65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3719/24
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: Олексієнко Н.В; Петренко Н.О. на підставі доручення;
Від відповідача: Гаєв О.О. на підставі ордеру;
Від третьої особи: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» (вх. №2-311/25 від 07.03.2025) про розподіл витрат на правову допомогу, подану по справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення, визнання недійсним та скасування наказу, -
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.03.2025 по даній справі (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03.04.2025) позовні вимоги ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ) було задоволено частково, визнано недійсними рішення Спостережної ради кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» (далі по тексту - КС «ПФС»), оформлені протоколом №1-с від 30.11.2016, якими було визнано протиправними рішення Спостережної ради КС «ПФС», оформлені протоколом №1 від 20.09.2016, та визнано недійсним протокол, в частині призначення ОСОБА_1 головою КС «ПФС» з 20.09.2016, в іншій частині позовних вимог відмовлено, розподілено судові витрати зі сплати судового збору.
07.03.2025 до суду від КС «ПФС» надійшла заява про розподіл витрат на правову допомогу у розмірі 24 000,00 грн.
Ухвалою від 10.03.2025 заява відповідача була призначена до розгляду у засіданні суду на 19.03.2025 об 11:30 год, встановлено позивачу строк до 17.03.2025 для надання пояснень на заяву відповідача.
У судовому засіданні 19.03.2025, яке було проведено за участю представника відповідача, судом було оголошено перерву до 26.03.2025 о 13:45 год.
25.03.2025 ОСОБА_1 подала заперечення на заяву КС «ПФС» про розподіл витрат на правову допомогу. Позивач звертає увагу, що даний спір виник внаслідок неправомірних дій КС «ПФС», яка не мала повноважень на визнання недійсними власних рішень після їх виконання, що, згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України, є підставою для покладення всіх витрат на відповідача. Водночас позивач звертає увагу на наступні обставини, які за переконанням ОСОБА_1 , є підставою для відмови у задоволенні заяви: у договорі про надання правової допомоги відсутні (пункти) умови, які визначають порядок та форму розрахунку гонорару; адвокат Гаєв О.О. подавав безпідставні заяви (про залишення позову без руху, про закриття провадження, про застосування строку позовної давності, про витребування у позивача оригіналів доказів, про зобов'язання позивача надати докази, клопотання про забезпечення судових витрат тощо), у задоволенні яких судом було відмовлено; звертався із клопотанням про долучення доказів, які взагалі не мали значення для вирішення спору. Така поведінка адвоката, за твердженням позивача, свідчить про затягування відповідачем розгляду справи та виключає можливість стягнення витрат за підготування та подання перерахованих вище заяв. Крім того, позивач звертає увагу, що витрати за участь у судових засіданнях адвоката не відповідають принципу співмірності, оскільки судові засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з поданням відповідачем безпідставних заяв/клопотань, що було підставою для неодноразового відкладення розгляду справи з метою надання позивачу можливості ознайомитися зі змістом таких заяв.
ОСОБА_1 також звертає увагу, що договір про надання професійної правової допомоги був укладений між КС «ПФС» та ОСОБА_3 , який одночасно є головою Спостережної ради КС «ПФС», з порушенням норм Статуту спілки, п. 7.4 якого передбачено неможливість укладання договорів між членом органу управління кредитної спілки та кредитною спілкою без відповідного рішення загальних зборів.
У судовому засіданні 26.03.2025 представник КС «ПФС» адвокат Гаєв О.О. звернув увагу, що оцінка аналогічним доводам позивача вже надавалася судами у межах справи №916/1974/22 під час розгляду заяви КС «ПФС» про ухвалення додаткового рішення. Водночас представник відповідача стверджував, що копія Статуту КС «ПФС», на яку посилається ОСОБА_1 , не відповідає оригіналу. У відповідь на питання суду представник відповідача повідомив, що редакція Статуту КС «ПФС», копія якого наявна в матеріалах справи, не відповідає чинній редакції Статуту КС «ПФС».
