ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/1584/25
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/1584/25
за позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
про стягнення 12500,00 грн,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення 12500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування наземного транспорту за №bm18046Га3к5 від 13.01.2023, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача частину суми страхового відшкодування в розмірі 12500,00 грн, яка не була перерахована відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/1584/25 та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
21.02.2025 засобами поштового зв'язку на адресу Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє проти позову заперечує та серед іншого посилається на лист від 10.05.2024, який був направлений позивачу.
Однак, у додатках до відзиву копія листа від 10.05.2024 не виявлена, що підтверджується Актом про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (пакування) № 56/25 від 24.02.2025, складеного працівниками канцелярії Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 витребувано у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" належним чином засвідчену копію листа від 10.05.2024 з доказами його направлення на адресу позивача.
25.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява, яка за своїм змістом є відповіддю на відзив.
04.03.2025 засобами поштового зв'язку на адресу Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" повторно надійшов відзив на позовну заяву, до якого додано копію листа від 10.05.2024, який був направлений позивачу.
21.03.2025 засобами поштового зв'язку на адресу Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа від 10.05.2024, який було витребувано ухвалою суду від 24.02.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
13.01.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» (за договором - Страховик) та ОСОБА_1 (за договором - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту за №bm18046Га3к5, відповідно до умов якого Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля марки Toyota, д.р.н. НОМЕР_1 .
04.08.2023 року о 15 годині 25 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ГАЗ 3307», д.н.з. НОМЕР_2 , у м. Києві по Оболонській площі, 1, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «TOYOTA», д.н.з. НОМЕР_1 . Внаслідок ДТП вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальним збитками. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України.
Отже, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія автомобіля «ГАЗ 3307», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 04.12.2023 у справі № 756/10334/23, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
04.08.2023 страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та з заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу «TOYOTA», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 156 286,89 грн.
Відповідно до рахунків №СР00-048512 від 10.08.2023 та № СР00-050866 від 09.09.2023, складених ТОВ «САМІТ МОТОРЗ Україна», вартість відновлювального ремонту автомобіля
Відповідно до п. 28.13 Договору страхування № bm18046Га3к5 від 13.01.2023 при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої Договором франшизи.
Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту №ARX3789439 від 21.08.2023, страхового акту № ARX3841697 від 27.09.2023 та умов Договору страхування № bm18046Га3к5 від 13.01.2023, розмір страхового відшкодування склав 156 286,89 грн, з яких: 143 786,89 грн позивачем було сплачено за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на СТО, що підтверджується платіжними інструкціями № 994602 від 22.08.2023 на суму 129 676,86 грн і № 1003459 від 28.09.2023 на суму 14110,03 грн, а 12 500,00 грн. було зараховано в якості несплачених чергових страхових платежів, згідно п. 28.28 Договору страхування, яким передбачено, що у випадку сплати страхового платежу за Договором частинами Страховик має право здійснити страхове відшкодування за вирахуванням різниці між повним страховим платежем за Договором та фактично сплаченим за Договором страховим платежем.
Таким чином, ПрАТ «СК «АРКС» виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 108 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Водночас, на момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ГАЗ 3307», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» на підставі полісу №ЕР/213909531, обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Ліміт відповідальності страховика становить 160 000,00 грн., франшиза становить 0,00 грн.
Відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла станом на дату ДТП) для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
05.10.2023 позивач звернувся до відповідача із Заявою за вих. № 8986/18/ЦВ про виплату страхового відшкодування в розмірі 156 286,89 грн. До заяви були долучені належним чином засвідчені копії документів, що передбачені статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до вимог п. 36.2. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: (а) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; (б) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
31.10.2023 відповідачем було сплачено на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 143 786,89 грн, що відповідачем також не заперечується.
Щодо частини несплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 12500,00 грн відповідач у встановлений п. 36.2. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк не повідомив позивача про прийняте рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) та причини такої відмови.
Натомість, у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що листом від 10.05.2024 повідомив позивача про відмову у виплаті 12500,00 грн з посиланням на приписи абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України та ч. 7 ст. 94 Закону України «Про страхування», яким передбачено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру реальних збитків.
