачем пакету документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу встановлено, що станом на час звернення позивач досягла віку 58 років 05 місяців, а її страховий стаж склав 29 років 01 місяць 29 днів, загальний період проживання на території посиленого радіоекологічного контролю склав 05 років 09 місяців 17 днів, період проживання на території посиленого радіоекологічного контролю до 01.01.1993 - відсутній. Відповідач 1 зауважує, що ним до страхового стажу позивача не враховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.02.1991 по 01.12.1995, оскільки відсутня печатка на звільненні, що свідчить про оформлення трудової книжки з порушенням встановлених вимог. Крім того, відповідач 1 зазначає, що до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю не зараховано період в Вінницькій області, Тростянецькому районі, м. Ладижині з 26.04.1986 по 31.12.1992 згідно рішення суду №135/212/24 від 17.09.2024, адже згідно з Постановою № 22-1 рішення суду не є документом, який підтверджує факт проживання на територіях радіоактивного забруднення. Враховуючи наведене, відповідач 1 вважає, що оскаржуване рішення від 11.11.2024 прийнято ним правомірно, а тому відсутні підстави для його скасування.
03.02.2025 за вх.№6789/25 до суду надійшов відзив від відповідача 2, який за своїм змістом аналогічний до відзиву відповідача 1.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Згідно посвідчення серії № НОМЕР_2 від 21.04.1995 позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
28.10.2024 позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На момент звернення вік позивача становив 58 років 05 місяців.
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 11.11.2024 прийнято рішення №025350008626 про відмову в призначенні пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років. Відповідачем 1 не прийнято до уваги рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 17.09.2024 у справі №135/212/24, яким встановлено факт проживання позивача в період з 26.04.1986 по 31.12.1992 в м. Ладижині Вінницької області, яке відносилось до зони посиленого радіологічного контролю четвертої категорії.
Крім того, з рішення відповідача 1 від 11.11.2024 слідує, що страховий стаж позивача складає 29 років 01 місяць 29 днів, при цьому відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 20.02.1991 по 01.12.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 , оскільки відсутні печатка на звільненні.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1, позивач звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058.
В той же час основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За приписами ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
П. 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993. Водночас призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку обумовлюється наявністю в особи відповідного страхового стажу.
В межах даної справи спір фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Надаючи правову оцінку доводам сторін, суд зважає на таке.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. (п. 1.7 розділу І)
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви(1.8 розділу І Порядку №22-1).
До заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1).
Суд зазначає, що ст. 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII).
Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 25.06.1993 року позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю в 1986-1993 роках (категорія 4).
Згідно з п. 6 Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 18.06.1991 №44 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачеві посвідчення) (далі - Порядок №44) передбачено, що громадянам, віднесеним до категорії 4, видаються
посвідчення коричневого кольору, серія В - громадянина, який постійно працює і проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Таким чином, ця категорія та посвідчення особи надається за умови проживання у зонах посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.
Посвідчення позивача є дійсним, доказів його скасування або анулювання суду не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону №796-ХІІ посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Відтак, Законом №796-ХІІ передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
На підставі зазначеного, питання проживання позивачем не менше чотирьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 вирішувалось при видачі їй відповідного посвідчення.
Таким чином, факт видачі позивачеві уповноваженим органом посвідчення підтверджує факт проживання позивача станом на 01.01.1993 року у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років.
Аналогічні висновки зроблені й Верховним Судом у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Також варто зауважити, що рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 17.09.2024 у справі №135/212/24 встановлено факт проживання позивача в період з 26.04.1986 по 31.12.1992 в м. Ладижин Вінницької області, яке відносилось до зони посиленого радіологічного контролю четвертої категорії.
Однак відповідачем 1 таке рішення не взято до уваги, оскільки згідно з Постановою №22-1 рішення суду не є документом, який підтверджує факт проживання на територіях радіоактивного забруднення.
В контексті наведеного суд наголошує, що ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, процитована норма встановлює універсальну обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, для всіх суб'єктів, у тому числі - для органів Пенсійного фонду України, незалежно від їхнього внутрішнього порядку чи підзаконних актів.
Судове рішення, ухвалене в порядку встановлення юридичних фактів є остаточним підтвердженням наявності такого факту, що не може бути поставлене під сумнів чи проігнороване іншими органами.
Відтак, відповідач 1 протиправно не врахував рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 17.09.2024 у справі №135/212/24 при вирішенні питання тривалості проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993.
Щодо не зарахування відповідачем 1 до страхового стажу позивача періоду її роботи з 20.02.1991 по 01.12.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 з підстав відсутності печатки на записі звільненні, то суд зазначає таке.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Ч. 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Приписам ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є саме трудова книжка.
Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
До матеріалів справи долучено копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .
Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 була затверджена "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).
Згідно із п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.9 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.
У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведенні на іншу постійну роботу чи звільнення здійснюються адміністрацією підприємства після прийняття наказу, але не пізніше тижневого строку, а при звільненні-в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
У випадку виявлення неправильного запису або неточних відомостей про роботу, переведенню на іншу постійну роботу, виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де був здійснений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику необхідну допомогу.
П. 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.
Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.
Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що як на момент роботи позивача в період з 20.02.1991 по 01.12.1995, так і на момент виникнення спірних правовідносин, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Суд зауважує, що записи в трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо її роботи в спірний період.
Доказів визнання таких записів недостовірними відповідачем 1 до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про бездпіставність незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.02.1991 по 01.12.1995.
Суд зауважує що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За наведених обставин рішення відповідача 1 №025350008626 від 11.11.2024 не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим та протиправним, отже позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішеня про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, у зв'язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача 1 №025350008626 від 11.11.2024, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 20.02.1991 по 01.12.1995.
Щодо дати, з якої відповідача 2 належить зобов'язати призначити позивачеві пенсію, то суд вказує, що відповідно до приписів ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Відтак, з урахуванням вищенаведених приписів, пенсію за віком позивачеві належить призначити з дня звернення за пенсією, тобто з 28.10.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.
Оскільки даний спір виник у зв'язку із прийняттям відповідачем 1 спірного рішення, таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір саме з відповідача 1.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025350008626 від 11.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 28.10.2024 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши при цьому до її страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 20.02.1991 по 01.12.1995.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна,буд.3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 49008, код ЄДРПОУ 13486010)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.04.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна