Справа № 212/2442/25
2/212/2046/25
09 квітня 2025 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Козлова Д. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
6 березня 2025 року до суду позивач звернувся із даним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він з 07.04.2016 року працює на підприємстві відповідача у структурному підрозділі «Вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» столяром 3 розряду. Протягом 2017-2021 років йому надавалась щорічна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. З цього приводу він звертався кожного разу при наданні відпустки до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 7.1.9 Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між адміністрацією «Вагонне депо Батуринська» та профкомом «Вагонне депо Батуринська», схваленого на конференції трудового колективу 18.04.2014 року. Дія Колективного договору була продовжена у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 році до укладання колективного договору АТ «Укрзалізниця». Однак у порушення Колективного договору відповідачем не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення позивачці в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні. Як вбачається з п. 7.1.9 вказаного Колективного договору при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомог на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Згідно із п. 1.2 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін та затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету, а всі інші відповідно - на конференції трудового колективу. Однак відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букрєєва О. В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Крім того постановою керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Батуринська» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією СП «Вагонне депо Батуринська» від 10.06.2021 року постановлено, внести зміни до колективного договору СП «Вагонне депо Батуринська», а саме: пункт 7.1.9, виклавши в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням (Додаток 2), за письмового заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50% тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 1 січня (податкового) звітного року». Отже, в 2021 році застосування виплати у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2 x 2270 = 4540 грн.) є нижчим ніж розмір мінімальної заробітної плати, як це вимагає п. 7.1.9 діючого Колективного Договору, тобто погіршує становище працівників підприємства та прийнята не в порядку чинного законодавства. Таким чином згідно Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2014-2015 роки, укладеного між СП «Вагонне депо Батуринська» та первинною профспілковою організацією СП «Вагонне депо Батуринська», схваленого конференцією трудового колективу СП «Вагонне депо Батуринська» 18.04.2014 року, який є чинним станом на 2021 рік, було встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Отже, застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. За таких обставин відповідач безпідставно недоплачував суму матеріальної допомоги позивачці, тому недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу становить: за 2017 рік 1600 грн. (3200 - 1600 = 1600), оскільки було у 2017 році замість 3200 грн. виплачено 1600 грн.; за 2018 рік 1520,50 грн. (3723 - 2202,50 = 1520,50), оскільки було у 2018 році замість 3723 грн. виплачено 2202,50 грн.; за 2019 рік 1771,75 грн. (4173 - 2401,25 = 1771,75), оскільки було у 2019 році замість 4173 грн. виплачено 2401,25 грн.; за 2020 рік 2095,50 грн. (4723 - 2627,50 = 2095,50), оскільки було у 2020 році замість 4723 грн. виплачено 2627,50 грн.; за 2021 рік 3162,50 грн. (6000 - 2837,50 = 3162,50), оскільки було у 2021 році замість 6000 грн. виплачено 2837,50 грн., що загалом становить 10150,25 грн. Додавала, що поширення дії Закону України від 01.07.2022 року № 2353-РС стосовно строку звернення до суду на правовідносини, що виникли, продовжувалися та звершилися до часу набрання таким чинності, у цьому випадку суперечитиме принципу незворотності дії закону в часі та правовій визначеності, тому строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 року він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком. Враховуючи викладене, просила суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 загалом матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 10150,25 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 2500 грн.
Не погоджуючись із позовом представник відповідача подав відзив, вказуючи, що АТ «Укрзалізниця» вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, зазначаючи, що сторони колективного договору, адміністрація структурного підрозділу та первинна профспілкова організація, як представник трудового колективу погодились застосувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», що було направлено на виконання Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, а внесені зміни у Колективний договір позивачем не оскаржувались та є чинними на теперішній час. Також вказував, що позивач належним чином був обізнаний про суми нарахованої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, отримавши відповідні розрахункові листи за відповідний місяць надання вказаної допомоги. В той же час оскільки тримісячний строк для звернення до суду із даним позовом для позивача сплив 1 жовтня 2023 року, позивачем не було наведено жодних поважних причин для його поновлення, а з повідомлення позивача про суми, нараховані йому в якості матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, минуло більше трьох років. Враховуючи викладене, просив суд застосувати до позовних вимог строки позовної давності на підставі ст. 233 КЗпП України. Додавав, що відповідно до п. 3, 5 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. З 01.01.2017 року мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Тобто, починаючи з 1 січня 2017 року на виконання вимог закону сторони Колективного договору зобов'язані при обчисленні матеріальної допомоги на оздоровлення застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб. Також відповідач не погоджується зі стягненням з нього на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн., оскільки додані документи до справи не підтверджують факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з цією справою. Просив на підставі переліченого суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 7 березня 2025 року при відкритті провадження у справі судом було визначено проводити розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.
Ані від позивача, ОСОБА_1 , ані від її представника, адвоката Борисенко А. В. надійшло клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від представників відповідача не надходило заперечень проти проведення розгляду справи судом без повідомлення сторін за наявними матеріалами.
Таким чином суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
Згідно із ст. 10 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
За ч. 1 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
На підставі ст. 13 КЗпП у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до ст. 18 КЗпП положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.
