Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
27.03.2025м. ХарківСправа № 922/4736/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Саєнко А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Звенигородська окружна прокуратура, м. Звенигородка Черкаської області в особів особі Багачевської міської ради Черкаської області, м. Багачеве Черкаської області
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АС", м. Харків , 2. Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області, м. Багачеве Черкаської області
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 565541,55грн
за участю представників:
прокурора - Хряка О.О.
Звенигородська окружна прокуратура (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Багачевської міської ради Черкаської області (надалі - Позивач) 27 грудня 2024 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про:
- визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 01.02.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2020 № 17 укладеного між Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» (ЄДРПОУ 24359125) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС» (ЄДРПОУ 31915956);
- визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 25.02.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2020 № 17 укладеного між Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» (ЄДРПОУ 24359125) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС» (ЄДРПОУ 31915956);
- визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 01.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2020 № 17 укладеного між Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» (ЄДРПОУ 24359125) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС» (ЄДРПОУ 31915956);
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АС» (ЄДРПОУ 31915956) на користь місцевого бюджету Багачевської міської ради Черкаської області (ЄДРПОУ 33088050) суми у розмірі 565 541,55 грн;
- стягнути з Відповідачів судові витрати на користь Черкаської обласної прокуратури.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.01.2025 о 12:00.
Ухвалою від 23.01.2025 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 20 лютого 2025 року о(б) 11:45 год.
Судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13 березня 2025 року о 11:30, про що постановлено ухвалу від 20.02.2025.
Ухвалою від 12.03.2025 судом повідомлено учасників справи, що судове засідання по справі призначене на "13" березня 2025 р. о 11:30 не відбудеться з підстав перебування 13.03.2025 року судді І.П. Жигалкіна у відрядженні, таким чином засідання у справі щодо розгляду даної справи відбудеться 27 березня 2025 року о(б) 12:15 год.
У призначене на 27.03.2025 року судове засідання, Прокурором було підтримано заявлені позовні вимоги, де просив їх задовольнити, з підстав їх доведеності та такі що не оспорюються іншими учасниками.
Інші представники у судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки до суду інформації надано не було, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу, а також про наявність учасників процесу та їх представників наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Так, з метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом направлялися процесуальні документи Господарського суду Харківської області до електронних кабінетів сторін. При цьому судом перевірено, що всі учасники справи мають зареєстровані електронні кабінети, про що свідчить інформація в АСДС.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачі мають доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання; позивачі визнаються такими, що були належним чином повідомлені про розгляд справи (згідно частини 6 статті 242 ГПК України).
В ході розгляду справи господарським судом Харківської області, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники прокуратури, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів та відповідача погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами відповідно до ст. 74 ГПК України.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено таке.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).
Законом України за №1401-VIII від 02.06.2016 “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1, якої передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація “інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
“Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
“Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі № 553/3280/16-а).
Поняття “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).
Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до вимог ч. З ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 висновувала, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема, подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу.
У постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 906/638/22 зазначено, що прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частиною 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.
Згідно зі ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет.
Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Відповідно до п. 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.
При цьому, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України). Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів (ч. 9 п. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України).
З урахуванням наведеного, використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування суб'єктами незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади.
Орган місцевого самоврядування зобов'язаний контролювати виконання бюджету, зокрема законність та ефективність використання коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
Ватутінська (наразі Багачевська) міська рада, являючись засновником Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал» (наразі - Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради) та власником його майна, що фінансує і контролює його діяльність є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави та у даному випадку пов'язані із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.
Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов'язаний контролювати виконання бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету (пункт 10.3 постанови).
Таким чином, Багачевська міська рада є розпорядником бюджетних коштів та уповноваженим органом на захист державних інтересів у спірних правовідносинах у будь-який спосіб, передбачений ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що 01.08.2024, Прокурор витребував у Ватутінської міської ради та її виконавчого комітету інформацію та копії документів з приводу публічної закупівлі № UA-2020-11-09-004206-c (запит № 50-2413 вих-24), прокурор детально описав фактичні обставини даного спору та суть порушень чинного законодавства під час укладення додаткових угод до Договору.
З боку Виконавчого комітету Ватутінської міської ради було зазначено (лист від 08.08.2024 № 2536/02-21), що враховуючи вагомість вказаних порушень та тяжкий фінансовий стан, як Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал», так і бюджету громади загалом, прийнято рішення про необхідність детального вивчення порушених у запиті прокурора питань та необхідність продовження строку надання відповідної інформації до 19.08.2024.