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
З метою надання всебічної оцінки доводам позивача щодо укладення договору між КС «ПФС» та адвокатом, який одночасно є головою Спостережної ради, з порушенням вимог Статуту, у судовому засіданні 26.03.2025 господарським судом із урахуванням вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України, було постановлено протокольну ухвалу про витребування у КС «ПФС» чинної редакції Статуту. Вказаний документ був витребуваний судом саме у КС «ПФС», оскільки вказаний доказ перебуває у розпорядженні відповідача, яким і було поставлено під сумнів відповідність копії Статуту, наданого позивачем, оригіналу.
За результатами проведення 26.03.2025 судового засідання судом також було оголошено перерву до 02.04.2025 о 14:00 год.
28.03.2025 до суду від КС «ПФС» надійшла заява про відвід судді від розгляду заяви про розподіл витрат на правову допомогу.
Ухвалою від 31.03.2025 заява КС «ПФС» про відвід судді була визнана необґрунтованою з передачею заяви на розгляд судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу.
31.03.2025 КС «ПФС» було подано до суду заяву про неможливість надання копії витребуваного документа з підстав вилучення оригіналу Статуту органами досудового розслідування.
Ухвалою від 02.04.2025 судом було відмовлено КС «ПФС» у задоволенні заяви про відвід судді.
Ухвалою від 03.04.2025 судом було призначено засідання для розгляду заяви відповідача про розподіл витрат на правову допомогу на 07.04.2025 об 11:00 год.
04.04.2025 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про постановлення окремої ухвали з підстав порушення адвокатом Гаєвим О.О. вимог законодавства щодо сумісництва, укладання договору про надання послуг при наявності конфлікту інтересів з метою власного збагачення, зловживання процесуальними правами та систематичного порушення норм адвокатської етики.
У судовому засіданні 07.04.2025 судом було постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали, з огляду на наступне.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.
Відповідно до п. п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.
Згідно з приписами ст. 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 2, 5-8 ст. 246 ГПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Наведені ОСОБА_1 доводи в обґрунтування заяви, не містять достатніх підстав для висновку про порушення адвокатом відповідача процесуальних обов'язків або неналежного виконання професійних обов'язків. З наведених мотивів судом було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення, господарський суд виходить із наступного.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
КС «ПФС» у відзиві на позовну заяву було повідомлено, що попередній розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу складає 20 000,00 грн. Водночас у запереченнях на відповідь на відзив КС «ПФС» повідомило, що докази понесення витрат на правову допомогу будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Рішенням суду від 03.03.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково.
07.03.2025 до суду від відповідача надійшла заява про розподіл витрат на правову допомогу у розмірі 24 000,00 грн.
Таким чином, КС «ПФС», з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду було подано заяву про розподіл витрат на правову допомогу.
З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про дотримання КС «ПФС» позивачем порядку повідомлення та надання суду доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, що свідчить про наявність підстав для їх розподілу у порядку, встановленому процесуальним законодавством.
Відповідно до ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (ч. 5 ст. 244 ГПК України).
Суд зазначає, що оскільки за результатами вирішення даного спору судом було проголошено рішення, питання про розподіл витрат відповідача на правову допомогу по суті має бути розглянуто шляхом проголошення додаткового рішення, оскільки назва додаткового рішення у справі, якими можуть бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, залежить від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвала; рішення). Позиція суду з даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 10.05.2024 по справі №925/134/23.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги №72 від 23.09.2024, укладений між КС «ПФС» (Клієнт) та адвокатом Гаєвим О.О., за змістом п. 1.1 якого Клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо захисту інтересів у взаємовідносинах та у судовій справі №916/3719/24, для чого надає адвокату право здійснювати свою професійну діяльність без будь-яких обмежень правомочності адвоката.
