ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/697/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
позовну заяву Фізичної особи-підприємця Ванжули Павла Івановича
до Фізичної особи-підприємця Рибачка Володимира Миколайовича
про стягнення 278 454,01 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Ванжула Павло Іванович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Рибачка Володимира Миколайовича про стягнення 278 454,01 грн, з яких: 154 696,65 грн - сума вартості непоставленої продукції, 123 757,36 грн - неустойка.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №31/10-1 від 11.11.2024.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 дану позовну заяву залишено без руху.
03.02.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/697/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
26.03.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат.
Судом встановлено, що у відповідача відсутній електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.02.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ухвала суду від 05.02.2025 направлена на адресу місцезнаходження відповідача вручена останньому 14.02.2025, що підтверджується відомостями з сайту Укрпошта.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у лютому 2024 в усній формі та шляхом обміну повідомленнями через месенджер було погоджено виготовлення та поставку поліграфічної продукції та позивачем була здійснена 100% передоплата всієї погодженої продукції.
Однак, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, які зафіксовані в листування між сторонами.
В подальшому (з урахуванням всіх внесених змін в усній формі і через месенджер щодо вартості продукції, переліку) між сторонами був укладений договір поставки в письмовій формі №31/10-1 від 11.11.2024, в якому сторони погодили перелік товару, його вартість, умови поставки.
Однак, відповідач не поставив у строки встановлені договором оплачений позивачем товар.
11.12.2024 позивачем на електронну пошту відповідача надіслано відмову від отримання товару за договором, зокрема позивач просив повернути вартість товару та сплатити штрафні санкції протягом 7 днів. При цьому, у вказаному листі позивач зазначив, що можливим варіантом незастосування правових наслідків відмови від отримання товару може бути поставка продукції до 13.12.2024.
Однак відповідачем поставку продукції здійснено не було.
Оскільки відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, попередньої оплати не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Рибачка Володимира Миколайовича 154 696,65 грн вартості непоставленої продукції та 123 757,36 грн неустойки.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.
11.11.2024 між Фізичною особою-підприємцем Рибачок Володимиром Миколайовичем (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Ванжулою Павлом Івановичем (покупець) укладено договір поставки № 31/10-1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, які встановлені договором, виготовити та передати у власність покупця наступну продукцію, відповідно до переліку і умов нижче (далі - товар або продукція), а покупець зобов'язується прийняти таку продукцію відповідно до умов договору.
Перелік продукції погоджено сторонами у п 1.2 договору, зокрема:
- комплект, який складається з колоди карт, коробки, книжки: 307 комплектів. Вартість даного комплекту становить 140130,15 грн з розрахунку за одиницю товару 456,45 грн (п. 1.2.1. договору);
- коробки картонні рівно і симетрично поклеєні - 25 (порожніх). Вартість даного товару 3972,50 грн з розрахунку за одиницю товару 158,90 грн (п. 1.2.2. договору);
- книжки додаткові з описом карт - 30 шт. Вартість товару 1050,00 грн з розрахунку за одиницю товару 35,00 грн (п. 1.2.3 договору);
- додаткові картонні колоди карт (розмір 70х120 мм без упаковки (88 штук карт в кожній колоді) - 30 шт. Вартість товару 4680,00 грн з розрахунку за одиницю товару 156,00 грн х30) (п. 1.2.4 договору);
- голограми наклейки, які підтверджують оригінал продукту - 550 шт. Вартість товару 3300,00 грн з розрахунку за одиницю товару 600 грн п. 1.2.5 договору);
- стрічки для коробок карт чорні 447 шт. Вартість товару 1564,00 грн з розрахунку за одиницю товару 3,5 грн (п. 1.2.6 договору).
У п. 1.3 договору сторони погодили, що вся продукція, перелік якої зазначений в п. 1.2 договору є вже оплаченою покупцем постачальнику.