За ч. 2 ст. 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
На підставі ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
За ст. 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 працює з 7 квітня 2016 року по теперішній час в Акціонерному товаристві «Українська залізниця», що підтверджується трудовою книжкою позивачки (серія НОМЕР_1 ), столяром 5 розряду ремонтно-будівельної бригади цеху з ремонту обладнання СП «Вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
За розрахунковими листами структурного підрозділу СП «Вагонне депо Батуринська» щодо зарплати за 2017 року ОСОБА_1 вбачається, що останній отримав матеріальну допомогу в сумі 1600 грн. при виході у відпустку в лютому 2017 року.
За розрахунковими листами структурного підрозділу СП «Вагонне депо Батуринська» щодо зарплати за 2018 року ОСОБА_1 вбачається, що останній отримав матеріальну допомогу в сумі 2202,50 грн. при виході у відпустку в лютому 2018 року.
За розрахунковими листами структурного підрозділу СП «Вагонне депо Батуринська» щодо зарплати за 2019 року ОСОБА_1 вбачається, що останній отримав матеріальну допомогу в сумі 2401,25 грн. при виході у відпустку в лютому 2019 року.
За розрахунковими листами структурного підрозділу СП «Вагонне депо Батуринська» щодо зарплати за 2020 року ОСОБА_1 вбачається, що останній отримав матеріальну допомогу в сумі 2627,50 грн. при виході у відпустку в лютому 2020 року.
За розрахунковими листами структурного підрозділу СП «Вагонне депо Батуринська» щодо зарплати за 2021 року ОСОБА_1 вбачається, що останній отримав матеріальну допомогу в сумі 2837,50 грн. при виході у відпустку в квітні 2021 року.
З матеріалів справи вбачається, що за п. 7.1.9 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом на 2014-2015 роки структурного підрозділу «Вагонне депо Батуринська», схваленого на конференції трудового колективу 18 квітня 2014 року, (далі за текстом рішення - Колективний договір) із внесеними змінами від 11 лютого 2016 року постановою адміністрації та трудового колективу «Вагонне депо Батуринська», було передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою згідно із положенням матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
При цьому згідно із п. 1.2 Колективного договору зміни і доповнення до Колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін та затверджуються на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету.
Крім того на підставі постанов від 9 лютого 2017 року, 8 лютого 2018 року, 7 лютого 2019 року, 27 січня 2020 року, 28 січня 2021 року керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Батуринська» та ППО СП «Вагонне депо Батуринська» було подовжено дію чинного Колективного договору СП «Вагонне депо Батуринська» РФ «Придніпровська залізниця» на 2017 рік, на 2018 рік, на 2019 рік, на 2020 рік та 2021 рік відповідно.
Натомість, на підставі пп. 3, 5 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, за постановою керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та Первинної профспілкової організації СП «Вагонне депо Батуринська» від 31.03.2017 року, було постановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому Колективному договорі СП «Вагонне депо Батуринська» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Також за постановою керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та Первинної профспілкової організації СП «Вагонне депо Батуринська» від 10 червня 2021 року було внесено зміни до п. 7.1.9 Колективного договору СП «Вагонне депо Батуринська» РФ «Придніпровська залізниця», на підставі яких при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за посадою, котру обіймає працівник, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 1 січня звітного року.
Суд у цьому сенсі вказує, що за ч. 2 ст. 19 КЗпП якщо роботодавець порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.
Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Так відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.
За ст. 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).
На підставі ст. 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється примирною комісією та трудовим арбітражем.
Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року по справі № 479/58/19 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.10.2019 року по справі № 916/2721/18.
Натомість, у даному випадку має місце позов ОСОБА_1 , предметом якого є вирішення питання порушення законних прав та інтересів позивача через недоотримання матеріальної допомоги на оздоровлення з вини відповідача на підставі умов діючого колективного договору, оскільки він не оскаржує його умов та просить їх змінити, а також розгляд справи проводиться без залучення профспілкової організації для захисту інтересів позивача, тому даний спір підпадає під юрисдикцію даного суду.
Отже, суд, розглянувши справу, встановив, що у 2017-2021 роках позивачу при наданні відпусток повинна була надаватись за його заявою матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до п. 7.1.9 Колективного договору, які є чинними по цей час, яка відповідно повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати такої матеріальної допомоги.
Однак в порушення Колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення позивачу надавалась частково протягом 2017-2021 років, тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору.
Так за Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2000 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2325 грн.
На підставі Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2401,25 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4723 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2627,50 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2837,50 грн.
Отже, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період ОСОБА_1 становить: за 2017 рік 1600 грн. (3200 - 1600 = 1600), оскільки було у 2017 році замість 3200 грн. виплачено 1600 грн.; за 2018 рік 1520,50 грн. (3723 - 2202,50 = 1520,50), оскільки було у 2018 році замість 3723 грн. виплачено 2202,50 грн.; за 2019 рік 1771,75 грн. (4173 - 2401,25 = 1771,75), оскільки було у 2019 році замість 4173 грн. виплачено 2401,25 грн.; за 2020 рік 2095,50 грн. (4723 - 2627,50 = 2095,50), оскільки було у 2020 році замість 4723 грн. виплачено 2627,50 грн.; за 2021 рік 3162,50 грн. (6000 - 2837,50 = 3162,50), оскільки було у 2021 році замість 6000 грн. виплачено 2837,50 грн., що загалом становить 10150,25 грн.
