18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
08 квітня 2025 року Справа № 925/740/24
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від стягувача - представник не з'явився,
від боржника - Пікалов Д.В. - адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаський
м'ясокомбінат»
про розстрочення виконання рішення суду
у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІЛАК»,
м. Чернівці
до товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаський
м'ясокомбінат», м. Черкаси
про стягнення 4 064 680 грн. 15 коп.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаський м'ясокомбінат» на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІЛАК» - 3 400 000 грн. 00 коп. - боргу, 362 595 грн. 54 коп. - штрафу, 111 734 грн. 06 коп. - пені, 10 440 грн. 32 коп. - 3% річних та 46 618 грн. 29 коп. судового збору.
Провадження у справі №925/740/24 в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 149 282 грн. 52 коп. боргу - закрито.
В решті вимог - в позові відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 березня 2025 року рішення Господарського суду Черкаської області від 05 грудня 2024 року у справі №925/740/24 залишено без змін.
20 березня 2025 року від боржника надійшла заява про розстрочення виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 21 березня 2025 року розгляд заяви товариства з обмеженою відповідальністю Черкаський м'ясокомбінат» про розстрочення виконання судового рішення було призначено в судовому засіданні на 11 год. 30 хв. 08 квітня 2025 року.
04 квітня 2025 року матеріали справи №925/740/24 повернулися до Господарського суду Черкаської області за належністю.
Представник стягувача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У своїх заперечення на заяву боржника стягувач зазначав, що підстав для розстрочки виконання рішення суду немає.
Доводи боржника стосовно того, що між ним та Державним підприємством Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» укладено державний контракт (договір) про закупівлю №129/01-25-ХП від 14 січня 2025 року, а тому негайне виконання рішення суду може спричинити перешкоди для виконання державного контракту та зриву постачання продуктів харчування в умовах воєнного стану на Збройні сили України, на думку стягувача, не відповідають дійсності, оскільки боржник у вищевказаному договорі є постачальником, а не покупцем товару за який йому потрібно розраховуватись грошовими коштами в строки передбачені умовами договору.
Боржник є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому зобов'язання за доданими до заяви договорами виникли внаслідок його власної господарської діяльності.
Відсутність на даний час належного доходу та грошових коштів, достатніх для виконання рішення суду не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення у цій справі.
При цьому, фінансове становище боржника є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої останній мав планувати свої видатки на погашення заборгованості, яка виникла перед стягувачем.
Підставою для встановлення розстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим.
Заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення суду, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Боржником, в порушення приписів ст. 74 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також доказів відсутності достатніх грошових коштів для погашення наявної заборгованості.
Враховуючи матеріальні інтереси сторін, ступінь вини боржника у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, стягувач вважає, що наведені боржником обставини не є такими, що істотно ускладнюють виконання рішення в частині стягнення грошових коштів, а тому просить суд відмовити у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду.
Представник боржника вимоги викладені в заяві підтримав та просив суд розстрочити виконання судового рішення.
Розглянувши заяву боржника про розстрочення виконання судового рішення, заслухавши пояснення представника боржника, суд вважає, що заява задоволенню не підлягає виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
В обґрунтування поданої заяви боржник зазначав, що між товариством з обмеженою відповідальністю “Черкаський м'ясокомбінат» (постачальник) та Державним підприємством Міністерства оборони України “Державний оператор тилу» (замовник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю №129/01-25-ХП від 14 січня 2025 року.
Негайне виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 05 грудня 2024 року у справі № 925/740/24 може спричинити перешкоди для виконання державного контракту та зриву постачання продуктів харчування в умовах воєнного стану на Збройні сили України.
У зв'язку з чим боржник просив суд розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців з дати набрання рішенням законної сили, шляхом погашення відповідачем заборгованості щомісячними рівними платежами.
Суд зазначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст. 326 ГПК України).
Норма статті 331 ГПК України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вирішуючи питання про розстрочку, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Отже, питання про розстрочення виконання рішення повинно вирішуватися судом із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін. А тому під час розгляду заяви про розстрочку рішення мають бути досліджені та оцінені доводи та заперечення як позивача, так і відповідача. Важливо також дотримуватися розумного строку розстрочення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати також відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Тобто не лише відсутність обігових коштів на банківських рахунках боржника, а і одночасно відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення та наявність загрози банкрутства може бути підставою для розстрочки або відстрочки виконання судового рішення.
Тяжке фінансове становище боржника може бути підтверджене зокрема, банківськими виписками.
Проте, суду не надано доказів, які б свідчили про фінансове становище боржника, зокрема, документів бухгалтерського обліку, банківських виписок про залишок коштів на рахунку (рахунках) в фінансових установах.
Крім того боржником не надано суду доказів, що підтверджують відсутність в останнього рухомого чи нерухомого майна, в тому числі будівель, земельних ділянок, автотранспорту, сільськогосподарської техніки, плавзасобів тощо.
Надання відстрочення виконання судового рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі “Іммобільяре Саффі проти Італії», заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).
За практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. “Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі “Крапивницький та інші проти України», заява №60858/00). Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі“Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина “судового розгляду».
У зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.
Слід також вказати, що рішення зі справи було ухвалено судом 05 грудня 2024 року, а державний контракт (договір) про закупівлю №129/01-25-ХП боржник уклав 14 січня 2025 року.
Тобто, на момент укладення державного контракту боржнику було відомо про заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю “ЛІЛАК“, а тому боржник мав можливість оцінити всі свої ризики пов'язані з його виконанням, не порушуючи при цьому інтереси стягувача.
Як вже зазначалося вище, до заяви не додано доказів того, що фінансовий стан боржника наразі унеможливлює сплату боргу за рішенням суду, чи такі дії в сукупності можуть призвести до банкрутства підприємства.
Крім того, боржник у своїй заяві просив суд розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців з дати набрання рішенням законної сили, що не узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 331 ГПК України.
Суд вважає, що під час дії воєнного стану сторони фактично знаходяться в рівних умовах щодо ведення своєї господарської діяльності, оскільки товариства зареєстровані в Україні та мають однакові ризики пов'язані з підприємницькою діяльністю.
Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст. ст. 234, 331 ГПК України, суд
1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаський м'ясокомбінат» про розстрочення виконання рішення суду залишити без задоволення.
2. Копію ухвали надіслати сторонам.
Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.
Суддя А.В.Васянович