Згідно з п. 1.4 договору сторони погодили строки поставки продукції:
- строки виготовлення фольгування колод, зазначеної в п. 1.2.1 договору- 15 робочих днів з моменту підписання договору сторонами. Обов'язок по поставці продукції є виконаним постачальником у разі передачі зазначеної продукції належної якості та в належній кількості на відділення нової пошти з оформленням накладної на відправку на відділення покупця. Поставка здійснюється за рахунок покупця (п. 1.4.1. договору);
- строки виготовлення і поставки продукції, зазначеної в п.1.2.2. -1.2.6. договору та повернення матеріалів покупця. зазначених в п. 1.2.7. договору - 20 календарних днів з моменту підписання договору сторонами. Обов'язок по поставці продукції є виконаним постачальником у разі передачі зазначеної продукції належної якості і в належній кількості на відділення нової пошти з оформленням накладної на відправку па відділення покупця. Поставка здійснюється за рахунок покупця (п. 1.4.2 договору).
Сторони погодили, що продукція, зазначена в п. 1.2.1 - 1.2.7 договору є вже оплаченою покупцем постачальнику (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
Згідно з п. 6.2 договору при затримці поставки товару понад строк, який передбачений п. 1.4.1.-1.4.2. договору, постачальник зобов'язується виплачувати покупцеві неустойку в розмірі 10% вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, якщо затримка не викликана обставинами форс- мажору, про що має свідчити зі сторони постачальника підтвердження.
У випадку порушення постачальником строків поставки продукції більше ніж на 5 днів. покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від договору/від зобов'язань за договором і вимагати від постачальника повернення сплачених коштів за такий товар, які мають бути повернуті постачальником покупцю протягом 7 днів з моменту направлення покупцем постачальнику засобами електронної пошти такого повідомлення. Офіційні електроні пошти сторін, з яких здійснюється листування - зазначені в реквізитах договору (п. 6.4 договору).
Згідно з матеріалами справи докази поставки відповідачем товару, зазначеного в п. 1.2 договору на суму 154 696,65 грн відсутні.
11.12.2024 представник позивача на електронну пошту відповідача, яка зазначена в договорі (thesamecards@gmail.com), керуючись п. 6.4. договору, направив відмову від отримання товару у зв'язку з порушенням строків поставки, у якому просив повернути вартість оплаченого та не поставленого товару в сумі 15469665 грн та сплатити 123757,36 грн неустойки.
Посилаючись на те, що відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, попередньої оплати не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення154 696,65 грн вартості непоставленої продукції та 123 757,36 грн неустойки.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Як встановлено судом, 11.11.2024 між позивачем як покупцем та відповідачем як постачальником укладений договір поставки № 31/10-1 за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання передати позивачу продукцію, а позивач - прийняти продукцію, яку вже було оплачено позивачем.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом статті 655, частини першої статті 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вказано вище, при укладенні договору позивач і відповідач дійшли згоди, що продукція, зазначена в п. 1.2.1. - 1.2.6 договору, вартістю 154 696,65 грн має бути поставлена: у строк 15 робочих днів з моменту підписання договору щодо продукції, визначеної в п. 1.2.1 договору та 20 календарних днів з моменту підписання договору щодо продукції, визначеної в п. 1.2.2 - 1.2.6. договору.
Тобто вся продукція мала бути поставлена не пізніше 02.12.2024 включно.
При цьому, сторони погодили, що продукція, зазначена в п. 1.2.1 - 1.2.7 договору є вже оплаченою покупцем постачальнику.
Докази поставки відповідачем оплаченої позивачем продукції на суму 154 696,65 грн відсутні.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України, встановлює два моменти, коли обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а саме: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до частини першої статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З урахуванням наведеного, оскільки позивач виконав свої зобов'язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання з поставки товару, з огляду на що, за висновками суду, у позивача в силу положень ст.693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати
У контексті спріних правовідносин, що виникли між сторонами, суд враховує, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.
Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.
Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару на загальну суму 154 696,65 грн, враховуючи, що у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з поставки товару позивач відмовився від подальшого його отримання, про що відповідач повідомлявся листом, суд дійшов висновку про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 154 696,65 грн.
Оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару на загальну суму 154 696,65 грн, а отже наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки.