Листом від 02.09.2024 № 2790/02-21 виконавчий комітет Ватутінської міської ради повідомив, що за наявності наданих прокурором вихідних даних останній не в змозі однозначно визначитися про наявність чи відсутність порушень законодавства про публічні закупівлі Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» під час закупівель електричної енергії, і як наслідок, наразі, не має наміру звертатися до суду з позовом про визнання зазначених правочинів недійсними. Ватутінською міською радою інформації на запит прокурора від 01.08.2024 № 50-2413 вих-24 надано не було.
Прокурором 05.12.2024 на адресу Багачевської міської ради здійснено направлення повторного запиту № 3847 вих-24, де листом від 12.12.2024 № 4149/02-21 Багачевська міська рада повідомила, що підтримує наміри Звенигородської окружної прокуратури звернутись до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Багачевської міської ради до ТОВ «АС» з питань порушень вимог законодавства про публічні закупівлі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Таким чином, Прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою в особі Багачевської міської ради Черкаської області.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» (ВКВП «Водоканал», Замовник) 09.11.2020 на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2020-11-09-004206-c за кодом ДК 021:201509310000-5: Електрична енергія.
За результатами проведеної процедури відкритих торгів між ВКВП «Водоканал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС» (ТОВ «АС», Постачальник) укладено Договір від 29.12.2020 № 17 про постачання електричної енергії споживачу на суму 3 879 960 грн 39 коп з ПДВ (далі - Договір).
Згідно з п. 2.1 Договору за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (5.2 Договору).
Відповідно до п. 1 Додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція № 5 (далі - Додаток 2) ціна за 1 кВт*год електричної енергії, станом на дату укладення цього Договору, з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії, становить 2,07 грн кВт*год з урахуванням ПДВ.
Додатком 1 до Договору «Заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу» визначено початок постачання товару з 01.01.2021.
Замовлений обсяг електричної енергії, який планувалося поставити становив 1874377 кВт*год.
Порядок внесення змін до Договору передбачено п. п. 13.8, 13.9 Договору та п. 13 Додатку 2 до Договору, де серед іншого зазначено, що у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку у бік збільшення, Постачальник має право письмово звернутися до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об'єктивне коливання ціни за одиницю товару у бік збільшення, повинна бути обґрунтована та документально підтверджена.
Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджують збільшення середньозваженої ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньозваженої ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на день укладення цього Договору (допускається надання документального підтвердження щодо середньозваженої ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в межах 10 днів щодо дати укладення цього Договору) та середньозваженої ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення Постачальника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами статистики. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон) (п. 13.8).
Зміни до цього Договору, також можуть бути внесені у випадках, передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Порядок зміни ціни визначено у додатку 2 до Договору (комерційна пропозиція) (п. 13.9).
В свою чергу, п. 13 Додатку 2 до Договору (комерційна пропозиція) зазначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону. У вказаному пункті комерційної пропозиції визначено умови застосування кожного пункту зазначеної частини статті Закону.
Між сторонами Договору укладено додаткову угоду № 1 від 01.02.2021, де з 11.01.2021 ціну за електроенергію, що постачається за договором збільшено до 2,24155 грн з ПДВ за 1 кВт*год та з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії. При цьому зменшено обсяг електричної енергії до 1 734 782,15 кВт/год (попередньо 1 874 377 кВт*год кВт/год).
25.02.2021 сторони уклали додаткову угоду № 2, якою зменшено загальний обсяг закупівлі до 1 677 466, 792 кВт*год та з 01.03.2021 збільшено вартість за 1 кВт*год електричної енергії до 2,33599 грн з ПДВ та з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії.
01.09.2021 укладено додаткову угоду № 3, якою зменшено загальний обсяг закупівлі до 1 600 079,033 кВт*год та із 01.09.2021 збільшено вартість за 1 кВт*год електричної енергії до 2,91074 грн з ПДВ та з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії.
Ватутінським Комунальним виробничим підприємством «Водоканал» Ватутінської міської ради (наразі Комунальне виробниче підприємство «Водоканал» Багачевської міської»), на підставі Договору та укладених додаткових угод, фактично спожито електричної енергії - 1 601 168 кВт*год, за яку сплачено - 3 879 959, 31 грн з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії та платіжними документами наданими Ватутінським Комунальним виробничим підприємством «Водоканал» Ватутінської міської ради у додаток до листа від 18.03.2024 № 97.
