01 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/43/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Палажченко О.О., Голік О.А.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
відповідача-3 - не з'явився,
відповідача-4 - не з'явився,
відповідача-5 - Кучеров І.А.,
відповідача-6 - не з'явився,
відповідача-7 - не з'явився,
відповідача-8 - не з'явився,
відповідача-9 - Шерстюк Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на ухвалу Господарського суду Волинської області
у складі судді Гарбара І.О.
від 19.11.2024 та
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю., Грязнов В.В., Розізнана І.В.
від 14.01.2025
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1
про стягнення солідарно шкоди в розмірі 123 261 672,49 грн.
1. Істрія справи
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про стягнення солідарно шкоди в розмірі 123 261 672,49 грн.
Позов обґрунтовано тим, що заявлена шкода виникла внаслідок здійснення відповідачами, що є пов'язаними особами банку (в розумінні статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), операцій, які прямо суперечили інтересам банку, а саме прийняття рішень про розірвання договорів застави товарів в обороті №№ 1103/14-1, 1103/14-2, 1103/14-3, 1103/14-4, 1103/14-5 від 11.03.2014, які забезпечували п'ять кредитних договорів № 2409/10-96, № 2309/10-96 від 24.09.2010, № 1912/12, № 3101/13-1 від 19.12.2012, № 2802/14 від 28.02.2014.
19.09.2024 від відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача - ОСОБА_7 .
05.11.2024 від позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду в частині вимог до відповідача - ОСОБА_7 .
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 у справі № 903/43/22, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залишення позову без розгляду в частині ОСОБА_7 - задоволено; позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині вимог до ОСОБА_7 - залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України; у задоволенні заяв представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до встановлення правонаступництва спадкоємців ОСОБА_7 - відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд виходив з того, що заява про залишення позову без розгляду подана до початку розгляду справи по суті, приймаючи до уваги, що право на подання такої заяви, яка в даному випадку спрямована на визначення кола відповідачів у справі, є абсолютним правом позивача, відтак наявні підстави залишення позову без розгляду в частині вимог до відповідача - ОСОБА_7 .
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22 в частині залишення без розгляду позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ОСОБА_7 , та в цій частині передати справу за встановленою підсудністю для продовження розгляду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована порушенням судами попередніх інстанцій статей 4, 45, 52, пункту 5 частини 1 статті 226, статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22 в частині залишення без розгляду позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ОСОБА_7 , та ухвалити нове рішення, яким відмовити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду в частині ОСОБА_7 .
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована неправильним застосуванням судами статей 25, 1282 Цивільного кодексу України та порушенням статей 7, 13, 52, 161, 162, 165, 177, 226, 231, 282 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач подав відзив на касаційні скарги, в якому просив залишити їх без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскаржувані судові рішення у даній справі Судом переглядаються виключно в частині залишення без розгляду позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ОСОБА_7 , отже, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій Судом не переглядаються.
Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Дії та воля сторони господарського процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.
За приписами частин 1, 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.11.2024 позивач подав до суду першої інстанції заяву про залишення позову без розгляду в частині вимог до відповідача - ОСОБА_7 .
За змістом статті 226 Господарського процесуального кодексу України залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовні вимоги по суті.
Встановивши, що у підготовчому засіданні, тобто до початку розгляду справи по суті, позивач заявив клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду, з огляду на принцип диспозитивності цивільного процесу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення частини позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно частини 1 статті 185 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, процесуальний закон не містить заборони на постановлення ухвали про залишення без розгляду частини позовних вимог на стадії підготовчого судового засідання. При цьому така заборона суперечила б положенням статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що позивач реалізував процесуальне право на подання заяви про залишення позову без розгляду, яка, як встановив суд першої інстанції, подана до початку розгляду справи по суті, зважаючи на викладені положення процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення такої заяви та залишення позову без розгляду саме згідно з пунктом 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.12.2023 у справі № 905/2330/21, від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20.
При цьому Суд зазначає, що частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
Статтею 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Згідно зі статтею 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
У даному випадку, враховуючи початок розгляду даного спору - 2022 рік та його тривалість, право позивача на розгляд його справи упродовж розумного строку, абсолютне право позивача на подання заяви про залишення позову без розгляду, прагнення позивача не затягувати строк розгляду справи, прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали є обґрунтованим та таким, що відповідає основним засадам (принципам) господарського судочинства.
З огляду на викладене, Судом відхиляються доводи скаржників, оскільки аргументи скаржників не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатом розгляду заяви позивача про залишення позову без розгляду.
В касаційній скарзі ОСОБА_2 просить у тому числі розглянути доцільність передачі справи № 903/43/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що питання, порушене в касаційній скарзі щодо ухвали про залишення позову без розгляду в частині співвідповідача за солідарним стягненням, який помер, а спірні правовідносини допускають правонаступництво, - містить виключну правову проблему, потребує розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, зокрема, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема.
Втім заявник не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, з наведених в клопотанні ОСОБА_2 мотивів не слідує, у чому саме полягає складність застосування норм права в зазначеній правовій ситуації.
Враховуючи доводи ОСОБА_2 , викладені у зазначеному клопотанні, та мотиви, викладені у цій постанові щодо залишення без змін оскаржуваних судових рішень, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та, відповідно, задоволення вказаного клопотання, у Суду відсутні.
5. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
6. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи № 903/43/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
3. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.М. Баранець
І.Д. Кондратова