03 квітня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/26645/24
Провадження № 11-кп/820/339/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:
судді - доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, в режимі відеоконференцзв'язку, апеляційну скаргу обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18.03.2025, в межах кримінального провадження № 12024243000002588 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора і продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 16.05.2025, включно. У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, - відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, пов'язаного з насильством щодо особи, є раніше судимою особою за вчинення умисного злочину, а тому існують обґрунтовані ризики, що він може вчинити нові кримінальні правопорушення, незаконно впливати на свідків і потерпілого, ухилятись від суду, зважаючи на покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винуватим.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, з урахуванням поданих доповнень, в якій просить змінити йому найсуворіший запобіжний захід на більш м'який, а саме домашній арешт з спеціальними засобами контролю. На переконання обвинуваченого, суд першої інстанції, належним чином, не врахував обставин, що зменшують існуючі ризики, зокрема: свідок не з'являється за викликом до суду, прокурор не забезпечує його явку, відтак він не може впливати будь яким чином на свідка; потерпілий перебуває в слідчому ізоляторі, надав покази, у яких вказав, що особа обвинуваченого йому не відома, тому впливати на потерпілого він не може. Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 у доповненні просив надати можливість безпосередньої участі його у судовому засіданні в залі суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , на підтримку апеляційної скарги, з посиланням на зазначені у ній доводи, прокурора ОСОБА_5 , яка заперечила проти її задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Виходячи з вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За змістом ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст. 199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має розцінюватися, в кожному кримінальному провадженні, з урахуванням конкретних обставин.
Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Ухвала місцевого суду, на думку колегії суддів, відповідає зазначеним критеріям.
Положеннями п.5 ч.2 ст.183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як убачається з матеріалів судового провадження ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні.
Подане до суду першої інстанції клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 184 КПК України, які ставляться до клопотань слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на наявність, визначених ст. 177 КПК України, ризиків, а саме те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, пов'язаного з насильством щодо особи, є раніше судимою особою за вчинення умисного злочину, а тому існують обґрунтовані прокурором ризики, що він може вчинити нові кримінальні правопорушення, незаконно впливати на свідків і потерпілого, ухилятись від суду, зважаючи на покарання, яке йому загрожує у випадку визнання винуватим.
Наведені в клопотанні прокурора підстави для продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, належним чином, перевірялись суддею. При цьому був опитаний ОСОБА_6 , вислухана думка прокурора, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд першої інстанції взяв до уваги підстави, які були враховані при обранні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та які не змінились.
Також місцевим судом обґрунтовано враховано те, що ОСОБА_6 є раніше судимою особою, обвинувачується у вчиненні нового злочину із застосуванням насильства, а тому лише найсуворіший запобіжний захід здатний забезпечити його належну процесуальні поведінку.
За таких обставин, суд прийшов до правильного висновку про те, що ризики: вчинення нових кримінальних правопорушень, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, продовжують існувати та не зменшились.
Як у суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції прокурор довів, що застосування стосовно ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не встановлено.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про відсутність ризиків, а відтак і про можливість зміни щодо нього запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з спеціальними засобами контролю, не знайшли свого підтвердження, під час їх розгляду апеляційним судом, з врахуванням характеру висунутого обвинувачення.
Щодо аргументів апелянта про безпосередню його участь в залі суду апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Обвинувачений ОСОБА_6 утримується в ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження). Суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Згідно ч.4 ст.401 КПК України обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
17 серпня 2021 року ВРП рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).
З 05 жовтня 2021 року офіційно почала функціонувати підсистема відеоконференцзв'язку, за допомогою якої забезпечується можливість участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, як у приміщенні суду, так і поза межами приміщення суду. При цьому, для проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, особа попередньо має бути зареєстрована в Електронному кабінеті (пункт 49 Положення про ЄСІТС).
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до якого введено в Україні воєнний стан, який продовжує діяти і на даний час.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У період воєнного стану, відповідно до статті 10 Закону № 389-VIII, не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
За статтею 26 Закону № 389-VIII правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Щодо вжиття невідкладених заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнних дій з боку Російської Федерації, відповідно до статті 133 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого X позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами), Рада суддів України ухвалила Рішення від 24 лютого 2022 року № 9, за яким звернула увагу усіх суддів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
Враховуючи вищевикладене та те, що в Україні на даний час діє режим воєнного стану, для забезпечення життя та здоров'я особи, колегія суддів вважає за необхідне судове засідання у даному провадженні провести в режимі відеоконференції, шляхом налагодження відеоконференцзв'язку з ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор».
Колегія суддів враховує те, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений (обвинувачена) при застосуванні до нього (неї) більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього (неї) процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Отже потреба в обмеженні права на особисту свободу обвинуваченого, шляхом продовження, останньому, найсуворішого виду запобіжного заходу, є виправданою.
Суд першої інстанції, врахувавши всі ризики та обставини, визначені ст. 178 КПК України, в їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку, що лише найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, з чим погоджується апеляційний суд.
Крім того жодних переконливих доказів з приводу того, що зменшились ризики, передбачені ст. 177 КПК України, до суду апеляційної інстанції стороною захисту надано не було.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до дослівного викладення положень кримінального процесуального закону та низки рішень Європейського суду з прав людини без належного співставлення висновків ЄСПЛ у справах у яких вони були сформульовані з фактичними обставинами цієї справи, що не може бути розцінено як належне обґрунтування своїх доводів та підстава для скасування оскарженого рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає ухвалу суду законною, обґрунтованою та вмотивованою, порушень норм чинного КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 407, 418, 4221 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18.03.2025 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України ОСОБА_6 , в межах кримінального провадження № 12024243000002588 - залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3