Враховуючи викладене, Прокурор переконаний, що Додаткові угоди до Договору, якими суттєво зменшено обсяги предмету закупівлі та збільшено ціну за одиницю товару шляхом зменшення кількості закуповуваного товару, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів, слід визнати недійсними, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» та порушують встановлені даним Законом принципи. Замовником надмірно сплачено кошти в сумі 565541,55 грн, які Прокурор просить стягнути з Відповідача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначаються Законом України «Про публічні закупівлі».
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції (преамбула).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Учасник - переможець процедури закупівлі під час укладення договору повинен надати дозвіл або ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законодавством.
Забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами першою, другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі Закон № 922-VIII) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Згідно висновку Великої палати Верховного Суду про застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який викладено у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (провадження № 12-57гс23): ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається (п.88);
зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (п.89);
у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі (п.90).
В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Згідно з тендерною пропозицією Товариство з обмеженою відповідальністю «АС» взяло на себе зобов'язання та надало певні гарантії, яких повинно було дотримуватись, при цьому погодилось постачати електричну енергію Замовнику за ціною та на умовах, передбачених у договорі. Підписанням Договору №17 від 29.12.2020 та додатків до нього Товариство з обмеженою відповідальністю «АС» засвідчило можливість та погодження виконати домовленість, вказану у договорі та додатках до нього, тобто добровільно взяло на себе зобов'язання поставити споживачу електричну енергію обсягом 1 874 377 кВт*год. вартістю 3879960,39 грн. з ПДВ.
Станом на момент підписання Договору №17 від 29.12.2020 сторонами було погоджено всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, внаслідок укладання додаткових угод № 1 від 01.02.2021, №2 від 25.02.2021, № 3 від 01.09.2021 ціну електричної енергії за 1 кВт*год. збільшено на 45 % у порівнянні з ціною, визначеною Договором № 17 від 29.12.2020.
Під час розгляду справи №927/491/19 (постанова від 18.06.2021) Об'єднана Палата Верховного Суду дійшла таких висновків передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (пункт 124 постанови).
Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі (пункт 125 постанови).
Відповідно до статті 5 Закону «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції (пункт 126 постанови).
У пункті 127 цієї постанови Об'єднана Палата Верховного Суду зазначила про те, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 45% шляхом так званого "каскадного" укладення чотирьох додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (пункт 127 постанови).
Таким чином, згідно з вищенаведеним висновком Верховного Суду Закон України «Про публічні закупівлі» дозволяє змінювати ціну за одиницю товару у межах 10% та лише за умови суттєвого, документально підтвердженого, коливання ціни товару на ринку.
Укладення таких угод суперечить вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не дотримано обмеження у 10 відсотків як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбувалися такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 150% шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача та укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 903/383/22 дійшов висновку, що навіть за умов погодження сторонами договору можливості зміни ціни електричної енергії шляхом укладання додаткових угод, факт укладання договору за результатами проведення процедури закупівлі встановлює обмеження, визначені Законом. Зокрема, ціна на електричну енергію може збільшуватись у разі коливання ціни на ринку - обґрунтоване та документально підтверджене, якщо це робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим та не може перевищувати збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% (всього, незалежно від кількості укладених додаткових угод).
Будь-який споживач, не будучи активним учасником ринку електричної енергії, знаходиться у більш уразливому становищі порівняно з постачальником, оскільки не має достатніх компетенцій для розуміння функціонування даного ринку, формування цін на ньому тощо. Тому одним з основних принципів функціонування ринку електричної енергії законодавцем визначено захист прав та інтересів споживачів електричної енергії. Гарантіями його дотримання є, зокрема, необхідність чіткого визначення у договорі ціни електричної енергії (як товару) та послуг, що надаються (передача, розподіл, власне послуги постачальника); необхідність справедливості і прозорості умов договору, викладення умов договору чітко і ясно, без процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача. Але про прозорість і чіткість не може йтися, коли ці складові не було визначено в Договорі, листи та розрахунки постачальника містили дані за довільно обрані постачальником періоди, які не співпадають з періодами між укладенням додаткових угод та/або зверненнями постачальника для їх укладення; постачальник посилався на виключені норми законодавства для обґрунтування правомірності укладення Додаткових угод тощо.