Таким чином, оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму несплаченого страхового відшкодування в розмірі 12500,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
з змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.ст. 980, 982 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом … (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зазначене узгоджується з вимогами ст. 108 Закону України «Про страхування», в якій зазначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Отже, враховуючи досліджені судом докази, згідно положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом вище, позивач у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту здійснив виплату страхувальнику суми страхового відшкодування у загальному розмірі 156 286,89 грн, з яких: 143 786,89 грн позивачем сплачено за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на СТО, що підтверджується платіжними інструкціями № 994602 від 22.08.2023 на суму 129 676,86 грн і № 1003459 від 28.09.2023 на суму 14110,03 грн, долученими до матеріалів справи, та 12 500,00 грн зарахував у якості несплачених чергових страхових платежів, про що зазначено у страховому акті №ARX3789439 від 21.08.2023.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції на день виникнення спірних правовідносин) обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Статтею 29 вказаного Закону (у редакції на день виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом № ЕР/213909531 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Як встановлено судом, умовами полісу № ЕР/213909531 розмір франшизи встановлено в сумі 0,00 грн. Водночас, ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих вказаним полісом встановлений у розмірі 160 000,00 грн.
Відповідач перерахував позивачу частину страхового відшкодування в розмірі 143 786,89 грн та листом від 10.05.2024 відмовив у виплаті страхового відшкодування в розмірі 12500,00 грн, яку позивач зарахував у якості несплачених страхувальником чергових страхових платежів.
При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач також заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутності в матеріалах справи належних доказів, які підтверджують понесення позивачем витрат на загальну суму 156 286,89 грн.
Щодо заперечень відповідача, суд звертає увагу на наступні обставини.
Позивачем та страхувальником ( ОСОБА_1 ) погоджені умови здійснення виплати страхового відшкодування в Договорі добровільного страхування наземного транспорту № bm18046Га3к5 від 13.01.2023.
Зокрема, відповідно до п. 28.12 Договору добровільного страхування наземного транспорту № bm18046Га3к5 від 13.01.2023 при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (Кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу. Кошторис збитків складається Страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО з урахуванням рахунків з СТО (згідно з умовами п. 28.13 Договору), а за рішенням Страховика також з урахуванням документів, вказаних у п. 27.2 Договору. Розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизи/ експертного дослідження/оцінки оцінювача або безпосередньо Страховиком чи уповноваженою ним особою (в т. ч., але не виключно, експертом, аварійним комісаром, оцінювачем, спеціалістом Страховика).
При цьому, Договором страхування № bm18046Га3к5 від 13.01.2023, укладеного між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням звіту суб'єкта оціночної діяльності.
Отже, при розрахунку розміру страхового відшкодування позивач не зобов'язаний був замовляти незалежну експертну оцінку, оскільки вартість ремонту визначається позивачем на підставі рахунків авторизованої СТО, і позивачем правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі умов, передбачених Договором добровільного страхування наземного транспорту № bm18046Га3к5 від 13.01.2023 здійснена виплата страхового відшкодування.
Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати (зазначеної позиції дотримується і Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у Постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/7163/14).
За положеннями ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже, наявність рахунків-фактури СТО, страхових актів та платіжних інструкцій є належними та допустимими доказами, що підтверджують розмір збитків, завданих власнику автомобіля Toyota, д.р.н. НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.08.2023 у м. Києві, Оболонська площа, 1.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Натомість, відповідачем не спростовано належними засобами доказування, що частина суми страхового відшкодування в розмірі 12500,00 грн, яку позивач зарахував у якості несплачених страхувальником чергових страхових платежів, не є витратами позивача та відповідно не підлягає відшкодуванню.
Таким чином, оскільки відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом № ЕР/213909531, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, оскільки матеріалами справи підтверджуються фактичні витрати, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 12500,00 грн підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (вул. Малевича Казимира, 31, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 31650052) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 20474912) страхове відшкодування у сумі 12500,00 грн 40 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн 40 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 09.04.2025.
Суддя А.І. Привалов