Справа № 204/12552/24
Провадження № 2/204/1116/25
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
09 квітня 2025 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Чапали Г.В. ,
за участю секретаря Савченко С.С.,
за участю представника позивачів адвоката Грицькевич Г.С.,
за участю представника відповідача Коржевникова Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , поданою у їх інтересах представником - адвокатом Грицькевич Ганною Сергіївною, до Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на квартиру, -
У грудні 2024 року представник позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Грицькевич Ганна Сергіївна, звернулась із позовом про визнання права власності на квартиру, до Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області.
Позов мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 13 червня 1996 року Управлінням житлового-комунального господарства Вугледарської міської ради народних депутатів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею - 51,26 кв. м., житловою площею - 30,10 кв. м. Право власності на вищевказану квартиру зареєстроване 02.08.1996 року Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записане в реєстрову книгу №5/5-180 за реєстровим номером №674. Позивачі є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданими Правобережним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради, а саме: - від 04.09.2023 року №1204-5002941543, виданої ОСОБА_1 ; - від 08.04.2022 року №1204-5000842014, виданої ОСОБА_2 ; - від 20.09.2022 року №1204-7501308436, виданої ОСОБА_3 ; - від 16.04.2022 року №1204-5000841706, виданої ОСОБА_4 . Із соціальних мереж позивачам стало відомо, що внаслідок військових дій, спричинених агресією Російської Федерації проти України, належна позивачам квартира була пошкоджена. Оцінити характер пошкоджень на сьогоднішній день не вбачається можливим. Позивачі звернулись із заявою про проведення державної реєстрації прав на належну їм квартиру до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, надавши оригінал правовстановлюючих документів на квартиру. Проте, рішенням державного реєстратора №75663109 від 21.10.2024 року позивачам було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про наявність в архівах КП «БТІ» м. Вугледар відомостей на паперових носіях про вказаний об'єкт нерухомого майна, інформації про наявність/відсутність самочинного будівництва або переобладнання тощо. З відомостей, отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що право власності на спірну квартиру не зареєстровано за іншими особами (відомості відсутні взагалі), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №403174383 від 11.11.2024 року. У зв'язку із вищевикладеним, державний реєстратор відмовив позивачам у державній реєстрації права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , через що позивачі були вимушені звернутись до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою суду від 27 грудня 2024 року у справі відкрито провадження у справі, справа розглянута з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Грицькевич Г.С. в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.
25 березня 2025 року від представника позивачів надійшла заява (а.с. 103) про долучення до матеріалів справи відповіді Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області, на адвокатський запит про надання інформації щодо утворення Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені та зруйновані об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, а також щодо можливості прийняття заяви про надання компенсації за зруйнований об'єкт нерухомого майна за відсутності відомостей про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згідно відповіді Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області, на вказаний адвокатський запит, Комісія з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені та зруйновані об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій утворена на підставі розпорядження начальника міської військової адміністрації від 24 травня 2023 року № 45/200-23/д. Окрім того зазначено, що прийняття заяви про надання компенсації за зруйнований об'єкт нерухомого майна можливе лише за умови внесення відомостей про право власності на об'єкт до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 112-113).
В судовому засіданні представник відповідача Коржевников Я.М. не заперечував проти задоволення позовних вимог.
Вислухавши думку учасників, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 13 червня 1996 року Управлінням житлового-комунального господарства Вугледарської міської ради народних депутатів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає - 51, 26 кв. м. (а.с. 25).
Право власності на вищевказану квартиру, відповідно до наявної у матеріалах справи копії реєстраційного напису, було зареєстроване 02.08.1996 року Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записане в реєстрову книгу №5/5-180 за реєстровим номером №674 (а.с. 26).
Загальна характеристика та технічна характеристика квартири АДРЕСА_3 Радянська), буд. 5 міститься у Технічному паспорті на зазначену квартиру, копію якого також долучено до матеріалів справи (а.с. 27-28).
У судовому засіданні представник позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Грицькевич Г.С. підтвердила наявність оригіналів зазначених правовстановлюючих документів у позивачів, та зазначила, що вказані оригінали були пред'явлені ними державному реєстратору у процесі звернення до нього.
24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України, у зв'язку з чим Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-1Х, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.
Будучи потенційними отримувачами компенсації для відновлення своєї квартири, пошкодженої внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації та виконуючи встановлені нормативно-правовими актами умови для отримання компенсації, позивачі звернулись із заявою про проведення державної реєстрації прав на належну їм квартиру до державного реєстратора та отримали рішення №75663109 від 21.10.2024 року, яким їм було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати дані про наявність в архівах КП «БТІ» м. Вугледар відомостей на паперових носіях про вказаний об'єкт нерухомого майна, інформації про наявність/відсутність самочинного будівництва або переобладнання тощо. (а.с. 36).