Важливо зазначити, що Об'єднана палата в складі Касаційного господарського суду у постанові від 12.10.2018 у справі № 910/21671/17 дійшла однозначного висновку про неможливість та протиправність застосування частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України щодо зворотної дії додаткових угод: «Згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Водночас вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані договірні відносини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 910/14082/17, і суд не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції у розгляді цієї справи).
Таким чином, застосування у спірних додаткових угодах частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України щодо перерахунку (підвищення ціни) на електричну енергію, яка вже була спожита споживачем у попередні періоди, не відповідає вимогам закону.
Статтею 42 Господарського кодексу України, яка кореспондується положеннями з частиною 1 статті 1 Закону України «Про підприємництво», визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з цього правила (постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 від 18.01.2022 у справі №910/15786/21).
При цьому, закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин (відповідна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах у справах №911/537/19, № 916/1921/18, № 926/708/18, № 910/5573/19, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 16.03.2023 у справі №903/383/22).
Таким чином, будь-яке внесення змін до істотних умов договору розуміється законодавцем не як правило, а як виняткова, виключна ситуація, зумовлена непередбачуваними для сторін під час укладення договору обставинами.
Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі».
Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.
Вищенаведені висновки повністю відповідають подібним правовим позиціям, викладеним в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, а також у постановах від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18 та від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 16.03.2023 у справі №903/383/22.
Таким чином, постачальником при укладенні додаткових угод було перевищено максимально допустимо обмеження у підвищення ціни на електроенергію як товар на 10% незалежно від кількості укладення додаткових угод, не підтверджено належними та допустимими доказами факту коливання, динаміки цін на електричну енергію у порівняні з датою укладення Договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, не доведено, що коливання цін на РДН зробило для нього виконання Договору зі споживачем невигідним (збитковим) у зв'язку з чим Додаткові угоди не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин, стаття 215).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частини перша, п'ята статті 216).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 27.06.2023 у справі №916/97/21.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі №909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
Враховуючи викладене, суд вважає, що додаткові угоди № 1 від 01.02.2021, № 2 від 25.02.2021, № 3 від 01.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2020 № 17 суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону № 922-VIII, є оспорюваними та підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.
Щодо вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 565541,55 гривень.
Положеннями частини першої статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Застосування реституції спрямоване на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
За додатковими угодами № 1 - 3 до Договору від 29.12.2020 № 17 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між ВКВП «Водоканал» та ТОВ «АС» було стягнуто з місцевого бюджету кошти у розмірі 3 879 959,31 грн, при цьому поставлено 1601168 кВт/год електричної енергії, в той час коли сума оплати за Договором відображена на веб-сайті «Prozorro» та у звіті про виконання договору про закупівлю, де ціна за вказаний об'єм товару за умовами Договору, становить 3 314 417,76 грн (2, 07 грн х 1 601 168 кВт/год).
Таким чином, грошові кошти в сумі 565 541,55 грн є надміру сплаченими бюджетними коштами, тому їх кошти належить стягнути з ТОВ «АС» на користь Багачевської міської ради Черкаської області .
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 01.02.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2020 № 17 укладеного між Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» (ЄДРПОУ 24359125) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС» (ЄДРПОУ 31915956).
3. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 25.02.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2020 № 17 укладеного між Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» (ЄДРПОУ 24359125) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС» (ЄДРПОУ 31915956).
4. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 01.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2020 № 17 укладеного між Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал» (ЄДРПОУ 24359125) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС» (ЄДРПОУ 31915956).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АС» (адреса: вул. Пушкінська, 2А, м. Харків, 61057; код ЄДРПОУ 31915956) на користь місцевого бюджету Багачевської міської ради Черкаської області (адреса: просп. Дружби, 8, м. Багачеве, Звенигородський район, Черкаська область; код ЄДРПОУ 33088050) суму у розмірі 565 541,55 грн.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АС» (адреса: вул. Пушкінська, 2А, м. Харків, 61057; код ЄДРПОУ 31915956) на користь Черкаської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ) судовий збір у розмірі 7 026,85 грн, сплачений за пред'явлення позовної заяви.
7. Стягнути з Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області (адреса: вул. Європейська, буд. 1, м. Багачеве, Звенигородський район, Черкаська область; код ЄДРПОУ 24359125) на користь Черкаської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ) судовий збір у розмірі 7 026,85грн, сплачений за пред'явлення позовної заяви.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "07" квітня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін