Номер провадження: 11-кп/813/1467/25
Справа № 521/3139/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27.02.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22024160000000395 від 11.09.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою суду задоволено клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури та продовжений обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 27.04.2025 року включно, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпеку, відомості про особу обвинуваченого та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1,4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, що є підставою для продовження виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу такою, що підлягає скасуванню та посилається на наступне:
- прокурором не доведено наявності жодного ризику вчинення обвинуваченим дій, на які він посилається у клопотанні;
- твердження суду про те, що обвинувачений вчинив інкриміновані йому злочини, є неприпустимим, оскільки вирок суду, яким встановлено винуватість обвинуваченого відсутній;
- суд в порушення вимог ст.336 КПК України розглянув клопотання прокурора в режимі відеоконференції, тоді як обвинуваченим таке клопотання не заявлялось, процесуальних рішень щодо відеоконференцзв'язку судом не постановлялось;
- оскаржувана ухвала хоча і датована 27.02.2025 року, однак її резолютивна частина не оголошувалась, а повний текст було надіслано до ЄРСР лише 28.02.2025 року, а тому є підстави вважати, що саме 27.02.2025 року ухвала не була постановлена.
На підставі наведеного захисник ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в частині продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_8 .
Позиції учасників судового розгляду.
Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого ОСОБА_8 , від якого клопотань про забезпечення його участі в судовому засіданні не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Аналізуючи доводи захисника ОСОБА_7 про те, що суд, в порушення вимог ст.336 КПК України розглянув клопотання прокурора в режимі відеоконференції, тоді як обвинуваченим таке клопотання не заявлялось, процесуальних рішень щодо відеоконференцзв'язку судом не постановлялось, апеляційний суд визнає їх необґрунтованими та формальними, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Слід зазначити, що проведення судового засідання у режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, вчасно реагувати на будь-які слова чи дії учасників, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 336 КПК України суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан, який діє на даний час.
Із матеріалів судової справи вбачається, що кримінальне провадженні № 22024160000000395 перебуває на стадії підготовчого судового розгляду та в судовому засіданні 27.02.2025 року вирішувалося клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в тому числі, відносно ОСОБА_8 .
Натомість, зі змісту судового рішення не вбачається, що сторона захисту ОСОБА_8 заперечувала проти проведення судового засідання в режимі відеконференції, що передбачало обов'язкове постановлення судом ухвали.
Враховуючи викладене, суд прийняв рішення про проведення підготовчого судового засідання за участю обвинуваченого ОСОБА_8 дистанційно в режимі відеоконференції з приміщення ДУ «Одеський слідчий ізолятор», яке, за відсутності заперечень захисників не обов'язково повинно бути оформлено у виді ухвали.
Крім того, в судовому засіданні брали участь захисники ОСОБА_8 - адвокати ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , які заперечували проти клопотання прокурора, підтримували позицію обвинуваченого, висловлювали свою думку щодо обставин справи на користь свого підзахисного. Після ухвалення судом рішення, захисник в інтересах з обвинуваченого оскаржив його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі захисник не навів, яким саме чином проведення судового засідання у режимі відеоконференції без постановлення ухвали, перешкодило йому донести до колегії суддів свою позицію щодо клопотання прокурора, а тому підстав вважати, що права обвинуваченого були порушені, немає.
З огляду на те, що обвинуваченому були надані належні та достатні процесуальні можливості представити власну процесуальну позицію, недосягнення стороною захисту бажаного результату в цьому провадженні не свідчить, що це є наслідком порушення судом права особи на захист.
Апеляційний суд, аналізуючи доводи апеляційної скарги про те, що оскільки резолютивна частина ухвали не оголошувалась, а повний її текст, що датований 27.02.2025 року, був надісланий до ЄРСР лише 28.02.2025 року, тому, на думку захисника, саме 27.02.2025 року ухвала не була постановлена, приходить до наступного.
Згідно змісту ухвали від 27.02.2025 року, в судовому засіданні приймали участь прокурор ОСОБА_6 , обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , захисник ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_12 , захисник ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_13 , захисники ОСОБА_8 - адвокати ОСОБА_9 , ОСОБА_7 .
Зазначені учасники судового провадження надавали пояснення по суті клопотання прокурора та в цей же день оголошено судове рішення. Відсутність захисника ОСОБА_7 під час проголошення повного тексті судового рішення не може свідчити про те, що ухвала постановлена в інший день, а надсилання її повного тексту до Єдиного державного реєстру судових рішень 28.02.2025 року не є порушенням вимог закону, оскільки згідно з Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим рішенням ВРП від 19.04.2018 року № 1200/0/15-18, електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС та оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру cуддею, який ухвалив таке рішення, в день його виготовлення, а не оголошення, як на цьому наполягає захисник.
Аналізуючи доводи захисника про те, що прокурором не доведено наявності жодного ризику вчинення обвинуваченим дій, на які він посилається, а тому не можуть бути підставою для задоволення клопотання, апеляційний суд визнає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
За змістом ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених Розділом II цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Водночас, апеляційний суд вважає слушними доводи сторони захисту про те, що висновки суду про вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів не можуть бути підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії тримання під вартою, оскільки вирок суду, яким встановлено винуватість обвинуваченого відсутній, проте наголошує, що на даній стадії судового розгляду апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.
Таким чином, апеляційний суд вважає необхідним звернути увагу суду 1-ої інстанції на неприпустимість зазначення висновків щодо винуватості обвинувачених на стадії розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів до ухвалення обвинувального вироку.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Апеляційний суд вважає, що, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування обвинуваченого, апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_8 пред'явлено обвинувачення, за ч.2 ст.194, ч.1 ст.114-1 КК України, а санкція вказаних норм кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання може вдатися до спроб переховування від суду, а тому ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, визначеного п.5 ч.1 ст.177 КПК, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з урахуванням обставин кримінального провадження, що інкриміновані злочини були вчинені умисно, їх специфіку, яка проявилася у перешкоджанні діяльності ЗСУ, ту обставину, що на теперішній час продовжується вторгнення рф на територію України, що свідчить про те, що обвинувачений має можливість продовжити здійснювати інформаційну діяльність у співпраці із державою-агресором.
Продовжуючи строк дії обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд 1-ої інстанції на законних підставах не визначав альтернативний запобіжний захід у виді застави, оскільки відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, пов'язаного проти основ національної безпеки України.
Так, згідно ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні зокрема злочину, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України, застосовується запобіжний захід виключно у виді тримання під вартою.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу, не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_8 відшкодував матеріальні збитки потерпілому, за місцем роботи характеризується позитивно, має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду таких документів також не було надано.
Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 - залишенню без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд -
постановив
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 27.02.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22024160000000395 від 11.09.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, - залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на неприпустимість зазначення висновків суду щодо винуватості обвинувачених на стадії розгляду питання щодо застосування запобіжних заходів до ухвалення обвинувального вироку.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3