До такого висновку суд приходить враховуючи, що прийняття 31 березня 2017 року та прийняття 10 червня 2021 року постанов керівництва СП «Вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та ППО СП «Вагонне депо Батуринська» про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», а також «не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 1 січня звітного року» відповідно, є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказані постанови повинні були прийняті не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаних постанов, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., що було більше за 125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, а також мінімальна заробітна плата по Україні у 2021 році на рівні 6000 грн. була більше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 1 січня звітного року відповідно, тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню саме п. 7.1.9 Колективного договору, враховуючи зміст п. 1.2 такого Колективного договору.
При цьому судом враховано, що за ч. 1 ст. 9 КЗпП умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, внаслідок чого вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.
За п. 3 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
На підставі п. 5 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що п. 3, 5 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки за ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також за ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суд при цьому наголошує, що положення Конституції України є нормами прямої дії.
Отже, проаналізувавши у сукупності наведені положення Конституції України та ст. 9 КЗпП, суд дійшов висновку, що нові закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття таких законів, договорами про працю відповідно не мають зворотньої сили.
Так відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.
Таким чином Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузивши її право на таку матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Аналогічне співвідношення мінімальної заробітної плати по Україні відносно до прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, було встановлено Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік».
Отже, набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» безсумнівно потягло зміну реального розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, про що зазначено було судом.
Таким чином суд з цих підстав не приймає посилання представника відповідача на те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення для позивачки не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина.
Отже, на підставі наведеного вмотивування, вбачається висновок, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» не створює юридичних наслідків щодо застосування Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення визначається в даному випадку Колективним договором, умовами п. 7.1.9 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, оскільки прийнята 31.03.2017 року спільна постанова керівництва СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», була прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення позивача.
Виходячи з наведеного обґрунтування, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення протягом 2017-2021 років у загальному розмірі 10150,25 грн. є неправомірними.
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Дніпровського апеляційного суду від 3 лютого 2022 року по справі № 177/1110/21.
При цьому, приймаючи до уваги положення п. 7.1.9 Колективного договору, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом стягнення на його користь з АТ «Українська залізниця» недоплаченої суми матеріальної допомоги за період 2017-2021 років у загальному розмірі 10150,25 грн.
Також згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: основна заробітна плата, що є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата, що є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку суду, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, тому суд відкидає посилання в цій частині представника відповідача на те, що матеріальну допомогу на оздоровлення неможливо розглядати в контексті структури заробітної плати.
Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року по справі № 760/14696/16-ц та від 10 лютого 2021 року по справі № 143/179/19.
На підставі ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції до змін від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд також зазначає, що відповідно до ст. 233 КЗпП (в редакції від 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Натомість, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.
Крім цього, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року по справі № 300/4201/22.
Враховуючи викладене вмотивування, а також те, що питання про звільнення позивачки з роботи у відповідача не є предметом вирішення даного спору, враховуючи, що на момент невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення діяли норми ст. 233 КЗпП, які передбачали можливість в разі порушення законодавства про оплату праці працівнику звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то в даному випадку підстав для застосування тримісячного строку для звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого, відповідно не підлягають застосуванню.
Таким чином суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не було пропущено строки звернення до суду із даним позовом відповідно до ст. 233 КЗпП, внаслідок чого заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, суд відкидає доводи представника відповідача про застосування положень ст. 233 КЗпП в чинній редакції щодо пропуску строку звернення до суду із даним позовом ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
Суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. підтверджується: ордером адвоката № 1297784, договором від 18.06.2024 року про надання правничої допомоги адвокатом Борисенко А. В., де визначено, що гонорар адвокату за надання правничої допомоги визначається в акті прийому-передачі, в якому від 18.06.2024 року сторони угоди підтвердили надання правничої допомоги позивачу на суму 2500 грн. за консультації, складання та подання позовної заяви до суду, а також квитанцією про оплату позивачем 18 червня 2024 року послуг адвоката в сумі 2500 грн.
Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки вони пов'язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, тому суд не відхиляє посилання представника відповідача про недоведеність їх розміру, оскільки у даній справі були дотримані критерії розумності їх вартості.
Враховуючи, що суд повністю задовольнив заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 , то витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 2500 грн. підлягають стягненню в повному обсязі з відповідача на користь Муляк О. Л., як такі, що були доведені відповідно до ст. 137, 141 ЦПК.
За ст. 141 ЦПК з відповідача на користь держави також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 грн., від сплати якого позивача при подані даного позову до суду звільнено за законом.
Керуючись ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 89, 133-141, 258-259, 263, 265 ЦПК, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки в розмірі 10150 (десять тисяч сто п'ятдесят) грн. 25 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати правничої допомоги в сумі 2500 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 9 квітня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований по АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ: 40075815, розташоване в м. Києві по вул. Єжи Гедройця 5.
Суддя: Д. О. Козлов