Відповідно до п. п. 2.2 договору №72 від 23.09.2024 Клієнт зобов'язаний, зокрема, відшкодовувати адвокату фактичні витрати у сумі згідно розрахунку витрат узгодженого сторонами договору; своєчасно та в повному обсязі оплатити вартість отриманих послуг за рахунком, наданим адвокатом.
05.03.2025 між КС «ПФС» та адвокатом Гаєвим О.О. було підписано розрахунок витрат до договору №72 від 23.09.2024 та акт приймання-передачі наданих послуг. За змістом акта наданих послуг вартість наданих адвокатом послуг становить 32 000,00 грн. При цьому, у розрахунку витрат сторонами визначено найменування послуг та їх вартість, а саме: ознайомлення з позовною заявою та складання/подання відзиву на позовну заяву про визнання недійсними рішень - 2 год., вартістю 4000,00 грн; ознайомлення з відповіддю на позовну заяву та складання/подання заперечення на відповідь на відзив - 2 год., вартістю 4000,00 грн; складання/подання клопотання про застосування строку позовної давності та трьох заяв про закриття провадження - 2 год., вартістю 4000,00 грн; підготовка/участь у судових засіданнях в режимі ВКЗ - 10 год., вартістю 20 000,00 грн.
05.03.2025 адвокатом Гаєвим О.О. було виставлено КС «ПФС» рахунок на оплату наданих послуг за договором №72 від 23.09.2024 на загальну суму 32 000,00 грн.
У поданій до суду заяві про розподіл витрат на правову допомогу КС «ПФС» заявлено до стягнення витрати у розмірі 24 000,00 грн з посиланням на часткове задоволення заявлених позивачем вимог.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 дійшов висновку, що суди, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Суд зазначає, що договір №72 від 23.09.2024 не містить порядку обчислення гонорару та його сплати, на що правомірно звертала увагу ОСОБА_1 . Таким чином, суд вважає за необхідне дослідити питання можливості стягнення будь-яких витрат з позивача на підставі наданих відповідачем доказів.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За змістом ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Ці висновки було підтверджено і в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Враховуючи клопотання ОСОБА_1 про відмову у задоволенні заяви КС «ПФС» з передбачених ч. 9 ст. 129 ГПК України підстав, господарський суд вважає за необхідне надати відповідну оцінку таким доводам.
Процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Дана правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.
У додатковій постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19 Верховним Судом було зазначено про дискреційні повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у передбачений ч. 9 ст. 129 ГПК України спосіб.
Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. Схожі правові висновки викладено також в постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21, додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19.
При застосуванні наведеної процесуальної норми слід виходити з її широкого розуміння, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (вказані висновки наведені у додатковій ухвалі Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/1860/21).
Предметом заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у межах даної справи були вимоги до КС «ПФС» про визнання недійсними рішень Спостережної ради КС «ПФС», оформлених протоколом №1-с від 30.11.2016, та скасування наказу.
За результатами вирішення спору по суті господарським судом у рішенні від 03.03.2025 було зроблено висновок про правомірність часткового задоволення позову з підстав відсутності у КС «ПФС» повноважень визнавати недійсними власні рішенні. Водночас судом було відмовлено у задоволенні позову в іншій частині з підстав недопущення вирішення судом питання про права третьої особи, якою самостійні вимоги на предмет спору заявлені не були, та у зв'язку з недоведеністю позивачем існування правових підстав для скасування наказу, видача якого має формальний характер.
Вищенаведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що даний спір виник внаслідок неправильних дій КС «ПФС», якою в односторонньому порядку було визнано недійсним рішення про призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління, що, згідно з висновком суду, викладеним у рішенні від 03.03.2025, не відповідає вимогам чинного законодавства.