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з п. 6.2 договору при затримці поставки товару понад строк, який передбачений п. 1.4.1.-1.4.2. договору, постачальник зобов'язується виплачувати покупцеві неустойку в розмірі 10% вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, якщо затримка не викликана обставинами форс- мажору, про що має свідчити зі сторони постачальника підтвердження.
Позивач здійснює нарахування пені за період з 04.12.2024 по 11.12.2024 включно, тобто за 8 днів прострочення, до моменту відмови від подальшого отримання товару.
За перерахунком суду обґрунтованою до стягнення з відповідача є пеня у розмірі 123 757,32 грн.
В той же час, суд зазначає, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені та штрафу) до її розумного розміру.
Так, у п.п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).
Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).
За встановлених у цій справі обставин, суд зазначає, загальна сума пені є не співмірною з розміром вартості товару, зокрема, вартість товару, що мав бути поставлений - 154 696,65 грн, в той час як розмір неустойки 123 757,32 грн.
Тобто розмір нарахованої позивачем неустойки є занадто великим та не співмірним з вартістю товару, який не був поставлений за договором.
У матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, суд дійшов висновку з власної ініціативи зменшити розмір неустойки на 50% від її обґрунтованого розміру .
При цьому, суд зазначає, що таке зменшення є розумним та оптимальним балансом наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 61878,66 грн неустойки (пені), у зв'язку з чим суд задовольняє позовні вимоги частково.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
ВИСНОВКИ СУДУ.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Ванжули Павла Івановича, а саме в частині стягнення 154 696,65 грн попередньої оплати та 61878,66 грн неустойки (пені).
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги, розмір яких визнаний суд обґрунтованим (без урахування зменшення).
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 3341,45 грн.
Оскільки позивачем сплачено судовий у більшому розмірі, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Також позивач подав клопотання про стягнення судових витрат та просив стягнути з відповідача 5667,00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч.1 ст.124 ГПК України).
У позовній заяві позивач зазначав, що ним понесені витрати на правову допомогу по складанню позовної заяви. Детальний розрахунок понесених витрат буде поданий до суду після розгляду справи в порядку і в строки, передбачені ГПК України.
26.03.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат у розмірі 5667,00 грн, у якому позивач зазначив, що враховуючи, що відзив відповідачем наданий не був, розмір понесених позивачем витрат професійну правничу допомогу адвоката залишається без змін, порівняно з заявленим під час подання позову розміром попередніх судових витрат.
Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору № 2/10-3 від 02.10.2024 про надання правничої допомоги, додаткової угоди № 1 до договору № 2/10-3 від 13.12.2024, акту № 22 від 03.01.2025 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), платіжної інструкції № @2PL336281 від 14.12.2024 на суму 5667,00 грн.
Так, відповідно до п. 2.1.3 договору про надання правничої допомоги (в редакції додаткової угоди № 1 від 13.12.2024) Адвокатське бюро Ірини Сівач на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання правничої допомоги щодо складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення коштів за договором поставки №31/10-1 від 11.11.2024 з ФОП Рибачок .
Згідно п. 4.1.2 договору про надання правничої допомоги (в редакції додаткової угоди № 1 від 13.12.2024)
Вартість послуг, зазначена в п. 2.1.3 договру становить 5667,00 грн, яка сплачується клієнтом на поточний рахунок АБ до 17 грудня 2024 року.
Згідно наявного у матеріалах справи акту № 22 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) сторонами підтверджено, що адвокатське бюро надало за договором, а клієнт прийняв правову допомого щодо складання позовної заяви , вартість послуг 5667,00 грн.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (такий правовий висновок викладено в пункті 6.5 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.
Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 5667,00 грн є обґрунтованими, співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу відповідає критерію розумності.
Отже з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 5667,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рибачка Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Ванжули Павла Івановича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 154 696,65 грн попередньої оплати, 61878,66 грн неустойки, 5667,00 грн витрат на правову допомогу та 3341,45 грн судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2025
Суддя С.О. Турчин