Дата документу 08.04.2025 Справа № 334/921/22
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 334/921/22 Головуючий у 1 інстанції: Гнатюк О.М.
Провадження № 22-ц/807/753/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
08 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Кухаря С.В.,
Подліянової Г.С.,
секретар: Камалова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Тимошенко Андрій Володимирович, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2025 року, повний текст якого складено 24 січня 2025 року,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Зазначав, що на підставі договору дарування від 30 березня 2012 року він набув право власності на 1/4 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:04:002:0300. Зазначений будинок та земельна ділянка фактично розділені на два домоволодіння, одним із яких користується він, а другим - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожному з яких належить по 1/4 частині вищевказаного житлового будинку.
Позивач вказував, що після набуття права власності на частку житлового будинку, у період з серпня 2012 року по травень 2013 року він встановив паркан відповідно до визначених меж земельної ділянки. Всередині 2013 року відповідачі на своїй частці домоволодіння, яка межує з його часткою домоволодіння, облаштували шиферну конструкцію для відведення атмосферних опадів, яка встановлена із нахилом у бік його домоволодіння, внаслідок чого атмосферні опади стікають на паркан та його частку земельної ділянки. У подальшому, протягом 2016 року і по сьогоднішній день він намагався переконати відповідачів у обладнанні стоку атмосферних опадів необхідними для цього інженерно-технічними заходами, зокрема, обладнати жолоба для відводу дощової і талої води, що запобігатиме їх стіканню на територію його домоволодіння, або приведення стану домоволодіння відповідачів у попередній стан. Проте відповідачі на його звернення не реагували, в усних бесідах з цього приводу поводять себе категорично та агресивно. Таким чином, атмосферні опади, які стікають на територію його домоволодіння з боку відповідачів, призводять до підтоплення його земельної ділянки, що завдає йому незручностей у її використанні, а також до псування встановленого ним паркану.
Позивач зазначав, що ним було ініційовано проведення судової будівельно-технічної експертизи, за результатами якої експерт дійшов таких висновків: 1. Навіс шиферний, а саме: сторона навісу (довга), що проходить вздовж паркану, знаходиться над парканом, не обладнана організованим (зовнішнім водостоком) водовідведенням, що не запобігає стіканню атмосферних опадів з цієї сторони навісу на територію суміжної ділянки, що порушує вимоги пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій». 2. Навіс шиферний необхідно облаштувати, згідно з пунктом 10.1. В.2.6-220:2017 «Покриття будівель та споруд», організованим водовідведенням за допомогою спеціальних водозбірних лотків, водоприймальних воронок і систем водовідвідних трубопроводів, для запобігання стіканню атмосферних опадів на частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 .
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд:
- зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:002:0300, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 облаштувати навіс шиферний, який знаходиться на території земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:002:0300, згідно з пунктом 10.1. В.2.6-220:2017 «Покриття будівель та споруд», організованим водовідведенням за допомогою спеціальних водозбірних лотків, водоприймальних воронок і систем водопровідних трубопроводів, для запобігання стіканню атмосферних опадів на частину земельної ділянки, яка знаходить у його у користуванні;
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь судові витрати у загальному розмірі 13116, 40 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 липня 2023 року, в задоволенні позову відмолено.
Постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 липня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тимошенка А.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд помилково дійшов висновку про те, що із наданих доказів неможливо перевірити відповідність фактичного розташування частин земельної ділянки, які перебувають у користуванні позивача та відповідачів.
Зазначає, що судом було досліджено землевпорядну документацію, надану позивачем, та виготовлену за участі сторін, встановлено порядок та межі використання земельної ділянки сторонами, досліджено документи на придбання та встановлення паркану відповідно до встановлених меж земельної ділянки, та який зазнає пошкоджень від неправомірних дій відповідачів, досліджено судову будівельно-технічну експертизу, яка в повній мірі доводить факт порушень прав позивача та спричинення йому майнової шкоди.
Крім того, судом допитано відповідачку, яка фактично підтвердила встановлення нині діючого порядку користування земельною ділянкою ще за часів розділу будинку на два домоволодіння колишніми власниками (батьками її померлого чоловіка). Також відповідачка підтвердила існування в минулому паркану, який був замінений позивачем по тих самих межах.
Звертає увагу, що судом не було враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.06.2018 в справі № 127/14658/14-ц.
Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Середи Д.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зазначає, що суд першої інстанції правильно врахував, що позивач не доводить наявними доказами, що паркан, встановлений на земельній ділянці належить саме позивачу, та якими діями відповідачі порушили права позивача, якими землевпорядними документами підтверджується розташування саме земельної ділянки, яка належить позивачу.
Від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Колеснікової Т.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зазначає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в позові з тих підстав, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів у перешкоджанні позивачу з боку відповідачів у користуванні ним земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:002:0300, яка належить державі та надана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позову, виходив з того, що оскільки земельна ділянка перебуває у спільному користуванні учасників провадження, порядок її користування не визначений, то відсутні підстави вважати, що огороджена ОСОБА_1 частина земельної ділянки, перебуває у його особистому користуванні. Відсутні підстави вважати обґрунтованим те, що паркан, встановлений позивачем та щодо якого вчиняються дії (бездіяльність) відповідачів, правомірно знаходиться на межі частин ділянки співкористувачів.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 30.03.2012 ОСОБА_1 є власником часткиу житлового будинку під літ. А, житловою площею 55,2 кв.м., відсоток зносу 41%, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з вищевказаною часткою житлового будинку у власності перебуває 1/4 (одна четверта) частка господарчих будівель та споруд: сараю - літ. Б, літньої кухня - літ. В, літньої кухні-літ. Д, сараю - літ. Ж, сараю - літ. Л, сараю - літ. М, сараю - літ. Н, вбиральні - літ. Г, погребу з шийкою - літ. пг, гаражу - літ. О, навісу - літ. Р, гаражу - літ. Е, замощення І, паркану № 1, воріт № 4, паркану № 12, воріт № 7, паркану № 8, паркану № 9, ями зливної № 10, водопроводу № 6, водопроводу № 2, воріт № 5, колодязю №11, ями зливної № 13, паркану № 14.
Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,2350 гектарів, кадастровий номер 2310100000:04:002:0300, що підтверджується довідкою № 414/02-02, виданою Управлінням Держкомзему у місті Запоріжжя Запорізької області 29 березня 2012 року, яка знаходяться у власності держави.
Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, співвласниками житлового будинку в рівних часткаї є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - по частці кожний.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі на своїй частці домоволодіння, яка межує з його часткою, облаштували шиферну конструкцію для відведення атмосферних опадів, яка встановлена із нахилом в бік домоволодіння позивача, внаслідок чого атмосферні опади стікають на паркан та його частку земельної ділянки, що призводить до підтоплення земельної ділянки, що завдає позивачу незручності у її користуванні, а також до псування встановленого ним паркану.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Стаття 41 Конституції України визначає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.
Статтею 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).
Згідно з частиною другою, пунктом б) частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що відповідно плану земельної ділянки (т.1 а.с. 72-73), який наданий позивачем, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 погоджуються з розділом земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на частки, які відображені на даній схемі розподілу території.
У відповідності до Земельного кодексу України земельна ділянка передається у спільну часткову власність загальною площею 0,1000 га по фактичному користуванню для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з встановленням такого використання земельної ділянки, відповідно до даного плану:
земельна ділянка гр. ОСОБА_1 становить 1/4 частки, що складає Р=0,0250 га від загальної площі 0,1000 га;
земельна ділянка гр. ОСОБА_6 становить 1/4 частки, що складає Р=0,0250 га від загальної площі 0,1000 га;
земельна ділянка ОСОБА_2 становить 1/2 частки, що складає Р2=0,0500 га від загальної площі 0,1000 га.
Отже, між сторонами склався фактичний порядок користування земельною ділянкою.
Згідно з висновком експерта від 16 червня 2022 року № 294-22 за результатами проведеної за заявою позивача судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення експертизи були поставлені наступні запитання: 1. Чи забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів будівель та споруд з частини земельної ділянки у користуванні ОСОБА_2 , що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель (шиферних конструкцій) на частину земельної ділянки у користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , відповідно до пункту 6.1.41 ДБН Б2.2-12:2019? 2. Якщо не забезпечене, то якими саме інженерно-технічними заходами має бути облаштовано водовідведення, що запобігатиме стіканню атмосферних опадів на частину земельної ділянки у користуванні ОСОБА_1 .?
За результатами дослідження судовий експерт, серед іншого, дійшов наступних висновків: Навіс шиферний, а саме: сторона навісу (довга), що проходить вздовж паркану, знаходиться над парканом, не обладнана організованим (зовнішнім водостоком) водовідведенням, що не запобігає стіканню атмосферних опадів з цієї сторони навісу на територію суміжної ділянки, що порушує вимоги пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій». Відповідно до дослідницької частини по питанню № 2, експерт зробив висновок, що навіс шиферний необхідно облаштувати, згідно з пунктом 10.1. В.2.6-220:2017 «Покриття будівель та споруд», організованим водовідведенням за допомогою спеціальних водозбірних лотків, водоприймальних воронок і систем водовідвідних трубопроводів, для запобігання стіканню атмосферних опадів на частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 ..