Господарським судом також враховано, що КС «ПФС» вчиняло дії з метою унеможливлення вирішення судом даного спору по суті у розумні строки, стверджуючи про відсутність у представника позивача повноважень на подання позову; повторно заявляючи клопотання, наприклад, про закриття провадження у справі відразу після розгляду судом попереднього клопотання про закриття провадження; подаючи клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, розпорядником яких може виступати лише КС «ПФС».
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи виникнення спору між ОСОБА_1 та КС «ПФС» внаслідок неправильних дій відповідача, подання КС «ПФС» безпідставних заяв та клопотань, наслідком подання яких стало неодноразове відкладення судових засідань, господарський суд доходить висновку про наявність достатньо обґрунтованих підстав для покладення всіх понесених відповідачем витрат на КС «ПФС» у відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Заява КС «ПФС» про розподіл витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню також з підстав невідповідності заявлених до стягнення витрат критерію необхідності.
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Ті самі критерії були застосовані Європейським судом з прав людини, при присудженні судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).
Господарським судом під час розгляду заяви КС «ПФС» встановлено, що представництво інтересів відповідача здійснював адвокат Гаєв О.О., який обіймає посаду голови Спостережної ради КС «ПФС». Згідно відомостей з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь №1211126 від 19.03.2025) Гаєв О.О. є представником КС «ПФС» з 20.05.2011.
Таким чином, Гаєв О.О. має право представляти інтереси КС «ПФС» в порядку самопредставництва у межах повноважень, визначених Статутом, положенням, трудовим договором (контрактом). Проте, поставлення відповідачем під сумнів відповідності наявної в матеріалах справи копії Статуту його оригіналу та повідомлення про прийняття нової редакції Статуту, стало підставою для витребування у відповідача чинної редакції Статуту КС «ПФС» з метою перевірки обсягу повноважень Гаєва О.О. як голови Спостережної ради.
Проте, КС «ПФС» не було надано суду доказів вжиття будь-яких заходів з метою надання суду чинної редакції Статуту КС «ПФС». Витребування оригіналу Статуту КС «ПФС» органами досудового розслідування на підставі ухвали суду не виключає наявність у відповідача можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження або отримати копію Статуту з матеріалів реєстраційної справи.
Згідно з ч. 10 ст. 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи ухилення КС «ПФС» від надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги наявний у Гаєва О.О. статус представника КС «ПФС» згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарський суд доходить висновку про недоведеність КС «ПФС» відсутності у Гаєва О.О. повноважень представляти інтереси відповідача в порядку самопредставництва, тобто без укладення з Гаєвим О.О. як адвокатом договору про надання правової допомоги. Вказана обставина свідчить про невідповідність заявлених відповідачем до стягнення витрат критеріям необхідності та реальності, що є додатковим арґументом на користь висновку суду про правомірність відмови у задоволенні заяви КС «ПФС».
При цьому, у господарського суду відсутні підстави для оцінки доводів Олексієнко Н.В. про наявність конфлікту інтересів під час укладення договору між КС «ПФС» та Гаєвим О.О., оскільки вказане питання має оцінюватися самостійно адвокатом під час укладення договору. Суд зазначає, що наявність конфлікту інтересів не впливає на чинність договору, але може мати наслідком настання дисциплінарної відповідальності адвоката.
З огляду на викладене, враховуючи виникнення спору між Олексієнко Н.В. та КС «ПФС» внаслідок неправильних дій відповідача, невідповідність заяви КС «ПФС» про розподіл витрат на правову допомогу критерію необхідності у зв'язку з наявністю у адвоката Гаєва О.О. статусу представника КС «ПФС» з одночасним внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарський суд доходить висновку про правомірність та законність відмови у задоволенні заяви КС «ПФС».
Керуючись ст. ст. 86, 123, 127, 129, 236 - 238, 244 ГПК України, суд, -
1. Відмовити кредитній спілці «Промислово-фінансова спілка» у задоволенні заяви про розподіл витрат на правову допомогу.
Додаткове рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 09.04.2025.
Суддя С.П. Желєзна