З поданої позовної заяви убачається, що оригінал правовстановлюючого документу на вказану квартиру, а саме: свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 13 червня 1996 року Управлінням житлового-комунального господарства Вугледарської міської ради народних депутатів, зареєстрованого 02.08.1996 року Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записаного в реєстрову книгу №5/5-180 за реєстровим номером №674, знаходиться у позивачів і не втрачений ними.
Суд звертає увагу, що відповідно до положень ч. 3 та ч. 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (з подальшими змінами та доповненнями) (далі - Закон) - речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Зазначена правова позиція викладена в постановах КГС ВС: від 05.09.2019 у справі № 921/320/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/84214754; від 22.05.2019 у справі № 918/410/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81910771; від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/89595389.
Відповідно до п. 1.4. Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.95 N 56, які визначали порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і були спрямовані на забезпечення визнання та захисту цих прав, станом на серпень 1996 року, діяли на всій території України і були обов'язковими для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності, державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна здійснювали державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Реєстрацію права власності позивачів на вказану квартиру було проведено Бюро технічної інвентаризації м. Донецька у відповідності до Правил N 56, про що здійснений реєстраційний запис від 02.08.1996 за реєстровим номером № 674 у реєстрову книгу №5/5-180 та на свідоцтві про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданому 13 червня 1996 року.
Тому, право власності позивачів на вказану квартиру відповідно до зазначених положень Закону є зареєстрованим 02.08.1996, р. № 674 та дійсним, визнається Державою Україна на рівні Закону, виникло ще 13.06.1996 на підставі належного правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , згідно законодавства, яке діяло на той час (ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про власність» та ст. 548 ЦК УРСР 1961 року), тобто до 01.01.2013.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону, внесення відомостей до ДРРП щодо реєстрації речових прав на вказану квартиру не пов'язане з виникненням права власності на неї у позивачів, тому що відповідно до Закону, який був прийнятий 01.07.2004 року, але набув чинності з моменту впровадження ДРРП, а саме з 01.01.2013 року - лише речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.06.2020 по справі № 906/585/19 (пункт 61) наголосив, що суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Також Верховний Суд у вказаній постанові (пункт 63) зазначив, що ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2020 по справі № 363/4852/17 вказав, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 по справі № 680/214/16-ц (пункт 55) наголосила на тому, що вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Тому, суд вважає, що державним реєстратором прийнято рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій за заявою позивачів без урахування зазначеної усталеної та незмінної практики Верховного Суду з розгляду і вирішення вказаної категорії справ не враховано того факту, що реєстраційні (облікові) дії державного реєстратора за своєю правовою природою є похідними від розпорядчих (вольових) дій власника вказаного об'єкту нерухомого майна і не створюють факту набуття, зміни або припинення речових прав заявника на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Також суд зазначає, що право власності на об'єкт нерухомості може бути визнано загальним місцевим судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа об'єкт належав заявнику на праві власності.
Як було з'ясовано у процесі судового розгляду, позивачі мають на руках дійсний правовстановлюючий документ, який посвідчує їх зареєстроване право власності на вказану квартиру та мають іншу можливість захисту свого права власності шляхом звернення з позовом до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Пудло В.О. про відмову в проведенні реєстраційних дій від 21.10.2024 № 75663109.
Щодо обрання ефективного засобу (способу) захисту прав позивачів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Виходячи з аналізу значеної правової норми суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація запитується реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Статтею 23 Закону №1952-IV визначено, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
При цьому, така підстава для відмови в державній реєстрації, як неотримання вказаної інформації - довідки БТІ про проведену раніше КП КБТІ реєстрацію, за умови надання державному реєстратору оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру з відміткою (штампом) про проведену державну реєстрацію згідно законодавства, яке діяло на час такої реєстрації, відсутня у переліку підстав для відмови в державній реєстрації прав, встановленому ч. 1 ст. 24 Закону.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Відповідну правову позицію викладено в постанові КГС ВС від 07.11.2019 у справі № 916/2825/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85742527.
Перелік підстав, за яких державний реєстратор може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав, є вичерпним. Відповідну правову позицію викладено в постановах КГС ВС: від 15.08.2018 у справі № 922/2998/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76025874 ;від 15.03.2018 у справі № 910/4997/17 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72939194.
Стаття 37 Закону встановлює порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Інформація про можливість оскарження також міститься у рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій від 21.10.2024 № 75663109.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Звертаючись з вимогами до Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області, позивачами не зазначено, яким саме чином військова адміністрація порушила права позивача.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачам відмовлено, то судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивачів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на квартиру - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 09.04.2025.
Суддя Г.В. Чапала