Так, предметом дослідження судової будівельно-технічної експертизи було встановлення факту наявності або відсутності інженерно-технічних заходів, що запобігають стіканню атмосферних опадів з однієї частини земельної ділянки на іншу.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
У постанові від 24 січня 2024 року в цій справі Верховний Суд зазначив, що висновок експерта від 16 червня 2022 року № 294-22 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи є належним доказом у справі, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Таким чином, висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 червня 2022 року № 294-22 підтверджується факт порушення будівельних норм і правил, а саме: сторона навісу шиферного (довга), що проходить вздовж паркану знаходиться над парканом, не обладнана організованим (зовнішнім водостоком) водовідведенням, що не запобігає стіканню атмосферних опадів з цієї сторони навісу на територію суміжної ділянки що порушує вимоги п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».
Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи позивача щодо порушення його прав, зокрема стікання атмосферних опадів на частину земельної ділянки, якою він фактично користується, що також підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи.
При цьому відповідачі ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції вказані висновки експерта не спростували, клопотань про призначення додаткової, чи повторної експертизи, оскільки саме вони заперечували проти цих висновків, не заявляли.
Також позивачем в підтвердження вимог надано фотографії та відеозаписи фіксації ситуації під час дощової погоди, на котрих можна спостерігати процес руху водних мас на паркан та підтоплення земельної ділянки.
За загальними правилами добросусідства, закріпленими у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов'язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається щонайменше незручностей.
Відмовляючи в задоволення позову, суд першої інстанції не врахував наведеного і прийшов до помилкового висновку, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачами.
Факт того, що сторони є співкористувачами однієї земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:002:0300, а не суміжних земельних ділянок, а також те, що частки власників не виділені в натурі, не позбавляє позивача права як землекористувача вимагати усунення порушень його прав, які здійснюються іншим користувачем, цієї ж земельної ділянки.
Задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за вимогою одного із землекористувачів не свідчить про визначення судом порядку користування земельною ділянкою між сторонами. Такі позовні вимоги у цій справі сторонами не заявлялися і судом не розглядалися.
Апеляційний суд не приймає до уваги посилання відповідачів на те, що саме позивач чинить перешкоди у користуванні ними земельною ділянкою, побудувавши паркан, оскільки відповідні позовні вимоги ними не заявлялись.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що за результатами розгляду справи апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 992, 40 грн., за подання апеляційної скарги - 1488, 60 грн., за подання касаційної скарги - 1984, 80 грн., за подання апеляційної скарги при новому розгляді справи - 968, 96 грн., а всього 5434,76 грн., тобто по 2717, 38 грн. з кожного із відповідачів, оскільки законодавством не передбачено солідарне стягнення судових витрат як про це заявляє позивач.
Також відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи.
Згідно із ч.1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідно до частини 6 статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи тощо, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Як зазначалось, за заявою позивача було проведено судово будівельно-технічну експертизу, за результатами якої експертом надано висновок від 16 червня 2022 року № 294-22.
Згідно з актом № 294-22 здачі-приймання висновку експерта № 294-22 (т.1 а.с. 75-зворот) ОСОБА_1 за проведення експертизи було сплачено 3624, 40 грн.
Таким чином, оскільки витрати, пов'язані із проведенням експертизи відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи, то з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягають стягненню відповідні витрати на користь ОСОБА_1 у розмірі 3624, 40 грн., по 1812, 20 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_5 , задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2025 року скасувати та прийняти постанову такого змісту.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:002:0300, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 облаштувати навіс шиферний, який знаходиться на території земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:002:0300, згідно з пунктом 10.1. ДБН В.2.6-220:2017 «Покриття будівель та споруд», організованим водовідведенням за допомогою спеціальних водозбірних лотків, водоприймальних воронок і систем водопровідних трубопроводів, для запобігання стіканню атмосферних опадів на частину земельної ділянки, яка знаходить у його у користуванні.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5434,76 грн., а саме по 2717, 38 грн. з кожного, а також витрати, пов'язані із проведенням експертизи в розмірі 3624, 40 грн., а саме по 1812, 20 грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 9 квітня 2025 року
Головуюча: І.В. Кочеткова
Судді: С.В. Кухар
Г.С. Подліянова