Справа № 204/7048/24
Провадження № 2-о/204/171/24
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
4 грудня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
за участю заявника ОСОБА_1
за участю представника заявника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , Орган опіки та піклування адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дитини, -
23 липня 2024 року заявник звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт самостійного виховання ним неповнолітньої сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування вимог заявник зазначає, що17 червня 2006 року між ним та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 від цього шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 . 4 березня 2024 року шлюб мі подружжям було розірвано. ОСОБА_4 вже два роки не цікавиться життям сина, всі відносини між ним та матір'ю сина були остаточно припинені з 10.01.2024 року, після того як мати виїхала з квартири. Зараз ОСОБА_4 проживає з іншим чоловіком та не здійснює жодних батьківських обов'язків щодо їхнього сина. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04.03.2024 року у справі № 206/474/24 було встановлено, що між ним та колишньою дружиною досягнуто згоди щодо проживання дитини. 23 листопада 2023 року між ним та матір'ю дитини укладено договір про участь у вихованні та утриманні дитини, який нотаріального посвідчений нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є.О. та зареєстрований в реєстрі № 1002, згідно з яким неповнолітній проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 та перебуватиме на повному матеріальному утриманні батька. Після досягнення ОСОБА_3 повноліття та у разі продовження навчання Батько зобов'язаний утримувати його до досягнення ним 23 років за умови, що батько зможе надавати матеріальну допомогу. При цьому, мати має право брати учать у вихованні та безперешкодному спілкуванні з дитиною, за її бажанням у будь-які дні, але вона не реалізовує надані їй права на спілкування та повністю самоусунулась від виховання дитини. Таким чином, наразі він самостійно виховує сина. Метою встановлення даного факту є те, що він військовозобов'язаний та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , має оновлені облікові дані. Без встановлення даного факту, він не може звернутись до вказаного органу з заявою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Тому, вимушений звернутись до суду з даною заявою.
Заявник та його представник у судовому засіданні підтримали свої вимоги, просили задовольнити заяву та встановити факт самостійного виховання дитини батьком.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з'явилася, але від неї до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Представник Органу опіки та піклування адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради у судове засідання не з'явилася, але від неї до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У судовому засіданні встановлено, що 17 червня 2006 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уклали шлюб, що був зареєстрований Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 310. Після реєстрацію шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .
Від подружнього життя у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 24.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 4 березня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , розірвано. Рішення набрало чинності 4 квітня 2024 року.
З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що 23 листопада 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено Договір про участь у вихованні та утриманні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є.О., реєстровий № 1003.
З умов зазначеного вище договору вбачається, що дитина буде постійно проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходитись на його повному матеріальному забезпеченні до досягнення 23-х річного віку. У свою чергу мати має безперешкодне право на спілкування з дитиною, участь у його вихованні.
Відповідно до Довідки Об'єднання Співвласників Багатоквартирного будинку «Леваневський» № 1316 від 15 липня 2024 року, ОСОБА_1 проживає разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, заявник як на підставу звернення до суду з даною заявою, зазначає те, що мати дитини - ОСОБА_4 самоусунулась від виконання батьківських обов'язків відносно неповнолітнього сина, не бере жодної участі в його житті, не цікавиться станом його здоров'я, матеріально не забезпечує. Фактично він самостійно виховує дитину та хоче встановити даний факт судовим шляхом, аби мати змогу звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки.
Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Статтею 51 Конституції України, визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України.
Частиною 1 ст. 121 СК України, передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України, встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. 150, 151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 СК України, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно з ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Так, батьки дитини уклавши 23 листопада 2023 року нотаріально посвідчений Договір про участь у вихованні та утриманні дитини, узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина. У випадках, не передбачених договором, сторони керуються чинним законодавством України.
При цьому, у своїй заяві заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята сттатті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 11 вересня 2024 року № 201/5972/22.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.
Зазначене вище є безумовною підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини.
На підставі наведеного та керуючись нормами СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 15, 19, 76-81, 258, 259, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), Орган опіки та піклування адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 65) про встановлення факту самостійного виховання дитини - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська